Постанова 4852 № 160/57/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 160/57/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., за участю секретаря судового засідання Рівній В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 р. (суддя Букіна Л.Є.), по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди В С Т А Н О В И В: 04.01.2021 р. ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, де просила - визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 04.12.2020 року № 155 о/с, яким її звільнено з посади провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектору Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04.02.2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; - поновити її на посаді провідного спеціаліста фінансово-економічного сектору Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади на іншій рівнозначній посаді; - стягнути з Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.12.2020 року по день винесення рішення суду; - стягнути з Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.; - допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідач порушень вимог законодавства України не допустив, в зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування. Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, де просила скасувати Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 р., прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені обставини справи, не надано правову оцінку законності звільнення позивача. На апеляційну скаргу позивача відповідачем наданий відзив, де просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Дослідивши матеріали справи, докази по справі та вислухавши учасників процесу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги в зв`язку з наступним. З матеріалів справи вбачається, що наказом Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 16.10.2019 р. № 63 ОСОБА_1 призначена на посаду провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектору Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як визначену переможцем конкурсу та наказом Державного бюро розслідувань №323-ОС від 14.05.2020 р. позивачу присвоєний 9 ранг державного службовця. 29.10.2020 р. позивач була попереджена про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі згідно наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 року №202 ДСК «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», де зазначалося, що по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення відповідного попередження державний службовець буде звільнений зі служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Наказом директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі Гаврилюка І. № 155 о/с від 04.12.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнена з посади провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектору Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 04.12.2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305-IX від 03.12.2019 внесені зміни до Закону України «Про державне бюро розслідувань», чим змінений правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність на державний правоохоронний орган, після чого розпочато ряд комплексних заходів щодо удосконалення організації та діяльності ДБР, зокрема, заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу з визначенням граничних спеціальних звань на посадах. Статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що «

1. Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції». Згідно статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що «1. Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України». Так, Указом Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань № 41/2020 від 05.02.2020 р. затверджена організаційна структура Державного бюро розслідувань. Наказом ДБР № 323 від 08.07.2020 р. затверджений Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за посадами та наказом ДБР № 583 від 15.10.2020 р. внесені зміни до наказу № 323, і доповнений Перелік посад, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу посадами, зокрема, слідчий слідчого відділу капітан ДБР. На підставі вищезазначених нормативних актів наказом ДБР від 15.10.2020 р. № 581 затверджена структура ТУ ДБР у м. Мелітополі із визначенням штатної чисельності. Зокрема, наказом ДБР від 03.01.2020 р. №2 внесені зміни до наказу ДБР від 28.12.2019 р. № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» з урахуванням змін, внесених наказом ДБР від 02.01.2020 р. №

1. Наказ ДБР від 28.12.2019 р. № 343 доповнений пунктом 3 «Затвердити порядок зміни категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу». Крім того, Порядком зміни категорії посад працівників ДБР визначена процедура зміни категорії посад працівників ДБР, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби. Наказом ДБР № 202ДСК від 20.10.2020 р. затверджені зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, згідно з чим посада провідного спеціаліста фінансово економічного сектору, як посада державної служби, що входила до такого управління та яку обіймала ОСОБА_1 скорочена. Як слідує з матеріалів справи, накази № 581 від 15.10.2020 р. та № 202 ДСК від 20.10.2020 р. на час розгляду справи в суді є чинними. Крім того, статтею 1 Закону України « Про державну служба» передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно статтей 3, 5 Закону встановлено, що даний Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця та правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. За приписами статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення. Так, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону «Про державну службу» визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. 02.02.2020 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким, зокрема, змінений порядок скорочення посад державної служби, а саме, стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою, яка визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 422, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус (тобто для державних службовців - Законом України «Про державну службу»). Крім цього, стаття 49-2 КЗпП України доповнена частиною 6, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу (звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини другої цієї статті (частина 2 статті 49-2 КЗпП України - при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Крім того, в лютому 2020 р. набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв`язку з проведенням адміністративної реформи», чим внесені зміни і до Закону України «Про державну службу». Так, відповідно статті 87 Закону України «Про державну службу», чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Крім того, судом встановлено, що скорочення посади позивача зумовлене, зміною штатного розпису, оскільки в штатному розписі фінансово - економічного сектору були наявні 2 посади провідного спеціаліста, а в новоствореному фінансово економічному відділі введено, лише 1 одиницю посади провідного спеціаліста та створені нові посади в залежності від обсягів роботи та навантаження, що за категорією посад є вищими. Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 працювали на рівнозначних посадах, які скорочені та в новому штатному розписі введена тільки одна посада провідного спеціаліста, відповідач, під час прийняття рішення про переведення врахував, що ОСОБА_2 має 16 років стажу державної служби та станом на 30.11.2020 р. є особою перед пенсійного віку. Статтею 42 КЗпП України передбачено, що «При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:…10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат». Крім того, Частиною 3 статті 87 Закону України « Про державну службу» передбачено, що «Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Як встановлено судом, відповідач провів порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації працівників та дійшов висновку про залишення на роботі ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 запропоновано пройти конкурсний відбір на посаду головного спеціаліста фінансово економічного відділу ТУ ДБР у м. Мелітополі, але позивач не скористалася своїм правом на призначення на посаду в ТУ ДБР у м. Мелітополі та не пройшла відповідний конкурс. Відповідно статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що наказ про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби». Як слідує з матеріалів справи наказ про звільнення позивача виданий директором ТУ ДБР у м. Мелітополі майором Державного бюро розслідувань І. Гаврилюк. Згідно Закону України «Про державну службу» встановлено, що «…3) керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; …7) суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади; Директор бюро розслідувань: 9) призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань;…». Аналізуючи вищезазначене, судом встановлено, що директор ТУ ДБО у м. Мелітополі Гаврилюк І.Д. є суб`єктом призначення державних службовців, в зв`язку з чим спірний наказ є правомірним, виданим в межах наданих повноважень. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач, відповідно ст. 77 КАС України повністю довів правомірність своїх рішень, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 315,316,321,322,325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 р.- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова