Постанова 4856 № 240/19645/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19645/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 22 квітня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (ГУ НП в Житомирській області) в якому просив: -визнати протиправною відмову ГУ НП в Житомирській області у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4; - зобов`язати ГУ НП в Житомирській області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4, в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 03.04.1997 року по 31.12.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Так, наказом начальника ГУ НП в Житомирській області від 30.12.2015 року №72 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII через хворобу. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією МСЕК серії 12 ААА № 218877 від 20.01.2016року ОСОБА_1 з 13.01.2016 було встановлено III групу інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. За таких обставин, 28.12.2018 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 400000,00 грн, у відповідності до п. 3. ч. 1 ст. 97 та пп. в п. 3 ч. 1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію". Так, 18.01.2019 під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 20.12.2018 встановлено II групу інвалідності внаслідок тієї ж причини, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №100303 від 18.01.2019. За таких обставин, позивач звернувся до ГУ НП в Житомирській області з письмовою заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності через захворювання, що пов`язане з проходженням служби в поліції. Листом ГУ НП в Житомирській області від 20.03.2020 №355/29/105/05-2020 повідомило позивача про відсутність правових підстав у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, виходячи з того, що відповідно до п. 8 р. IV наказу МВС України від 11.01.2016 № 4 (зі змінами внесеними наказом МВС України від 05.04.2019 №249), якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Так як ОСОБА_1 раніше було встановлено групу інвалідності, а не відсоток втрати працездатності, призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" немає підстав. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі №240/6410/20 зобов`язано ГУ НП в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги на підставі встановлення ІІ групи інвалідності у зв`язку із травмою, Так, пов`язаною з виконанням службових обов`язків. Так, рішенням відповідача (висновок від 17.02.2021року та лист від 18.02.2021року) позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, оскільки з дати первинного огляду МСЕК до повторного огляду пройшло більше 2 років, що перевищує передбачений Порядком дворічний термін та не відповідає п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та п. 8 р. IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 (в редакції наказу МВС України від 21.09.2017 №788). Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року ? 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (Закон №580-VIII). Згідно із пп. 3 ч. 1 статті 97 Закону №580-VIII, одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Відповідно до ч. 2 статті 97 Закону №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Згідно зі ст. 100 Закону №580-VIII визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів. У разі визначення інвалідності або часткової втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейському, особі, звільненій зі служби в органах поліції, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення відсотка часткової втрати працездатності без визначення інвалідності або на день його (її) звільнення з органів поліції займав (займала) посаду в державному органі, установі, організації або у вищому навчальному закладі, які виконують роботу в інтересах держави та її безпеки, із залишенням на службі в поліції, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів тих органів державної влади, до яких вони були відряджені. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (Порядок №4). Підпунктом 2 п. 4 розділу І Порядку №4 встановлено випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: під час виконання службових обов`язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов`язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Згідно із підпунктом 2 пункту 1 розділу І Порядку №4, днем виникнення права на отримання ОГД є: у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (останнім місцем проходження служби). Для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті). Копії документів завіряються підписом власноруч, та перевіряються особою, що приймає документи (п. 5 Порядку №45). Пунктом 8 розділу IV Порядку №4 визначено, що у разі якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Підставою для такої виплати є довідка органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати, видана фінансовим підрозділом цього органу, установи, організації, підрозділу, за останнім місцем отримання ОГД. Так, позивачу ІІ групу інвалідності встановлено згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії з 20.12.2018, а тому право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності у позивача виникло саме з цієї дати. Крім того, ст. 101 Закону №580-VIII визначений вичерпний перелік випадків, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Отже, законом встановлено вичерпний перелік підстав за яких особі може бути відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 в подібних правовідносинах щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності, дійшла висновку про необхідність застосування зазначеного дворічного строку з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а тому особі у якої між первинним та вторинним встановленням групи інвалідності минуло понад два роки, слід відмовляти в призначенні одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При цьому, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Як встановлено із матеріалів справи, повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності відбувся 20.12.2018, а первинно ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено 13.01.2016, оскільки між цими подіями минуло понад два роки, то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №560/3093/19, від 10.12.2020 у справі №696/575/17. Враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв у межах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.