Постанова 4852 № 200/6986/17

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 200/6986/17 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 р. (суддя Царікова О.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду в с т а н о в и В: 25.04.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпра з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду, де просив стягнути солідарно з Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 р. по 26.01.2017 р. в розмірі 2655,65 грн інфляційних втрат, 242,60 грн річних та 30 000 грн моральної шкоди, а всього 32 898, 25 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2018 р. адміністративний позов задоволений частково, стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 225,02 грн. річних, 2435,55 грн. інфляційних витрат та моральну шкоду в розмірі 3000 грн, а в іншій частині позову відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 р. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2018 р. залишене без змін. Постановою Верховного Суду від 03.03.2021 р. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2018 р. та Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 р. скасовано, провадження по справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021 р. справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду, передано для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 р. в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 р., прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, представник ГУ Державної казначейської служи України в Дніпропетровській області проти задоволення апеляційної скарги заперечував, інші учасники справи до суду не з`явилися, про дату слухання справи повідомлені належним чином. Дослідивши матеріали справи, докази по справі, та вислухавши учасників процесу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги в звязку з наступним. З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2009 р. по справі № 2-а-717/09/0470 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково, визнані протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно ст. 13 Закону України «Про статус вееранів війни, гарантії їх соціального захисту» та стягнено з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість з допомоги, предбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2005 р. в розмірі 2326 грн, а в решті позову відмовлено. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адмпіністративного суду від 13.09.2012 р. прийнята відмова ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2009 р., апеляційне провадження у справі закрите. 06.08.2013 р. Головним управлінням отриманий виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду та 26.01.2017 р. в повному обсязі виконане рішення, сума 2326 грн. виплачена ОСОБА_1 . Також встановлено, що згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та п. 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 р. Казначейською службою нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів у сумі 225,02 грн, що виплачується за рахунок коштів передбачених бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». З матеріалів справи слідує, що позивач просить стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період з 06.08.2013 р. по 26.01.2017 р. на суму 32 898,25 грн, зокрема, 2655,65 грн. інфляційних втрат, 242,60 грн. 3% річних та 30 000 грн моральної шкоди. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Як вбачається з матеріалів справи, позивач обгрунтовує свої позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та річних статтею 625 ЦК України. Так, статтею 625 ЦК України передбачено, що «1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Відтак, грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України за своєю правовою природою має цивільно-правовий характер. Але статтею 1 ЦК України визначено, що « 1.Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». Як слідує з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідачів інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду та річні, тобто між позивачем та відповідачами відсутні цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волеиявленні та майновій самостійності учасників. Крім того, відповідно статті 625 ЦК Україи боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, але в даній справі відсутні такі сторони як боржник та кредитор, оскільки відсутні і грошові зобов`язання між ними, засновані на цивільно правових відносинах та відсутні будь які порушення цивільно правових відносин відповідачами. Таким чином, в частині вирішення спору про стягнення з відповідачів суми 2655,65 грн. втрат від інфляції та 242,60 грн річних судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог, обґрунтованих статтею 625 ЦК україни, оскільки відповідачі по справі не є боржниками, що прострочили виконання грошового зобов`язання, засновані на цивільно правових відносинах, в зв`язку з чим до спірних правовідносин стаття 625 ЦК України не застосовується. Статтею 56 Конституції України гарантоване право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. За правилами загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Так, згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (пункт 3) (далі Постанова № 4) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктами 4, 5 Постанови № 4 встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України). Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не обґрунтував в чому, саме, полягає моральна шкода, не доведений факт завдання моральних страждань, душевних переживань, що настали у зв`язку з діями відповідачів. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог також в частині стягнення моральної шкоди, оскільки доводи апеляційної скарги викладених висновків не спростовують. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315,316,321,322,325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 р. залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова