Постанова Київський апеляційний суд № 757/62071/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №757/62071/17 Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В. Провадження №22-ц/824/76/2022 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікольська-Пукас Анна Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Людмила Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович про визнання договору дарування недійсним та скасування реєстраційної дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 . приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас А.В. була відкрита спадкова справа. ОСОБА_7 мав спільних із ОСОБА_2 дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За життя ОСОБА_7 за договором дарування, укладеному ним з ОСОБА_1 13 травня 2011 року, набув у власність 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Однак до складу спадщини ОСОБА_7 вказана квартира не була включена, оскільки ОСОБА_7 за життя не здійснив передбаченої процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та не звернувся до реєстратора бюро технічної інвентаризації у межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці для реєстрації. В той же час , ОСОБА_7 не втратив законного права вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно та не відмовився від прийнятої 1/2 частки квартири. Маючі в наявності чинний договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений нотаріально 13 травня 2011 року та зареєстрований за номером 1070, який підтверджує виникнення у ОСОБА_7 права власності на нерухоме майно та отримавши свідоцтво про право на спадщину, спадкоємці мали би всі законні підстави та можливість для реєстрації права власності на нерухоме майно за собою. Проте, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на даний момент єдиним власником зазначеної квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 . Належна ОСОБА_7 1/2 частини квартири була передарована ОСОБА_1 його сестрі - ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 12 квітня 2017 року. Вважає, що спірна частина квартири була подарована ОСОБА_5 без законних на це підстав особою, яка вже передала відповідне право за договором дарування ОСОБА_7 . Також, дарувальнику було достеменно відомо, що ОСОБА_7 прийняв дарунок за договором дарування від 13 травня 2011 року та вказана 1/2 частина квартири, після смерті ОСОБА_7 , буде успадкована законними спадкоємцями та зареєстрована у встановленому законом порядку. Просила суд визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 966, виданий 12 квітня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_5 набула 1/2 частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Скасувати реєстраційну дію про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 34752320 від 12 квітня 2017 року, вчинену державним реєстратором - приватним нотаріусом Малим Олексієм Сергійовичем щодо реєстрації права власності на 1/2 частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2021 року позов задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 після укладення договору дарування від 13 травня 2011 року повідомив, що він відмовляється від квартири на користь сестри ОСОБА_5 , всі витрати по утриманню квартири скаржник несла самостійно. Окрім того, ОСОБА_2 не виявив наміру зареєструвати за собою право власності на частину квартири, а тому висновки суду першої інстанції про те, що у нього виникло право власності на квартиру є помилковими. Також судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_2 за життя не вжив жодних дій щодо прийняття дарунку та помилково не застосовано положення ст. 722 ЦК України. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в якому зазначено, що згідно з нормами, які діяли на момент укладення договору дарування від 13 травня 2011 року, було передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, відповідно твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 не прийняв дарунок, оскільки не вчинив дій спрямованих на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є помилковим. Таким чином, договір дарування від 12 квітня 2017 року є недійсним, оскільки предметом цього договору є Ѕ частини нерухомого майна, яка належало на праві власності померлому ОСОБА_2 . Такі дії відповідача спрямовані виключно на позбавлення спадкоємців можливості в передбаченому законом порядку здійснити реєстрацію зазначеної частини спірної квартири. На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_2 просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник ОСОБА_1 - адвокат Свірська О.О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. ОСОБА_2 та її представник - адвокат Дорошенко Г.Г. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт того, що померлий ОСОБА_7 за життя не здійснив передбаченої процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та не звернувся до реєстратора бюро технічної інвентаризації у межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці для реєстрації, не призводить до втрати ним права власності на 1/2 частини подарованої квартири, а тому договір дарування належної ОСОБА_7 Ѕ частки вказаної квартири укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 12 квітня 2017 року підлягає визнанню судом недійсним. З урахуванням того, що з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 . Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас Анною Володимирівною була відкрита спадкова справа. ОСОБА_7 мав спільних із ОСОБА_2 дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . 13 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , зареєстрований за номером 1070, однак це майно не було включено до складу спадщини ОСОБА_7 нотаріусом Нікольською-Пукас Анною Володимирівною. Відповідно до Інформаційної довідки від 18 жовтня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на даний момент єдиним власником зазначеної квартири АДРЕСА_2 зазначена ОСОБА_5 . 12 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, було посвідчено договір дарування 1/2 частини квартири, серії та номеру 966, відповідно до якого ОСОБА_5 набула у власність зазначену частину квартири від ОСОБА_1 . При вирішенні спору суд першої інстанції встановив правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у травні 2011 року у зв`язку із укладенням між ними договору дарування і обґрунтовано застосував норми матеріального права, які були дійсними на момент вчинення цього правочину. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. За приписами ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 16 березня 2010 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно. Згідно із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визначення і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, станом на дату укладання договору дарування 13 травня 2011 року, виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо: - в ЦК України містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210 ), - за Законом України № 1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01 січня 2013 року (1878-VI пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право власності на спірну частину квартири перейшло до ОСОБА_2 під час реєстрації договору дарування. Та обставина, що він прийняв дарунок, підтверджується його підписом на договорі дарування і не пов`язана з Державною реєстрацію його права власності. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації права власності за Відповідачем - ОСОБА_5 ) відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі. Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та не скасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі. За приписами ч. 1. ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). З урахуванням викладеного та аналізу норм законодавства, що було чинним на момент укладення договору дарування від 13 травня 2011 року, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що померлий ОСОБА_2 набув право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 з моменту нотаріального посвідчення договору дарування, тобто з 13 травня 2011 року. При цьому державна реєстрація права власності не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Таким чином, подарувавши ОСОБА_5 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 за договором дарування від 12 квітня 2017 року, ОСОБА_1 розпорядилась майном, яке не належало їй на праві власності. Отже, висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими, а тому не можуть бути скасовані з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікольська-Пукас Анна Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Людмила Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович про визнання договору дарування недійсним та скасування реєстраційної дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року. Суддя-доповідач Судді: