Постанова 4802 № 161/17046/19

Справа № 161/17046/19 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/478/20 Категорія: 47 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , прокурора Романішиної Т. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головне управління Національної поліції у Волинській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , відповідача Державної казначейської служби України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом. Покликався на те, що органами досудового слідства, прокуратури міста Луцька Волинської області він звинувачувався у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у зв`язку з чим з 28 жовтня 2009 року по 05 грудня 2018 року, тобто повних 109 місяців і 7 днів, перебував під слідством та судом. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2018 року, який залишений без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні цього злочину та виправдано за недоведеністю в його діях складу злочину. Крім того вказував, що тривале перебування під слідством і судом, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими його людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди. Просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 1 964 571,00 грн. за завдану йому незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду моральну шкоду, з них: 1) 150 000,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням як обвинуваченого 28 жовтня 2009 року; 2) 150 000,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним застосуванням запобіжного заходу; 3) 100 000,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним арештом майна; 4) 200 000,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним повідомленням про підозру; 5) 1 364 571,00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 515909 грн. 03 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом зобов`язання Державної Казначейської служби України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому акумулюються кошти Державного бюджету України У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 109 місяців і 7 днів, відносно нього винесено виправдовувальний вирок, який набрав законної сили, у зв`язку з чим у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди з підстав передбачених ст. 1176 ЦК України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», розмір якої визначено з урахуванням усіх обставин справи. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права просив рішення суду в частині встановленого судом до відшкодування розміру моральної шкоди змінити та стягнути на його користь 1547709,09 грн. Також просив вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його корись 150000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягнення його, як обвинуваченого 28.10.2009 року у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України; 150000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд; 100000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої під час досудового розслідування незаконним накладенням арешту на майно; 200000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним повідомленням ОСОБА_1 23.01.2015 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначений судом не відповідає глибині моральних страждань, яких він зазнав за час перебування під слідством і судом, та підлягає збільшенню у трьох кратному розмірі. В апеляційній скарзі відповідач Державна казначейська служба України, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просила скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було встановлено самого факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме винними діями відповідача, які, крім того, мають бути протиправними, а визначений судом розмір моральної шкоди є явно завищеним. У запереченні на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 Прокуратура Волинської області, вважаючи, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, просила залишити його без змін. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав. Встановлено, що постановою слідчого СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області від 30 вересня 2009 року відносно позивача ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а 28 жовтня 2009 року пред`явлено обвинувачення за цим злочином та обрано запобіжний захід підписку про невиїзд (а. с. 13-16) Кримінальна справа відносно ОСОБА_1 тривалий час розслідувалась органами досудового слідства, неодноразово направлялась з обвинувальними висновками до суду, а після судового слідства поверталась прокурору Луцького району для організації проведення по ній додаткового розслідування (а. с. 17 - 52). Під час останнього судового розгляду, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 18 липня 2009 року, біля 11 години 35 хвилин, в с. Милуші Луцького району, на 3 км. + 100 м. автодороги сполученням «Маяки - Луцьк», яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, керуючи технічно справним, обладнаним ременями безпеки для перевезення задніх пасажирів легковим автомобілем марки «Ford Scorpio», транзитний номерний знак НОМЕР_2 в напрямку м. Ковель по асфальтобетонній, сухій ділянці дороги та перевозячи на задньому сидінні пасажира - малолітнього ОСОБА_3 , 2001 року народження, грубо порушив п.21.11 "б" Правил безпеки дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, а саме, перевозив пасажира, який не досяг 12-річного віку - у транспортному засобі без використання спеціальних засобів, що мають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу, та під час зіткнення із пасажирським автобусом під керуванням ОСОБА_4 , пасажир - малолітній ОСОБА_3 , будучи не пристебнутим, вдарившись водійське сидіння, отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Тобто позивач ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2018 рок №161/1773/15-к, який залишений без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні зазначеного вище злочину та виправдано (а.с.53-59). Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою. Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Пунктом 1 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно з ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, обґрунтовано виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, було виправдано за недоведеністю, в його діях складу цього правопорушення, то наявні правові підстави для відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. Статтею 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Отже, громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 вказаного Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Аналіз наведених норм зазначеного Закону, дає підстави для висновку, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16ц. Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми права, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, на думку колегії суддів, вірно керувався тим, що на підставі положень зазначеного Закону ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом протягом 109 місяців і 7 календарних днів. Також виходячи із засад розумності та виваженості, правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, взявши за основу установлений законодавством мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи, врахувавши при цьому характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих у суспільних стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не містять законних підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав вірну правову оцінку. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді