Постанова 4852 № 280/3887/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 січня 2022 року м. Дніпросправа № 280/3887/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів: Чумака С.Ю., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в адміністративній справі №280/3887/21 (головуючий суддя першої інстанції Максименко Л.Я.) за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди, визнання протиправною бездіяльності а стягнення неотриманої частини заробітної плати, - В С Т А Н О В И В : Позивач 17.05.2021 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила: - стягнути з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури на її користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених за ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 26.03.2020 року у розмірі 1164115,04 грн.; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати на її користь заробітної плати за період з 27.03.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України «Про прокуратуру»; - стягнути з відповідача на її користь недоотриману частину заробітної плати, визначеної за ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 27.03.2020 року по 31.12.2020 року в сумі 307378,32 грн.. В обґрунтування позову зазначено, що починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватись виключно ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права. Позивач вважає, що порушено її право на належну оплату праці, у зв`язку із заподіянням їй матеріальної шкоди внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнано неконституційним (з 01.07.2015 року по 26.03.2020 року), а також, щодо неотримання нею частини заробітної плати, визначеної ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 27.03.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішення Конституційного суду України має пряму (перспективну) дію у часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного суду України. Отже, позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди в період з 01.07.2015 року по 31.12.2020 року. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 з 2012 року працювала в органах прокуратури Запорізької області. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури №2480к від 24.12.2020 року позивача звільнено з посади прокурора Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.12.2020 року. В подальшому наказом керівника Запорізької обласної прокуратури №18к від 05.01.2021 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 29.12.2020 року на 05.01.2021 року. Позивач, вважаючи протиправною бездійяльність відповідача щодо не належної оплати праці внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнаний неконституційним (з 01.07.2015 року по 26.03.2020 року), а також щодо недонарахування заробітної плати, визначеної ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період із 27.03.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», оскаржила таку бездіяльність відповідача до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Спірним питанням у даній справі є наявність права на відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акту, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Частинами 1-3 статті 81 Закону №1697-VII (у редакції від 01.01.2015 року) передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Частиною 7 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01.01.2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено з 01.01.2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 1600 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено з 01.01.2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 1762 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено з 01.01.2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 1921 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено з 01.01.2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2102 гривень. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст.81 Закону України «Про прокуратуру»). Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі по тексту - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 13 вказаного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Згідно із частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Відповідно до п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №825/575/16, від 19.03.2020 року у справі №806/3314/17, від 09.09.2020 року у справі №807/1171/16. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 вказала, що заподіяна їй шкода виникла до виявлення факту неконституційності акту, у період коли він діяв та не був визнаний неконституційним. Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що визнане неконституційним положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена рішенням Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28.01.2021 року у справі №560/703/20. В тексті рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України чітко вказано, що визнане неконституційним положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втратило чинність саме з 26.03.2020 року. Щодо вимог позивача про відшкодування шкоди колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до вимог статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. У той же час, відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже у широкому значенні шкода - це втрати. Це майнові або інші негативні наслідки для особи. Майнова шкода поділяється на реальні збитки - фактичні втрати, пов`язані із знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, пов`язані із відновленням свого порушеного права. Також, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Частина 2 статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тому норми статті 1173 Цивільного кодексу України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають. Колегія суддів вважає за необхідне застосувати рішення Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України» заява №54904/08 як джерело права, яке є частиною національного законодавства. Відповідно до цього рішення Європейського суду з прав людини стаття 1 Протоколу №1 захищає «майно», яке може бути або «існуючою річчю», або активами, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він або вона має щонайменше «законне сподівання» успішного здійснення майнових прав. Коли майновий інтерес покладено в основу вимог, особа, якій він належить, може розглядатись як така, що має «законне сподівання», якщо є достатні підстави для цього інтересу в національному законодавстві, наприклад, коли є усталені прецеденти національних судів, що підтверджують його наявність. Можна сказати, що незаконне сподівання виникає, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника потім відхилюються національними судами (дивись Kopecky, згадуване вище, § 50). Для створення законного сподівання, законна норма, на яку посилаються, має визначити певні правила для позову. Якщо законні вимоги, які мають бути дотримані, та інші параметри позову чітко не визначені, певна правова норма не може бути застосована для обґрунтування законного сподівання (дивись Klaus та Iouri Kiladze v. Georgia, № 7975/06, §§ 58-60, 2 лютого 2010). Як вбачається із суті позовних вимог позивач просила відшкодувати завдану їй шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Апеляційний суд наголошує, що у позивача не було законних сподівань чи очікувань на отримання заробітної плати у період з 01.0.2015 року по 26.03.2020 року згідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ, оскільки на цей момент діяли положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. З огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивача самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 рку по 26.03.2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди за період з 01.12.2015 року до 26.03.2020 року, як вірно зазначив і суд першої інстанції. Щодо позовних вимог про стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 року №113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частина 3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» викладена у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, з 25.03.2019 року положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних прокуратур. Відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Разом з цим, пунктом 7 розділу ІІ цього ж Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. При цьому, за змістом абзацу пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІX оплата праці прокурорів на період до дня звільнення або переведення до створених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників прокуратури. Наведені положення Закону №113-ІX не були визнані неконституційними у встановленому законом порядку. Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у редакції дійсній у період з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур. Враховуючи те, що позивача з моменту набрання чинності Законом №113-IX по день звільнення з посади прокурора не переведено в результаті успішного проходження нею атестації до обласної прокуратури, оплата її праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», оскільки іншого нормативного акту умов оплати праці працівників органів прокуратури, які не переведені до обласної прокуратури не існувало. Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для здійснення позивачу нарахування та виплати недоотриманої частини заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 31.12.2020 року. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в адміністративній справі №280/3887/21 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в адміністративній справі №280/3887/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.Ю. Чумак суддя В.А. Шальєва