Постанова 4855 № 826/11592/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11592/18 Головуючий у І інстанції - Літвінова А.В. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Кондраток А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.05.2018 №003324108, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 2 499 103, 78 грн. Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовані тим, що реальність господарських операцій із закупівлі сої та соняшника підтверджується первинними документами, усі документи складені відповідно до вимог законодавства та містять усі необхідні реквізити, а відтак є належним підтвердженням фактів поставки та зберігання зернових, а також проведення оплати. Звертає увагу, що усі документи були надані контролюючому органу під час проведення перевірки та наголошує, що претензії контролюючого органу по ланцюгу постачання є безпідставними, оскільки ані він, ані його контрагент ТОВ «Попільнянський комбікормовий завод» не співпрацював з ТОВ «Мрія-К». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Крім того, рішенням суду стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 44 592, 00 грн. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується закупівля Дочірнім підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» товарів та їх використання у власній господарській діяльності у повному обсязі, тобто позивачем правомірно віднесено суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Попільнянський Комбікормовий Завод» на 2 499 103,78 грн. Суд першої інстанції зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази стосовно будь-яких безпосередніх відносин між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-К», а правовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю «Попільнянський Комбікормовий Завод» (Контрагент) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-К» не можуть впливати на правомірність діяльності позивача. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована нереальністю здійснення господарських операцій Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» із Товариством з обмеженою відповідальністю «Попільнянський Комбікормовий Завод» та, відповідно, недостовірність показників податкового обліку з податку на додану вартість сформованих на підставі спірних господарських операцій. Апелянт наголошує, що перевіркою відповідно до аналізу Єдиного реєстру податкових накладних по Товариству з обмеженою відповідальністю «Попільнянський Комбікормовий Завод» у період взаємовідносин за листопад 2017 було встановлено реалізацію товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-К» через Товариство з обмеженою відповідальністю «Попільнянський Комбікормовий Завод» до позивача. У свою чергу, співробітниками СУ ФР Офісу ВПП ДФС 02.11.2017 розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 32017100110000090 від 02.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, стосовно ТОВ «Мрія-К». Відповідно до Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, справа №761/2023/18, провадження № 1-кс/761/1618/2018 досудовим розслідуванням встановлено та допитано в якості свідка засновника ТОВ «Мрія-К», який повідомив що дане товариство на свої паспортні дані не реєстрував та не придбавав, готівкові кошти до статутного фонду не вносив, довіреність у нотаріуса на представництво інтересів ТОВ «Мрія-К» третім особам не видавав і не підписував, банківські рахунки не відкривав, електронні ключі для системи Клієнт-банк не отримував, не підписував та не видавав первинні документи від свого імені. Таким чином, факт придбання товарів по ланцюгу постачання з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача перевіркою не підтверджено, внаслідок чого не є можливим визнати віднесення позивачем суми ПДВ до податковою кредиту. Крім того, апелянт заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 44 592, 00 грн, оскільки вони є абсолютно неспівмірними із заявленими позовними вимогами. Апелянт наголошує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його судові витрати на правову допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірними у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти її доводів, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В судове засідання представники сторін, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, не прибули, тому згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що 05.05.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі акта перевірки від 16.03.2018 №384/28-10-41-08/25394566 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003324108, за формою В4, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 2 499 103,78 грн по декларації № 9270090941 від 18.12.2017 поданій за листопад 2017 року. Під час розгляду справи судом першої інстанції було з`ясовано, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні допущена описка та помилково зазначено інший акт, на підставі якого прийнято це податкове повідомлення-рішення №0003324108 від 05.05.2018. Таким чином, в рамках даного спору з`ясуванню підлягають обставини, які викладені в акті перевірки від 16.04.2018 №910/28-10-41-08/25394566, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 05.05.2018 №0003324108. Отже, Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» з питань, що стали предметом заперечення до акта від 16.02.2018 №229/28-10-41-08/25394566, за результатами якої складено Акт від 16.04.2018 № 910/28-10-41-08/25394566. За результатами проведеної перевірки встановлено порушення Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» вимог пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.2 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від`ємного значення на 2 499 103, 78 грн ПДВ. На підставі висновків акта перевірки від 16.04.2018 №910/28-10-41-08/25394566 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.05.2018 №0003324108 про завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість на 2 499 103, 78 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). За п.п. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Підпунктом «а» пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету. В силу вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару. У постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17 та від 06.03.2020 у справі №803/13/16 вказано, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Як вбачається з матеріалів справи, у період що перевірявся, позивач мав господарські відносини із ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод». З метою здійснення господарської діяльності у листопаді 2017 року позивач придбавав у ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод» сою та соняшник. Поставка сої та соняшника здійснювалася на умовах EXW (франко-зерновий склад/елеватор відповідно до правил Інкотермс-2010), що передбачає передачу товару продавцем у розпорядження покупця на зерновому складі ТОВ «Попільнянський комбікормовий завод». На підтвердження вказаних операцій позивачем було надано наступні документи: договори поставки № 60215461 від 08.11.2017, № 60215650 від 08.11.2017 та додаткові угодами до них, видаткові накладні № ПК3493 від 09.11.2017, №ПКЗ496 від 10.11.2017, рахунки на оплату № ПКЗ384 від 09.11.2017, № ПКЗ385 від 10.11.2017, податкові накладні №20 від 09.11.2017, № 23 від 10.11.2017. Також вказані обставини підтверджуються погашеними складськими квитанціями про переоформлення зерна на позивача, картками аналізу зерна, тристоронніми актами приймання-передачі зерна між позивачем, контрагентом та зерновим складом від 09.11.2017, від 10.11.2017. Крім поставки товару, у жовтні 2017 року ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод» надавав Дочірньому підприємству з іноземною інвестицією «Сантрейд» послуги на зерновому складі, а саме: зберігання та відвантаження соняшника, оформлення складських квитанцій, зважування вагонів, що підтверджується договором складського зберігання продукції № 20/07-17 від 20.07.2017, актами надання послуг № ПКЗ464 від 31.10.2017, № ПКЗ561 від 30.11.2017, № ПКЗ634 від 31.12.2017, № ПКЗ536 від 23.11.2017, № ПКЗ 562 від 04.12.2017, рахунками на оплату № 90 від 31.10.2017, № 123 від 30.11.2017, № 146 від 31.12.2017, № 115 від 23.11.2017, № 122 від 04.12.2017, податковою накладною № 57 від 31.10.2017. Оплата за товар та надані послуги була здійснена в повному обсязі, що підтверджується банківською довідкою №181681/0401-1 від 25.07.2018 та платіжними дорученнями №20105212 від 17.11.2017, №20102193 від 10.11.2017, №20104754 від 16.11.2017, №20101611 від 09.11.2017, №20100991 від 08.11.2017. Колегія суддів звертає увагу, що усі вищевказані документи складені відповідно до вимог законодавства та містять необхідні реквізити, а відтак є належним підтвердженням фактів поставки та зберігання зернових, а також проведення оплати, при цьому, зазначені документи були надані відповідачеві під час проведення перевірки. Крім того, переоформлення на позивача та зберігання товару на зерновому складі контрагента підтверджується витягами з Реєстру складських документів на зерно, наданими Державним підприємством «Держреєстри України». Зерновий склад Контрагента входить до Переліку зернових складів, підключених до Основного реєстру, що підтверджується витягом з переліку (http://dru.com.ua). Також, договором та актом наданих послуг підтверджують зберігання товару Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» на складі ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод». В подальшому закуплені у контрагента соя та соняшник транспортувалися залізничним транспортом експедитором ТОВ «Компанія-Агроінвест» на територію Миколаївського морського торговельного порту, що підтверджується договором на транспортно-експедиційне обслуговування №2107/17 від 21.07.2017, актом №КА-00001071 від 11.12.2017, рахунком №1071 від 11.12.2017 та залізничні накладні. Товар в порту приймало для позивача ТОВ «Грінтур-Екс» відповідно до договору № 01/08/2016-5 від 01.08.2016 та додаткових угод до нього, що підтверджується актами приймання-передачі вантажу та реєстрами вивантаження вагонів та автотранспорту, у яких простежуються номери залізничних накладних, складених на транспортування товару. Далі соняшник передавався для переробки на олію від Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» до ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія», що підтверджується: договором, актами приймання-передачі насіння соняшника, актами приймання-передачі для подальшої переробки, актами приймання-передачі готової продукції, актами про надання послуг з екстракції та рахунком на оплату. Соя приймалася ТОВ «Грінтур-Екс» на зберігання, що підтверджується складськими квитанціями на зерно, переліками реєстрів прибуткових документів (ф.ЗХС-5), картками аналізу (ф. 47) та прийомними актами (ф. ЗХС-14). У подальшому соя та олія експортувалися, а для митного оформлення та транспортно-експедиційних послуг в порту позивач залучав третіх осіб ТОВ «Табро» та ТОВ «Нортроп Лоджістікс». Таким чином, матеріалами справи підтверджується закупівля Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» товарів та їх використання в господарській діяльності у повному обсязі. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/2023/18, де досудовим розслідуванням допитано в якості свідка засновника ТОВ «Мрія-К», оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів стосовно будь-яких безпосередніх відносин між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» та ТОВ «Мрія-К». А правовідносини ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод» (Контрагент) з ТОВ «Мрія-К» не можуть вливати на правомірність діяльності позивача. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норми ПК України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв`язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №808/3356/17 та від 30.06.2020 у справі № 440/426/19. Також необґрунтованими є і посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень за фактом створення фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності таких проваджень, без ухвалення відповідного судового рішення, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності. Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі 816/809/16 вказує, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Відсутність вироків за фактом скоєння злочинів, передбачених ст.ст. 205, 209, 212 Кримінального кодексу України, що мало б безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було. В той же час необхідно врахувати, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставити їм товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Крім того, як вказав Верховний Суд в постанові від 21.03.2018 у справі №822/1815/17, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Як правильно наголосив суд першої інстанції, з наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод» (Контрагент) поставив позивачу товар, що придбав у ТОВ «Укр-Агро РТ». Більше того, ТОВ «Попільнянський Комбікормовий Завод» надав лист вих. № 21 від 22.02.2018 (з урахуванням доповнення до листа), в якому зазначені постачальники, у яких було придбано продане Позивачу зерно: ТОВ «Укр-Агро РТ», ФГ «Хорс-КЛМ», ПСП «Сокільча», ТзОВ «Агросоюз Україна». Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення і, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог. Щодо оскарження апелянтом рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Положеннями ч.1, п. 1 ч.3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.ч.4 та 5 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В силу ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269). Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: договір про надання правової допомоги №11-1/7-2017 від 11.04.2017 разом з додатком та додатковими угодами №1 від 04.10.2017, №2 від 19.03.2018 та №3 від 10.04.2018, укладених між позивачем та АО «КМ Партнери», акт прийому-передачі, рахунок-фактура від 12.07.2019 № 74, оригінал платіжного доручення № 20074555 від 31.07.2019, банківська виписка, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвокатів. Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням помилки відповідача, допущені як при винесенні ППР (в ППР неправильний номер акта перевірки, що став підставою для його складання), так і в процесі судового розгляду (декілька судових засідань знадобилося аби відповідач з`ясував та зміг надати пояснення суду на підставі якого акта перевірки винесені спірне ППР), стали наслідком проведення чотирьох підготовчих засідань (04.10.2018, 15.11.2018, 17.01.2019 та 21.03.2019), в процесі яких з`ясовувався предмет доказування у справі, заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 44 592, 00 грн є обґрунтованим та співмірним , з чим погоджується і колегія суддів. Отже, ці та інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова