Ухвала КАС ВС № 300/64/19

УХВАЛА 01 лютого 2022 року Київ справа №300/64/19 адміністративне провадження №К/9901/46420/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М. перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №300/64/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку, УСТАНОВИВ: 04 січня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС (далі - відповідач 1, Івано-Франківська митниця) про визнання протиправним та скасування наказу № 603-к від 04 грудня 2018 року; поновлення ОСОБА_1 з 21 червня 2017 року на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС України; стягнення середньомісячної заробітної плати за період з 21 червня 2017 року по 04 грудня 2018 року в сумі 203830,48 грн.; стягнення компенсації за невикористаану щорічну основну відпустку за 2018 рік в сумі 14942,46 грн.; стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 грудня 2018 року по 03 січня 2019 року в сумі 11111,06 грн.; стягнення моральної шкоди в сумі 80000,00 грн. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Івано-Франківської митниці ДФС № 603-к від 04 грудня 2018 року "Про припинення державної служби" та відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС задоволено частково: скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року по справі № 300/64/19 в частині задоволення позовних вимог і в цій частині відмовлено у задоволенні позову, а в решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі № 300/64/19 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 04 грудня 2018 року за № 603-к "Про припинення державної служби". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста Івано-Франківськ-центральний Івано-Франківської митниці ДФС з 05 грудня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби та позивач звернулися з апеляційними скаргами. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 300/64/19 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 05 грудня 2018 року. Ухвалено у вказаній частині нову постанову, якою поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Івано-Франківськ-центральний" Івано-Франківської митниці ДФС з 21 червня 2017 року. У решті рішення суду залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 24 грудня 2021 року - 06 січня 2022 року. 17 січня 2022 року від ОСОБА_1 на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду. В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник указує, що вперше касаційну скаргу подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, яку отримано скаржником 20 вересня 2021 року. Вдруге та втретє подані касаційні скарги бкло повернуто Верховним Судом ухвалами від 18 жовтня 2021 року та від 23 листопада 2021 року відповідно, з тих же підстав, що і попередню. Вказані ухвали отримані скаржником 22 жовтня 2021 року та 29 листопада 2021 року. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження. Вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження суд виходить з наступного. Згідно приписів частини першою статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. Оскільки вперше касаційну скаргу скаржником подано 20 серпня 2021 року протягом тридцяти днів із дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, а вдруге із касаційною скаргою звернулася до Суду 21 вересня 2021 року та втретє - 02 листопада 2021 року без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання 22 жовтня 2021 року та 29 листопада 2021 року копії ухвал про їх повернення, Суд уважає, що заява про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню. Таким чином, скаржником усунуто недоліки касаційної скарги в строк та спосіб, установлений ухвалою Верховного Суду. Проте, при повторній перевірці доводів касаційної скарги в частині підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України Судом установлено, що визначена скаржником підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України не містить належних обґрунтувань. Так, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 821/549/17, від 28 травня 2020 року у справі № 803/1563/16, від 03 лютого 2021 року у справі №752/1880/19 у постанові Верховного Суду України у справі № 6-511цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 щодо застосування статті 235 КЗпП України. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (справа №6-511цс16), Суд звертає увагу, що у частині 4 статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, а отже обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень постановами Верховного Суду України не передбачено чинним КАС України. У справі № 826/808/16 спірні правовідносини виникли між позивачем та Національним банком України та стосувалися скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди; у справі № 752/1880/19 розглядались вимоги особи про поновлення на роботі в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справу розглянуто за правилами цивільного судочинства). Поряд з цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 803/1563/16 встановлено, що Суд надавав правові висновки щодо застосування статті 64 Закону України «Про державну службу» та встановлення порушення Присяги. При цьому, аналіз статті 235 КЗпП України суд касаційної інстанції не здійснював. У справі № 821/549/17 суди попередніх інстанцій вирішували питання поновлення на посаді працівника, якого незаконного звільнено з посади за обставин скорочення посади у державному органі. У цій справі до позивача була застосована міра колективної відповідальності, яка покладена в основу Закону України «Про очищення влади». Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції вказував на відсутність підстав для застосування статті 235 КЗпП України оскільки судом було установлено обставини не виходу позивача на роботу з 21 червня 2017 року по дату видачі оскаржуваного наказу (04 грудня 2018 року), що не охоплюється поняттям «вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням», позаяк у період фактичного перебігу вказаних календарних дат підставою для невиходу позивача на роботу не були обставини щодо її незаконного звільнення та «вимушеного прогулу». Отже, правові висновки, викладені у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 821/549/17, від 28 травня 2020 року у справі № 803/1563/16, від 03 лютого 2021 року у справі № 752/1880/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 06 вересня 2021 року, 14 вересня 2021 року, 18 жовтня 2021 року та 23 листопада 2021 року про повернення касаційних скарг ОСОБА_1 надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №300/64/19. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №300/64/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Судді Верховного Суду