Постанова 4807 № 323/603/21

Дата документу 21.03.2022 Справа № 323/603/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 323/603/21 Головуючий у 1 інстанції: Мінаєв М.М. Провадження № 22-ц/807/545/22 Провадження № 22-ц/807/545/22-2 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «21» березня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримська О.М., Маловічко С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2021 року та з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ВСТАНОВИВ: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до Державної казначейської служби України, треті особи: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відносно нього 12 листопада 2018 року зареєстровано кримінальне провадження №42018081350000279 за ч. 3 ст. 369 КК України. 11 грудня 2018 року його було затримано слідчим СВ Вільнянського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції Козубським Р.К. в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, та повідомлено його про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 грудня 2018 року до нього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 05 березня 2019 року прокурором Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури молодшим радником юстиції Турченком А.В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201808135000279. Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишено без змін. Вважав, що з 11 грудня 2018 року по 09 грудня 2020 року він впродовж 23 місяців та 28 днів перебував під незаконним кримінальним переслідуванням, з них з 11 грудня 2018 року по 12 грудня 2018 року 1 день він перебував під вартою, з 12 грудня 2018 року по 12 лютого 2019 року 2 місяці до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, перебування під арештом, тривале перебування під слідством і судом призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя та завдало значної моральної шкоди, розмір якої оцінює в 138000 грн. Крім того, він поніс витрати на оплату правової допомоги захисника Багаурі О.В. в межах кримінального провадження у розмірі 51000,00 грн., які також підлягають відшкодуванню за рахунок держави. На підставі зазначеного просив стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь грошові кошти у розмірі 138 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 51 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2021 року стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 645,00 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених ним на оплату професійної правничої допомоги. В задоволенні решти вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на завдання йому моральної шкоди, його звернення з вимогами про відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі, визнання Запорізькою обласною прокуратурою суми відшкодування 108 000 грн. за 18 місяців перебування під кримінальним переслідуванням, понесення ним витрат за надання адвокатських послуг в ході розгляду кримінального провадження, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про часткове задоволення позову, яким стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь грошові кошти у розмірі 108 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 51 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. за подання апеляційної скарги. Не погоджуючись із зазначеним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на можливість зменшення розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу лише за клопотанням сторони, недоведеність нерозумності витрат, співмірність витрат з наданим адвокатом обсягом послуг, просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн. Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеними апеляційними скаргами відкрито, та ухвалами Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність спричинення позивачу моральної шкоди, ґрунтування висновків суду на припущеннях, відсутність документального підтвердження понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, відсутність документу, який визначає умови та порядок сплати гонорару, надання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги в рамках кримінального провадження, датованого 02 лютого 2021 року, здійснення оплати послуг в інший час, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2022 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне визначення кола відповідачів у справі, недоведеність завдання позивачу моральної шкоди, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Державна казначейська служба подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду першої інстанції, в якому зазначила, що позивачем неправильно визначено коло відповідачів, витрати, пов`язані з правничою допомогою, покладаються на відповідача, а не на Державний бюджет України. Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 , в якому зазначило, що доводи апеляційної скарги щодо спричинення моральної шкоди є недоведеними, позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Запорізька обласна прокуратура подала відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 , в якому зазначила, що позивачем невірно обраховано мінімальний розмір відшкодування, ОСОБА_1 перебував під слідством з 11.12.2018 року до 04.06.2020 року з часу затримання до набрання законної сили виправдувального вироку за ухвалою апеляційного суду, у відповідності до п. 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», послуги за ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та участь адвоката в проведенні процесуальних дій з клієнтом не підлягає відшкодуванню, позивачем не надано доказів участі в судових засіданнях, угодами про надання правової допомоги не визначено розмір гонорару за надані послуги, надані квитанції не є належними доказами на підтвердження оплати послуг, позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в цивільній справі. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності спричинення моральної шкоди після закінчення застосованого до позивача домашнього арешту та матеріальної шкоди у вигляді витрат за надання адвокатських послуг в ході розгляду кримінального провадження. З таким висновком не погоджується колегія суддів. Матеріалами справи підтверджено, що 12.11.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження за № 42018081350000279, розпочате за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, за фактом того, що 12.11.2018 року до виконуючого обов`язки начальника слідчого відділу Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Рогозіна А.В. звернувся ОСОБА_1 та запропонував останньому неправомірну вигоду у розмірі 3000,00 гривень за вирішення питання щодо повернення автомобіля «Opel Astra», державний номер НОМЕР_1 , з причепом, який було вилучено до Оріхівського ВП щодо незаконної порубки дерев. 11.12.2018 року ОСОБА_1 був затриманий слідчим СВ Вільнянського ВП Пологівського ВП ГУНВ в Запорізькій області Козубським Р.К. в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. 11.12.2018 року прокурором Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області Турченком А.В. позивачу було вручене повідомлення про підозру. Ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.12.2018 року щодо ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт строком на два місяці, тобто до 12.02.2019 року. 05.03.2019 року прокурором Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області Турченком А.В. був затверджений обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, який був переданий на розгляд Оріхівському районному суду Запорізької області. Вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення позивач не визнавав на всіх стадіях кримінального провадження. Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 20.12.2019 у справі № 323/669/19 ОСОБА_1 був виправданий за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04.06.2020 року вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 20.12.2019 року був залишений без змін та набрав законної сили. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 року судові рішення попередніх інстанцій були залишені без змін. Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. За приписами ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених Законом. Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до ч.2 ст.1 зазначеного Закону завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду. Пунктом 1 ч.1 ст.2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Отже правильним є висновок суду першої інстанції про те, що завдана позивачу ОСОБА_1 шкода повинна бути відшкодована Державою. Статтею 1 цього Закону визначено, що громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, моральна шкода та судові витрати (п.3, 4, 5 ст. 3 зазначеного Закону). Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.4 зазначеного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених, у тому числі, п.4,5 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали позивачеві моральної втрати, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ст.13 вказаного вище Закону). Згідно з п.п.3,4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення), яке затверджено наказом Міністерства юстиції України, генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41, передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Відповідно до ч.3 п.10 Положення до сум, сплачених на надання юридичної допомоги, відносяться суми, сплачені адвокату за участь у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Термін перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає повних 18 місяців - з 11.12.2018 року (повідомлення про підозру за ч.3 ст.369 КК України) по 04.06.2020 року (залишення без змін апеляційною інстанцією виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 ), за вказаний період гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 108 000,00 грн. (18 місяців х 6000 гривень (мінімальний розмір заробітної плати) = 108 000,00 грн.). Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону. Якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст.13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник. По справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) від 19.10.2004 року, суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави». Відповідно до статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Пунктом 1 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280 (далі - Положення), визначено, що Головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне управління Казначейства) є територіальними органами Державної казначейської служби України. Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 14 пункт 4 Положення). Відповідно до пункту 18 Положення Головне управління Казначейства є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Казначейства та банках. З урахуванням зазначеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Головне управління Державного казначейства України в Херсонській області є неналежним відповідачем у справі, є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 657/2649/15-ц. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про те, Державною казначейською службою України не порушено прав позивача, а отже Державна казначейська служба є неналежним відповідачем не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зроблено висновок, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність фактів заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру та необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків після закінчення перебування позивача під домашнім арештом до залишення без змін судом апеляційної інстанції виправдувального вироку суду першої інстанції, оскільки ці висновки спростовуються матеріалами цивільної справи, кримінального провадження та положеннями ст.23 ЦК України, якою визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування шкоди, а саме негативні наслідки, які продовжуються для позивача після ухвалення виправдовувального вироку, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь позивача 108 000 гривень. Колегією суддів визначено мінімальний розмір моральної шкоди у сумі 108 000 гривень із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством та судом у період з 11.12.2018 року по 04.06.2020 року за 18 місяців, тому цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційеної скарги Державної казначейської служби України про те, що казначейство у цій справі є неналежним відповідачем, адже відповідач здійснює лише списання коштів, а поряд із ним як відповідач у справі мав бути залучений орган, діями якого завдано безпосередньої шкоди з огляду на таке. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). За приписами частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Отже, залучення Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в якості третіх осіб, а не відповідачів у справі, не впливає на право позивача на отримання відшкодування моральної шкоди. Стосовно вимог про відшкодування матеріальної шкоди колегія суддів виходить з наступного. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив відшкодувати йому матеріальну допомогу, яка полягає у витратах на правничу допомогу в межах кримінального провадження. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Отже, визначені наведеним вище Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому, в даному випадку потрібно виходити зі спеціальної норми закону, якою передбачено таке відшкодування. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом в постанові від 23 лютого 2021 року у справі №225/4183/18 (провадження № 61-17335св19). Матеріали справи містять копії Угоди № 27 про надання правової допомоги від 12.12.2018 року (щодо представництва інтересів позивача на досудовому розслідуванні) та Угоди № 17 про надання правової допомоги від 15.04.2019 (на представництво інтересів позивача в Оріхівському районному суді Запорізької області), якими визначено, що за надання юридичної допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар, розмір якого безпосередньо в угодах не був передбачений, як не було передбачено й порядку його узгодження в майбутньому. Угоди на представництво інтересів позивача в апеляційній та касаційній інстанції позивачем надані не були. Згідно з Актом № 1 приймання-передачі виконаних робіт до вказаних угод від 02.02.2021 року загальна вартість виконаних адвокатом робіт 51000,00 грн., що включало й участь адвоката в судових засіданнях на стадіях апеляційного та касаційного перегляду. На підтвердження фактичної сплати вказаної суми позивач надав копії корінця серії АААА № 000005 від 11.03.2019 року на суму 16000,00 грн., корінця серії АААА № 000009 від 27.06.2019 року на суму 12000,00 грн., корінця серії АААА № 000008 від 04.06.2020 року на суму 2000,00 грн., корінця серії АААА № 000016 від 20.12.2019 року на суму 16000,00 грн., корінця серії АААА № 000017 від 09.12.2020 року на суму 5000,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту вказаних корінців неможливо встановити, частиною яких саме документів є ці корінці, яка особа була платником і яка особа була одержувачем вказаних у них сум, підпис якої особи міститься на них, про що цей підпис свідчить, і про які саме договори в них зазначено. Надані позивачем докази не містять даних щодо визначення вартості послуг: або почасової оплати, або оплати конкретних послуг, або оплати фіксованої суми за весь обсяг наданої допомоги. Не були надані докази на підтвердження таких обставин і до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також звертає увагу, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази надання вказаних у Акті № 1 приймання-передачі виконаних робіт від 02.02.2021 року послуг в межах кримінального провадження. Клопотання про витребування матеріалів кримінальної справи ОСОБА_1 не заявлялось. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу в кримінальній справі, є неприйнятними. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову та стягнення з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 108 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Переглядаючи додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2021 року, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки чинним цивільним процесуальним законодавством розмір компенсації витрат на правничу допомогу залежить від результатів розгляду справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо можливості зменшення розміру компенсації судових витрат лише за клопотанням іншої сторони. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Тож, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та у постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18. Інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляли адвокат Багаурі О.В. на підставі угоди про надання правової допомоги №03 від 02 лютого 2021 року, адвокат Івашков С.О. на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1041705 від 26 квітня 2021 року та адвокат Трачук Н.І. на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1048188 від 01 лютого 2021 року (т. 1, а.с. 55, 132, 164). За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. До позовної заяви ОСОБА_1 долучено угоду про надання правової допомоги №03 від 02 лютого 2021 року з адвокатом Багаурі О.В., згідно з п. 3.1 якої винагорода за даною угодою та порядок її сплати визначається згідно додатку до цієї угоди (т. 1, а.с. 55). Згідно з актом від 11 лютого 2021 року приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги № 03 від 02 лютого 2021 року адвокатом Багаурі О.В. були надані послуги: складання позовної заяви - 3000 грн., підготовка документів для подання позову - 1000 грн. (т. 1, а.с. 53). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесення вказаних витрат. Докази понесення ОСОБА_1 витрат на оплату послуг, які надавались адвокатом Івашков С.О., в матеріалах справи відсутні. Стосовно витрат ОСОБА_1 на надання професійної правничої допомоги адвокатом Трачук Н.І. колегія суддів виходить з такого. Матеріали справи містять ордер про надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1048188 від 01 лютого 2021 року (т. 1, а.с. 164), з якого вбачається, що послуги надаються Трачук Н.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2021 року, який в матеріалах справи відсутній. Таким чином, не є можливим визначити домовленості сторін вказаного договору щодо розміру гонорару адвоката та порядку його обчислення. ОСОБА_1 надавались акти приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництва від 01 лютого 2021 року та акт приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництва від 08 листопада 2021 року, які містять суперечності (т. 1, а.с. 198; т. 2, а.с. 78). Так, згідно з актом від 01 лютого 2021 року між сторонами досягнуто домовленість про вартість послуг за договором в розмірі 20 000 грн., які клієнтом оплачено в повному обсязі станом на 06 червня 2021 року, в той же час як згідно з актом від 08 листопада 2021 року між сторонами досягнуто домовленість про вартість послуг за договором в розмірі 10 000 грн., які клієнтом оплачено в повному обсязі станом на 08 листопада 2021 року. Вказані акти не містять детального переліку наданих робіт, що унеможливлює встановлення розміру понесених витрат. Докази того, що сторони договору від 01 лютого 2021 року дійшли домовленості щодо фіксованого розміру гонорару, в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів також враховує те, що в уточненій позовній заяві від 24 серпня 2021 року (т. 2, а.с.34) в обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. ОСОБА_1 посилався на угоду про надання правової допомоги №03 від 02 лютого 2021 року з адвокатом Багаурі О.В., акт від 11 лютого 2021 року приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги № 03 від 02 лютого 2021 року та розрахунковою квитанцією № 000003 від 11 лютого 2021 року, згідно з якими розмір витрат становить 4000 грн., а не 10000 грн., посилання на акт від 24 вересня 2021 року безпідставне, оскільки такий акт в матеріалах справи відсутній. З огляду на вказані розбіжності, колегія суддів не приймає до уваги надані квитанції до прибуткового касового ордера від 08 листопада 2021 року на суму 4000 грн. та від 06 червня 2021 року на суму 6000 грн. (т. 2, а.с.76,77). Отже, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась ОСОБА_1 адвокатом Трачук Н.І. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат, понесених за надання професійної правничої допомоги адвокатом Багаурі О.В. пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2 285,71 грн. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на надання акту виконаних робіт на суму 6000 грн. спростовується матеріалами справи, які такий акт не містять. Щодо витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів виходить з наступного. До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено договір про надання правничої допомоги та представництва від 23 листопада 2021 року з адвокатом Трачук Н.І., за умовами якого вартість послуг визначається за домовленістю сторін, та акт приймання виконаних робіт від 24 листопада 2021 року, в якому міститься зазначення наданої послуги підготовки апеляційної скарги на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2021 року та її вартість - 3000 грн. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі 2 037,73 грн. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області задовольнити частково. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2021 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту. Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 108000 (сто вісім тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення задовольнити частково. Додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2021 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Заяву ОСОБА_1 в особі представника Трачук Наталії Іванівни про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 285 (дві тисячі двісті вісімдесят п`ять) гривень 71 копійка. В іншій частині заяву залишити без задоволення. Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 037 (дві тисячі тридцять сім) гривень 73 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 21 березня 2022 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська С.В. Маловічко