Постанова 4824 № 753/19138/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/19138/20 Головуючий у суді першої інстанції - Комаревцева Л.В. Номер провадження № 22-ц/824/6376/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі: Міністерства юстиції України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства і прокуратури, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі: Міністерства юстиції України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства і прокуратури, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 08 лютого 2021 року (а.с.27-28, т.2) просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства і прокуратури в розмірі 774 000 грн; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку судові витрати пов`язані із розглядом справи в розмірі 10 713,60 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що в період з 10 жовтня 2007 року по 10 листопада 2007 року та з 14 червня 2010 року по 05 липня 2017 року, тобто 85 місяців та 21 день, він незаконно притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів. Позивач вказував, що: - 10 жовтня 2007 року постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Хруль В.В. порушено кримінальну справу № 06-8714 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК України; - 10 листопада 2007 року постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Заворітного В.В. кримінальну справу № 06-8714 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України; - 14 червня 2010 року постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Кравцова О.Г. скасовано постанову про закриття кримінальної справи № 06-8714, матеріли кримінальної справи направлені до ГСУ МВС України для організації виконання; досудове розслідування по справі № 06-8714 тривало до 11 січня 2011року; - 11 січня 2011 року ОСОБА_1 було оголошено про закінчення досудового слідства та надано матеріали для ознайомлення; - 10 лютого 2011 року заступником Генерального прокурора України Блажівським Є.М. було затверджено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; - 12 грудня 2011 року суддею Печерського районного суду міста Києва постановлено вирок, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України; - 12 березня 2013 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд; - розглянувши повторно кримінальну справу № 06-8714 Печерський районний суд міста Києва постановив вирок, яким повністю виправдав ОСОБА_1 згідно до пред`явленого обвинувачення і вказаний вирок набрав законної сили. Таким чином перебування його під слідством та судом тривало 85 місяців та 21 день. Позивач вказував, що такі дії та рішення органу досудового слідства, прокуратури і суду спричинили йому значних моральних страждань, що відшкодовуються державою в повному обсязі, незалежно від вини службових осіб, відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду». Позивач зазначав, що з метою встановлення розміру моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, а також незаконного арешту всього його майна, його представник адвокат Орлов В.П. звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз із відповідним зверненням про надання висновку експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження ОСОБА_1 . Так, згідно наданого Висновку експертного дослідження № 23414/17-61 від 16 січня 2018 року, встановлено, що позивачу завдано моральну шкоду та орієнтовний еквівалент її грошової компенсації складатиме 129 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі, а саме: стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства і прокуратури в розмірі 774 000 грн; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку судові витрати пов`язані із розглядом справи в розмірі 10 713,60 грн. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено факт незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та виникнення у нього права на відшкодування шкоди в розумінні вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки відносно нього було прийнято остаточне рішення у вигляді виправдовувального вироку суду. Однак, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позов є необґрунтованим і що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначено, що аналізуючи норми чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом. Так, встановивши незаконність перебування позивача під слідством та судом, що очевидно спричинило йому моральну шкоду, визнавши наявність у нього права на відшкодування шкоди, суд безпідставно дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність моральних страждань позивача. Такі висновки суду першої інстанції суперечать обґрунтуванню самого судового рішення. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що судом не обґрунтовано на якій підставі ним було відхилено висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження від 16 січня 2018 року. Так, вказаним висновком встановлено, що події досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи є психотравмуючими для ОСОБА_1 , внаслідок зазначених дій йому спричинено моральну шкоду, орієнтовний еквівалент грошової компенсації складатиме 129 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Такий висновок не спростований та матеріали справи не містять іншої інформації щодо розміру відшкодування позивачу за спричинену моральну шкоду. Апелянт вважає, що очевидним є той факт, що ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, як і те, що вказані дії призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від останнього додаткових зусиль для організації власного життя, а також призвело до інших негативних наслідків морального характеру. Посилається апелянт й на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2020 року, відповідно до якої сам факт закриття кримінальної справи у зв`язку із відсутністю складу злочину - є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди. Оскільки судом встановлено, що відносно позивача було винесено виправдовувальний вирок, то й вимоги позову мали б бути задоволені у повному обсязі. 26 березня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України, відповідно до якого проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Міністерство юстиції України вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що поданий позивачем висновок психологічного дослідження є висновком експерту в розумінні положень ст. 102 ЦПК України, з огляду на те, що такий документ не відповідає вимогам законодавства про судову експертизу, складений за відсутністю затвердженої методики проведення судової експертизи, не містить положень про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що тягне за собою неналежність експертного висновку відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року №522/1029/18. Вказує, що кошти сплачені позивачем за виготовлення висновку не відносяться до судових витрат та не можуть бути відшкодовані із Державного бюджету. У відзиві також зазначено, що Міністерство юстиції України підтримує позицію суду першої інстанції щодо необґрунтованості та недоведеності жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння позивачу моральної шкоди неправомірними діями, рішеннями органів досудового розслідування, що визначені ним як учасники справи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Міністерство юстиції України зазначає, що законодавчо врегульовано порядок та підстави стягнення шкоди, завданої фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних дій прокуратури, чітко встановлено суб`єктний склад учасників цих спірних правовідносин, до яких Міністерство юстиції України не має відношення. Позивачем не було доведено факту заподіяння шкоди саме даним відповідачем, а відтак Міністерство юстиції України не є належним відповідачем по даній справі, тому й заявлені вимоги до нього не підлягають задоволенню. З урахуванням викладеного, Міністерство юстиції України просить апеляційний суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року просить залишити без змін. 30 березня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від Національної поліції України, у якому відповідач також просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Національна поліція України вказує, що не є належним відповідачем у вказаних спірних правовідносинах, оскільки з позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому шкоди саме Національною поліцією України, як органом державної влади або її посадовими особами, оскільки незрозумілим є яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні у 2007, 2010 та 2011 роках пов`язано з діями/рішеннями/бездіяльність органу, що був вперше створений урядом лише у 2015 році, який не є правонаступником Міністерства внутрішніх справ та йоготериторіальних органів. Відтак, Національна поліція України не була ні органом досудового розслідування, ні органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, а відтак й не може бути відповідачем у даній справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивував своє рішення тим, що позивач, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому моральної шкоди неправомірні діями, рішеннями органів досудового розслідування, що визначені позивачем, як учасники справи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав. Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2007 року постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Хруль В.В. порушено кримінальну справу № 06-8714 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (а.с.14, т.1). 10 листопада 2007 року постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Заворітного В.В. кримінальну справу № 06-8714, порушену 10 жовтня 2007 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України у зв`язку із відсутністю складу злочину; запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний 12 жовтня 2007 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасований (а.с.22-23, т.1). 14 червня 2010 року постановою старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України Кравцова О.Г. постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Заворітнього В.В. від 10 листопада 2007 року про закриття кримінальної справи № 06-8714 скасовано як незаконну; матеріали кримінальної справи направлені до ГСУ МВС України для організації виконання (а.с.24-25, т.1). 18 червня 2010 року постановою начальника ГСУ МВС України Фаринника В.І. доручено розслідування кримінальної справи №06-8714 декільком слідчим; старшим слідчої групи призначено старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ підполковника міліції Сушка Р.М. (а.с.26, т.1). 18 червня 2010 року старший слідчій в особливо важливих справах ГСУ підполковник міліції Сушко Р.М. прийняв кримінальну справу №06-8714 до свого провадження (а.с.28, т.1). 02 серпня 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Легецького В.Ю. злочинні дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 186 КК України із порушенням кримінальної справи відносно вказаних осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (а.с.29-30, т.1). 04 серпня 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Легецького В.