Постанова 4813 № 520/15258/18

Номер провадження: 22-ц/813/1380/22 Номер справи місцевого суду: 520/15258/18 Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2020 року, постановленого під головуванням судді Пучкової І.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Фідобанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар Олександр Юрійович, ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, - в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі ПАТ «Фідобанк»), ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 14 січня 2010 року, додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 13 січня 2010 року № 011/0321/10/08460, додаткову угоду № 4 до кредитного договору від 14 січня 2010 року № 011/0321/10/08460, додаткову угоду № 2 до генеральної кредитної угоди від 14 січня 2010 року № 1001-40/289. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що від його імені діяла особа, якій він не надавав довіреності. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2009 року, на підставі якого право власності на садовий будинок, площею 276,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року. У зв`язку з чим, позивач вважає, що іпотека може бути визнана недійсною, а також можуть бути визнанні недійсними додаткові угоди №2,3,4 до кредитного договору. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не уповноважував довіреністю ОСОБА_4 представляти його інтереси, у тому числі при укладанні договорів з ПАТ «Ерсте Банк». Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залучено до участі у справі в якості відповідача ПАТ «Фідобанк» його правонаступника ТОВ «Верра Фінанс». У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Іскра С.Л., представник ТОВ «Верра Фінанс» зазначає, що апеляційна скарга не містить підстав для скасування рішення суду, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, у відповідності до фактичних обставин справи не відносяться до предмета спору та жодним чином не підтверджують вимоги про визнання договору іпотеки та додаткових угод недійсними. В судове засідання, призначене на 19 січня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., ОСОБА_3 не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином (а.с. 17, 19-20, 23-24 т. 4). Від приватного нотаріуса Кобзар О.Ю.до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 25-26 т. 4). Також до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 29-39 т. 4). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Іскри С.Л., представника ТОВ «Верра Фінанс», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25.12.2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 10.01-40/289 від 25.12.2007 року, яка з боку позивача була підписана ОСОБА_4 на підставі довіреності від 07.12.2007 року, яка у м. Грац, Республіка Австрія. У забезпечення виконання кредитних зобов`язань, між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки № 10.01.-40/289/1, згідно якого передано в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_2 разом з земельною ділянкою на якій він знаходиться. На протязі дії кредитного договору та генеральної кредитної угоди сторонами неодноразово вносились до даних угод зміни, а саме: 25 квітня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та позивачем укладена додаткова угода №1до кредитного договору №011/0321/10/08460в частині визначення порядку погашення заборгованості, яка підписана позичальником особисто. 24 грудня 2008 року між банком та позивачем укладено додаткову угоду № 1 до генеральної кредитної угоди №1001-40/289, якою зменшено ліміт кредитування та підписана особисто позивачем. 24 грудня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_1 та ТОВ «Яхт-клуб Одеси» було укладено договір поруки №011/0321/10/08460/1, відповідно до якого ТОВ «Яхт-клуб Одеси» виступило поручителем позивача та зобов`язалось разом з ним нести солідарну відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором. Додатковою угодою №3 до кредитного договору №011/0321, який укладений 13 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_3 , що діяв на підставі посвідченої довіреності від 04.12.2009р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. та ПАТ «Ерсте Банк» внесено зміни до кредитного договору в частині визначення строку його дії та розміру ліміту заборгованості. Додатковою угодою №2 до генеральної кредитної угоди №10.01-40/289, яка укладена 14 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_3 , що діяв на підставі посвідченої довіреності від 04.12.2009р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. та ПАТ «Ерсте Банк» внесено зміни до генеральної кредитної угоди про дострокове припинення строку дії генеральної кредитної угоди в зв`язку з зміною позичальника у кредитному договору. Додатковою угодою №4 до кредитного договору №011/0321/10/08460, яка укладена 14 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_3 , що діяв на підставі посвідченої довіреності від 04.12.2009р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було змінено сторону в зобов`язанні, в зв`язку з чим ОСОБА_1 був виведений як сторона з кредитного договору, позичальником стала ОСОБА_2 . На підставі договору купівлі-продажу, що укладений 14 січня 2010 року між ОСОБА_1 - в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка придбала у власність садовий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій він знаходиться. Продаж предмета іпотеки було здійснено з дозволу іпотекодержателя - ПАТ «Ерсте Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк»). 14 січня 2010p. між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №011/0321/10/08460/1, відповідно до якого банку було передано в іпотеку садовий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій він знаходиться. Позивач звертаючись до суду посилався на те, що підставою для задоволення позовних вимог є те, що рішення суду від 04.12.2009 року, на підставі якого за ОСОБА_1 було визнано право власності, яке було зареєстровано на садовий будинок АДРЕСА_2 разом з земельною ділянкою, на якій він знаходиться, було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.11.2013 року. Таким чином, позивач вважає, що іпотека може бути визнана недійсною, а також можуть бути визнані недійсними додаткові угоди № 2, 3, 4 до кредитного договору з цих підстав, однак така позиція позивача не відповідає нормам чинного законодавства. Щодо вимоги про визнання недійсними додаткової угоди № 2,3,4 до кредитного договору, то п. 7 постанови Пленуму ВСУ № 11 «Про судову практику розгляд цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав,визначених законом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, оскільки права іпотекодержателя на предмет іпотеки виникли, починаючи з грудня 2007 року, вони є дійсними станом на цей час, адже зміна власника не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки. Доводи позивача про те, що ОСОБА_4 від його імені за довіреністю представляв його інтереси, у тому числі, ним укладені договори з ПАТ «Ерсте Банк», проте він не уповноважував довіреністю Бондаренка С.А. представляти його інтереси, у тому числі при укладанні договорів з ПАТ «Ерсте Банк», суд визнав безпідставними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що довіреність є сфальсифікованою та не може використовуватись, адже тягар доказування обставин покладається саме на позивача, виходячи із принципу змагальності сторін. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою дійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. В позовній заяві не зазначено, які саме були порушення на момент вчинення правочинів. Щодо вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Оскільки права іпотекодержателя на предмет іпотеки виникли, починаючи з грудня 2007 року, вони є дійсними станом на цей час, адже зміна власника не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки. Положеннями статті 215 ЦК України, встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України. Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку», окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Доводи позивача про те, що ОСОБА_4 від його імені за довіреністю представляв його інтереси, у тому числі, ним було укладено договори з ПАТ «Ерсте Банк», проте він не уповноважував довіреністю Бондаренко С.А. представляти його інтереси, у тому числі при укладанні договорів з ПАТ «Ерсте Банк» судом обґрунтовано не були взяті до уваги, оскільки позивачем не було доведено, що довіреність є сфальсифікованою та не може використовуватись. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні дійшов до вірного висновку, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним не підлягає задоволенню. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не уповноважував довіреністю ОСОБА_4 представляти його інтереси, у тому числі при укладанні договорів з ПАТ «Ерсте Банк», колегія суддів вважає безпідставними, так як докази, які б спростовували обґрунтованість такого висновку суду, не надані та в матеріалах справи відсутні. Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог. Також колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, щозводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 07 лютого 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________С.М. Сегеда