Постанова 4824 № 366/2026/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2021 року м. Київ справа № 366/2026/18 провадження №22-ц/824/1566/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБолотова Є.В., Нежури В.А., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: представники відповідачів Стовбчатий А.Ю. , Лиманюк О.В. , Слабаковська О.О. , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби - Жиліна Олександра Федоровича та виконуючого обов`язки прокурора Київської області Грабця І. на рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року /суддя Гончарук О.П./ у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби, третя особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури, просила стягнути на її користь 1 507 815 гривень моральної шкоди. Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної Казначейської Служби України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури 141 882,00 грн./а.с. / Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Державної казначейської служби - Жилін О.Ф. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не дотримано норм процесуального права визначивши відповідачем лише Казначейство, водночас, відповідачем у справі повинен бути відповідний орган, яким заподіяно шкоду. Казначейство не було учасником правовідносин з позивачем, та не може реалізувати у повному обсязі права учасника судового процесу оскільки не має жодних фактичних даних, на підставі яких судом першої інстанції встановлювались обставини, що мають значення для справи. Належних відповідачів судом першої інстанції до справи не залучено. Вказував і на неправомірність стягнення моральної шкоди, оскільки Казначейство здійснює обслуговування бюджетів, виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних правовідносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувало. Необґрунтовано визначено і суму стягнення, оскільки розрахунковою базою для вирахування відшкодування з січня 2017 року є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не як вказано судом першої інстанції розмір мінімальної заробітної плати. Не доведено також і позивачем належним чином позовних вимог для визначення розміру відшкодування, що не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок державних коштів, а слугувати справедливим відшкодуванням та відповідати мірі заподіяних позивачеві страждань, характеру немайнових втрат з урахуванням вимог розумності. Не погоджуючись з вказаним рішенням, виконуючий обов`язки прокурора Київської області Грабець І. також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що позивач не звільнений від обов`язку доведення факту спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між протиправними діями та негативними наслідками. Єдиним аргументом позивача, на підтвердження моральної шкоди, є наявність виправдувального вироку відносно неї, що не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Окрім того, вказував, що ОСОБА_5 вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів визнала, 18.12.2014 р. її було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку передачею на поруки трудовому колективу, а кримінальне провадження закрито з нереабілітуючих підстав. Під час перегляду вказаного рішення в апеляційному та касаційному порядку, за апеляційною скаргою прокурора, ОСОБА_4 просила рішення залишити без змін. Наголошував, що позивачем взагалі не наведено аргументованих доводів на підтвердження факту спричинення моральних страждань, настання інших негативних подій, переживань тощо, не викладено доводів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури з посиланням на докази. Матеріалами справи підтверджено, що будь-які рішення чи дії прокуратури Київської області або ГУ НП в Київській області щодо ОСОБА_4 незаконними в судовому порядку не визнавались і навіть не оскаржувались учасниками кримінального провадження № 12014110000000058 в ході його досудового розслідування, що вказує на те, що зазначені органи діяли згідно вимог Кримінального процесуального кодексу України. Не відповідає дійсності також і висновок суду про те, що ОСОБА_4 перебувала під кримінальним переслідуванням з 04.03.2014, тобто з дня відкриття кримінального провадження № 12014110000000058, оскільки про підозру ОСОБА_4 повідомлено 28.07.2014 р. ОСОБА_4 звернулась до апеляційного суду з клопотанням про розгляд справи без її участі, проти задоволення апеляційних скарг заперечувала. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а судове рішення скасуванню з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного. Судом встановлено, що 04 березня 2014 року були внесені відомості до ЄРДР за №12014110000000058 за ч.1 ст. 366 КК України. 28 липня 2014 року прокурором у кримінальному провадженні - Прокурором відділу прокуратури Київської області Вишнівським І.А. ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (а.с.21-27). 18 грудня 2014 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею її на поруки трудового колективу (а.с.28-35). 03 лютого 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області вищезазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін (а.с.36-39). 12 листопада 2015 року ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було скасовано рішення (ухвали) судів першої та апеляційної інстанції та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції (а.с.40-45). 30 грудня 2015 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області обвинувальний акт в кримінальному провадженні №12014110000000058 від 04.03.2014 року було повернуто прокурору Київської області (а.с.46-49). 13 січня 2017 року вироком Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було визнано невинними та виправдано (а.с.50-59). 29 травня 2017 року Ухвалою Апеляційного суду Київської області вищезазначений вирок було залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.60-68). 29 травня 2018 року Постановою Верховного суду, вирок Іванківського районного суду від 13.01.2017 року та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29.05.2017 року залишено без змін, а касаційні скарги прокурорів Пухи І.Ю. та Яковенко І.П. - без задоволення (а.с.69-76). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ч. 2 ст. 1167 ЦК України про те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Згідно вимог ч.1, ч.2, ч.7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. П.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема і постановлення виправдувального вироку суду. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відповідно до п.5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи. Судом першої інстанції вказано, що підстави для звернення до суду позивача за захистом своїх прав, в даному випадку ґрунтуються на вимогах закону і він має право на відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, передбаченої ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Суд першої інстанції встановлено, що позивач, перебував під кримінальним переслідуванням з дня порушення кримінальної справи - з 04.03.2014 року, по день винесення вироку щодо неї - по 13.01.2017 року - загалом 33 місяці, а тому, згідно з п. 5 ст. 3 Закону, їй відшкодовується моральна шкода у розмірі 141 882 грн. з розрахунку 4 173 грн. 00 коп. х 34 місяці. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Судом встановлено, що справа вже переглядалась в апеляційному і касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційним судом наголошено на тому, що відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, такі органи відповідачами у цій справі залучені не були. Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Судом першої інстанції при новому розгляді справи вказаного висновку не враховано. Відповідно до ст.

48. ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача. Таким чином, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, фактично не встановивши орган, який завдав шкоди позивачу. Окрім того, апеляційний суд вказує на те, що позивач не звільнений від обов`язку доведення понесеної моральної шкоди, та в чому вона виразилась. Лише сама наявність виправдувального вироку відносно неї не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без вказівки на те в чому саме вона полягала. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги представника Державної казначейської служби - Жиліна Олександра Федоровича та виконуючого обов`язки прокурора Київської області Грабця І. на рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року - задовольнити. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року - скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної казначейської служби, третя особи: Прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури, - відмовити. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином: Повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 859, 79 грн на рахунок Київської обласної прокуратури /код отримувача 02909996, банк отримувача ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, рахунок UA028201720343190001000015641/ Стягнути з ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 / на користь Київської обласної прокуратури /код отримувача 02909996, банк отримувача ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, рахунок UA028201720343190001000015641/ 1 242, 21 /одну тисячу двісті сорок дві гривні двадцять одну копійку/. Стягнути з ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 / на користь Державної казначейської служби України /01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646/ 1 242, 21 /одну тисячу двісті сорок дві гривні двадцять одну копійку/. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: