Постанова 4813 № 522/9452/18

Номер провадження: 22-ц/813/6935/21 Номер справи місцевого суду: 522/9452/18 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.09.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна) про визнання договору іпотеки недійсним та зняття арешту, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Абухіна Р.Д. 27 січня 2021 року у м. Одеса, - встановила: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , ТОВ «Укрдебт Плюс» (третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В.) про визнання договору іпотеки недійсним та зняття арешту (т. 1 а.с. 2-5). В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступники: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 3506-08 ОФ Н від 02 листопада 2005 року, згідно з умовами якого банк видав останньому кредит в сумі 35 400,00 доларів США до 01 листопада 2026 року. Для забезпечення виконання умов вказаного договору, між банком та ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки від 02 листопада 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., реєстровий запис № 4224. Під час укладення спірного Договору від 02 листопада 2005 року іпотекодавець ОСОБА_2 не був власником предмету іпотеки, оскільки його право власності на квартиру під АДРЕСА_1 , житловою площею 29,0 кв.м., загальною площею 45,4 кв.м. не було зареєстровано в БТІ, у зв`язку із чим позивач вважала іпотечний договір недійсним. Викладене свідчить про те, що станом на момент укладання спірного Договору іпотеки у ОСОБА_2 не виникло право власності на квартиру в зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу від 02 листопада 2005 року є неукладеним, так як такий договір не був зареєстрований в визначеному порядку. Таким чином, при укладанні спірного Договору іпотеки вбачається недодержання сторонами вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, так як зміст правочину суперечить ЗУ «Про іпотеку», адже ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, власником якого не був, що є підставою для визнання спірного Договору іпотеки недійсним. Крім того, у зв`язку з недійсністю спірного Договору іпотеки підлягають виключенню з відповідних реєстрів запис про обтяження № 2558034, накладений нотаріусом Джулай С.В. 02 листопада 2005 року, і запис про державну реєстрацію іпотеки № 2557906, накладений нотаріусом Шевченко Д.Г. у зв`язку із переходом прав вимоги за кредитним договором від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 1 а.с. 247-251). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що у результаті укладання оспорюваного Договору іпотеки від 02 листопада 2005 року були порушені права та законні інтереси позивача, оскільки через запис про державну реєстрацію іпотеки, право позивача володіти та розпоряджатись своїм майном було обмежено (т. 2 а.с. 1-6). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 02 листопада 2005 року між Акціонерним комерційний інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступники: ПАТ «Дельта банк», ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 3506-08 ОФ Н (а.с. 9-12). Згідно п. 1.1 Договору, Банк зобов`язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 35 400 доларів США, що на день укладання кредитного договору складало 1 78770,00 гривень 00 копійок у порядку та на умовах, зазначених у договорі (а.с. 9-15). Надання кредиту здійснюється у наступний термін - з 01 листопада 2005 року по 01 листопада 2026 року (п.1.2.1 Договору). Відповідно п.1.4 Договору, цільове призначення кредиту: придбання двокімнатної квартири. Згідно до п. 2.1 Кредитного договору, у забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за даним договором Банком приймається застава нерухомого майна квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору іпотеки. Кредит, наданий банком, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому Законодавством України. У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 02 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., зареєстровано в реєстрі 4224 (а.с. 16?18). Відповідно до вказаного договору іпотеки, Банку передано в іпотеку квартиру під АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох кімнат житловою площею 29,0 кв.м., коридор-1; 2-санвузол; кухня 3; вбуд. шафа -6; загальною площею 45,4 кв.м. (п.1.1. договору). Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, які виникають з кредитного договору № 2697-08 ОФ Н від 21 червня 2005 року з терміном кредитування з 01 листопада 2005 року по 01 листопада 2026 року (п. 1.3 Договору). У постанові від 06 липня 2016 у справі № 3-578гс16 Верховний Суд дійшов висновку, що, укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець приймає на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета іпотеки) тощо. У п.1.1 договору іпотеки зазначено, що двокімнатна квартира під АДРЕСА_1 , належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 02 листопада 2005 року за реєстраційним № 936118 (а.с. 19). Продаж зазначеного об`єкта нерухомості вчинено за 178 770 гривень, які продавець ОСОБА_1 одержала від покупця ОСОБА_2 повністю до підписання цього договору. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, про що зазначено в п. 2 Договору купівлі-продажу від 02 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Джулай С.В., зареєстровано в реєстрі за № 4219. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на відсутність відомостей про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , не зазначаючи при цьому, яким саме чином порушені ії права зазначеним правочином. Правовідносини щодо застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», відповідно до якого законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається, у тому числі, з ЦК України. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про припинення іпотеки, скасування рішення про реєстрацію обтяження на нерухоме майно є належним способом захисту порушеного права згідно частини другої статті 16 ЦК України. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За нормами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (стаття 1 цього Закону України «Про іпотеку», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, серед яких, зокрема, зазначено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору та визнання договору іпотеки недійсним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину, та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Таким чином, незалежно від того чи є позивач стороною оспорюваного правочину, чи заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, для задоволення позову він повинен довести не лише існування формального порушення при укладанні договору вимоги закону, але й порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідний правовий висновок викладено у постанові ВСУ від 25 грудня 2014 року у справі № 6 -94цс13. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження порушення її охоронюваних прав та законних інтересів вчиненням оскаржуваного правочину, що може бути підставою для припинення іпотеки за договором від 02 листопада 2005 року. Не надано відповідних доказів і у апеляційній скарзі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного правочину (припинення іпотеки), у зв`язку із чим вірно відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 за безпідставністю вимог, оскільки остання не є стороною договору іпотеки від 02 листопада 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та Банком, та не довела факт порушення оскаржуваним правочином її прав. Оскільки вимога про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження є похідною вимогою від вимог вказаних вище, тому суд вірно відмовив і у задоволені похідних вимог. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що у результаті укладання оспорюваного Договору іпотеки від 02 листопада 2005 року були порушені права та законні інтереси позивача, оскільки через запис про державну реєстрацію іпотеки, право позивача володіти та розпоряджатись своїм майном було обмежено. Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга є, по суті, тотожною позовній заяві, і не містить нових доказів, які можуть стати правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 01 жовтня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.В. Князюк