Ю. ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення за ч. 2 ст. 187 КК України (а.с.31-32, т.1). 04 серпня 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Легецького В.Ю. мірою запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 обрано підписку про невиїзд (а.с.33-34, т.1). 10 листопада 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Никоненко В.С. накладено арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого ОСОБА_1 (а.с.40, т.1). 16 листопада 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Никоненко В.С. накладено арешт на вклади, цінності, а також все рухоме та нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_1 (а.с.41, т.1). 11 січня 2011 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Никоненко В.С. притягнуто ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України (а.с.50-54, т.1). 11 січня 2011 року ОСОБА_1 було оголошено про закінчення досудового слідства та надано матеріали кримінальної справи для ознайомлення (а.с.49, т.1). 10 лютого 2011 року заступником Генерального прокурора України Блажівським Є.М. затверджено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.55-87, т.1). 12 грудня 2011 року суддею Печерського районного суду м. Києва Смик С.І. постановлено вирок у справі № 1-209/11, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України; запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд скасовано (а.с.88-99, т.1). 12 березня 2013 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд (а.с.100-103, т.1). Розглянувши повторно кримінальну справу, Печерський районний суд міста Києва постановив вирок у справі № 757/8169/13-к від 11 жовтня 2013 року, яким повністю виправдав ОСОБА_1 за відсутністю складу злочину (а.с.104-115, т.1). Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року вирок Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутності в діянні складу злочинів, залишено без змін (а.с.116-125, т.1). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року вирок Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року залишено без мін (а.с.126-131, т.1). Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди, позивач посилається на незаконність дій та рішень органів досудового слідства і прокуратури. Зазначає, що вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили повністю доведений факт незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, а також незаконного арешту всього майна позивача, що обмежувало його права як громадянина. Колегія суддів вважає доводи позивача частково обґрунтованими виходячи із наступного. Так, статтею 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Пунктом 1 статті 2 вказаного вище Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року вирок Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутності в діянні складу злочинів, залишено без змін. Вказане свідчить про те, що гарантоване статтею 29 Конституції України право ОСОБА_1 на свободу та особисту недоторканість була порушена діями працівників МВС України, які порушили безпідставно кримінальне провадження, здійснювали відносно позивача відповідні слідчі дії, пов`язанні із встановлення відповідних обмежень (обрання запобіжних заходів, накладення арешту на майно), та діями прокуратури, які відповідні дії працівників міліції затверджувалися та погоджувалися, тому позивач має право на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди. Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір не врахував вище вказаних обставин та відповідних ним норм матеріального права та дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Згідно із ч.ч.5,6 вказаного вище закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пленум Верховного Суду України у пункті 3 Постанови №4 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Таким чином апеляційний суд доходить висновку що незаконно притягнення позивача до кримінальної відповідальності, та перебуванням позивачем за вказаний час під слідством та судом порушило нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1 , унеможливило продовження активного громадського життя, призвело до порушення зв`язків з оточуючими людьми, та змусило його докладати додаткових зусиль для поновлення вказаних зв`язків. Крім того як вбачається із наданих позивачем матеріалів справи під час слідства відносно 04 серпня 2010 року було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд ( а.с. 33,34 т.1), тим самим обмежено його право на вільний спосіб пересування, 10 листопада 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Никоненко В.С. накладено арешт на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 (а.с.40, т.1), а 16 листопада 2010 року постановою старшого слідчого з ОВС ГСУ МВС України Никоненко В.С. накладено арешт на вклади, цінності, а також все рухоме та нерухоме майно позивача (а.с.41, т.1) чим було обмежені його права на вільне користування вказаним особистим майном. Положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачають, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Факт заподіяння позивачеві моральної шкоди підтверджується наданим ним в якості доказу висновком експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження №23414/17-61 від 16 січня 2018 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (а.с.140-146, т.1). Відповідно до вказаного висновку, експертом ОСОБА_5 було зроблено наступні висновки: події досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи №06-8714 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.189, ч.3 ст.357 КК України, яку тривали 85 місяців та 21 день є для нього психотравмуючими; внаслідок зазначених подій ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду; орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 в літерному позначенні складатиме матеріальний еквівалент: 129 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Також у вказаному висновку зазначено, що результати проведення експертного психологічного дослідження дають підстави констатувати, що всі означені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з розглядом кримінальної справи та призвели до : порушення нормального (звичного) плину буття; порушення емоційної та вольової сфери і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, апеляційний суд не може повність врахувати вказаний висновок та приймає його лише частково, з наступних підстав. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.83 ЦПК України). Системний аналіз норм законодавства, дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 мав право подавати докази, які, на його думку, підтверджуються обставини, викладені в поданій ним позовній заяві. Вказаним правом ОСОБА_1 скористався та подав до суду першої інстанції зазначений вище висновок. Відповідно до статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження №23414/17-61 від 16 січня 2018 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складений експертом Левчук Г.В., судовим експертом відділу психологічних досліджень КНДІСЕ МЮ України, яка має кваліфікацію судового експерта з правом проведення психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1. Так, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно, з тексту експертного дослідження від 16 січня 2018 року вбачається, що адвокат Орлов В.П. 16 листопада 2017 року звернувся до КНДІСЕ МЮ України із заявою про проведення психологічного дослідження. Станом на 16 листопада 2017 року можливість складання висновку експерта за зверненням учасника по справі діючим в той час ЦПК України передбачена не була. Оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності змін до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення статті 106 ЦПК України в зазначеній вище редакції). Однак, із тексту експертного дослідження також вбачається, що 22 грудня 2017 року було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_1 , а сам висновок складено 16 січня 2018 року, тобто вже після набрання чинності змін до ЦПК України. Оскільки експерт ОСОБА_5 не був попереджений про кримінальну відповідальність, як того вимагає положення статті 384 та 385 КК України, не враховував той факт, що до строку перебування під слідством та судом не враховується період касаційного оскарження вироку Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року, оскільки вказаний період обраховується з часу пред`явлення обвинувачення до набранням виправдувальним вироком законної сили, апеляційний суд приймає вказаний висновок в частині, що стосується висновку про завдання моральної шкоди ОСОБА_1 . Вирішуючи вимоги позивача у частині визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, то апеляційний суд керується наступним. Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також колегія суддів при вирішенні вказаного спору та визначенні розміру компенсації моральної шкоди, враховує правову позицію, яка викладена у постанові Великої Падати Верховного Суду при розгляді 20 вересня 2018 року справи №686/23731/15-ц в якій зазначено, що «право на відшкодування моральної шкоди, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Разом з тим суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.» Так, матеріалами справи підтверджено, що події досудового розслідування та судового розгляду відносно ОСОБА_1 тривали 68 місяців 11 днів (починаючи з 04 серпня 2010 року - дня пред`явлення обвинувачення (а.с. 31 т.1) до 15 квітня 2016 року - дня постановлення ухвали Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року, якою вирок Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутності в діянні складу злочинів, залишено без змін (а.с. 116 т.1). Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень. Таким чином, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, на який ОСОБА_1 має право, складає 410 200 грн (6 000 х 68 місяців та 11 днів). Разом з тим, враховуючи душевні стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, а саме незаконним перебуванням під слідством та судом, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, враховуючи тривалий судовий розгляд даної справи апеляційний суд доходить висновку, що до стягнення підлягає моральна шкода у розмірі 450 000 грн. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Оскільки ОСОБА_1 , з метою доведення обставин спричинення йому моральної шкоди звертався до відповідного спеціаліста в галузі психології та поніс у зв`язку з цим відповідні витрати, що підтверджується відповідною квитанцією №18510228 від 15 грудня 2017 року на суму 10713,60 грн, тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути вказані грошові кошти на користь позивача. Керуючись ст.. 29 Конституції України, ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ст. 3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ст.ст. 141, 367, 374, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 450 000 (чотириста п`ятдесят тисяч) грн, та 10 713,60 грн понесених судових витрат. В задоволені решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови викладено 30 квітня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв