Постанова Київський апеляційний суд № 756/16022/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 року місто Київ. Справа 756/16022/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/516/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Желепи О.В., суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф. за участю помічника судді, який за дорученням головуючого здійснює повноваження секретаря судового засідання Гордійчук Ж.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року (ухвалене в складі судді Шролик І.С., повний текст рішення складено 17.11.2021 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- ВСТАНОВИВ У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Завод Маяк» (надалі - АТ «Завод Маяк») середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні 645176,00 грн. за період з 28.05.2019 року по 22.09.2021 року та понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що з 10 квітня 2018 року працював на посаді заступника генерального директора з раціоналізації виробництва. 27 травня 2019 року звільнився, через невиконання працедавцем обов`язку по своєчасній виплаті заробітку. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року стягнуто з Акціонерного товариства «Завод Маяк» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 27330 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 239948,72 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 22 вересня 2021 року виконавчою службою в примусовому порядку списані кошти з рахунків боржника та перераховано позивачу на підставі рішення суду. Позивач вважає, що з дати звільнення по 22 вересня 2021 року рішення суду не виконувалось з вини АТ «Завод Маяк», який зобов`язаний за законом сплатити середній заробіток до проведення остаточного розрахунку. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, вважає що стяганню підлягає середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, що становить 1148,08 грн. за 562 дні., що складає 645176,00 грн., які просить суд стягнути на свою користь. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Завод Маяк» (код ЄДРПОУ 14307423; адреса місцезнаходження: м. Київ, просп. С. Бандери, 8) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по 21 вересня 2021 року в сумі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень), без виключення з них податків й інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Завод Маяк» (код ЄДРПОУ 14307423; адреса місцезнаходження: м. Київ, просп. С. Бандери, 8) на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 200 грн. Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.Вказує на те, що судом необґрунтовано та неспівмірно зменшено розмір середнього заробітку до 20 000 грн. з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі , що є порушенням норм Кодексу законів про працю України, Цивільного процесуального кодексу України. Таке зменшення на думку позивача є протиправним, тобто, таким що порушує права Позивача та не ґрунтується на засадах верховенства права, тобто, є незаконним, а також не обґрунтованим. Крім того, судом просто процитовано ВП ВС у справі 761/9584/15-ц без врахування конкретних обставин даної справи, порушено засади верховенства права та практику його застосування ЄСПЛ, що призвело до позбавлення права Позивача на справедливий суд. Зазначає, що суд не вірно визначив розмір середньоденної заробітної плата в сумі 1 053 грн. 86 коп., чим порушив ч. 4 ст. 82 ЦПК України, змінив обставини, встановлені рішенням суду в межах цивільної справи №756/11046/19 щодо особи, щодо якої встановлено ці обставини. Рішення від 23 грудня 2019 року Оболонським районним судом м. Києва встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача склала 1 148 грн. 08 коп. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції визнано факт виконання рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі лише 21 вересня 2021 року, однак суд не вказав про відсутність вини роботодавця в невиплаті визначеної судом суми. Що є єдиною підставою для застосування зменшення розміру виплат, оскільки зменшити розмір середнього заробітку з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі суд не має ні права, ні дискреційних повноважень. Відповідач рішення в частині задоволених позовних вимог не оскаржив, а тому воно переглядається, лише в частині оскарженій позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачсвоїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримали. Представник відповідача до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений 29 грудня 2021 року на офіційну електронну адресу. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні . Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків. Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Районним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Оболонського районного суду від 23 грудня 2019 року стягнуто з Акціонерного товариства «Завод Маяк» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 27330 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 239948,72 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 4-5). Як вбачається з постанови державного виконавця від 24 вересня 2021 року закінчено виконавче провадження ВП №61177890 щодо стягнення на користь ОСОБА_2 з АТ «Завод Маяк» грошових коштів в сумі 27330,61 грн. заборгованості по заробітній платі та 239948,72 грн. - середнього заробітку, у зв`язку із фактичним його виконанням 21 вересня 2021 року (а.с.6-7). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції. Відповідно до змістурішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року з стягнуто з АТ «Завод Маяк» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 27330,61 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 239948,72 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів. Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.09.2021 року (а.с. 7) встановлено, що платіжним дорученням від 21.09.2021 року №15300 перераховано на спеціальні платіжні рахунки кошти за виконавчим листом №756/11046/19 від 05.07.2020 року. Таким чином, рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі виконано 21 вересня 2021 року. Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Таким чином, є доведенимфакт несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати та встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено 21 вересня 2021 року. Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду, що затримка розрахунку з позивачем мала місце з дати звільнення по 21 вересня 2021 року. Разом з тим, попереднім рішенням стягнуто середній заробіток за період з дати звільнення до 23 грудня 2019 року, а тому позивач може ставити питання про стягнення середнього заробітку лише за період з 24 грудня 2019 року до 21 вересня 2021 року. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 760/2881/19 (провадження № 61-1096св20) вказано, що «у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді». З урахуванням того, що позивач був звільнений 27 травня 2019 року, то травень 2019 року не може бути врахований при визначені середньоденної заробітної плати, як такий що не був повністю відпрацьований. Тому для обчислення середнього заробітку має бути визначені два місці, що передували події звільнення, тобто березень та квітень. Тому, згідно довідки про заробітну плату позивача ОСОБА_2 , яка судом досліджена в межах цивільної справи № 756/11046/19 (а.с. 20) заробітна плата позивача за березень 2019 року становила 23373,53 грн. та квітень 20888,57 грн. кількість робочих днів за березень та квітень 2019 року становить 42, тому середньоденна заробітна плата складає 1053,86 грн., виходячи з розрахунку (20888,57+23373,53)/42. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20) вказано, що «середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок). Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку)». Суд вірно встановив відсутність правових підстав для повторного стягнення середнього заробітку за той само період, що вже був охоплений попереднім рішенням суду з 28 травня 2019 року по 23 грудня 2019 року. Також вірно визначив кількість робочих днів з 24 грудня 2019 року по 21 вересня 2021 року - день проведення розрахунку, що складає 435 робочих днів, розрахував суму середнього заробітку за період з 24 грудня 2019 року по 21 вересня 2021 року, яка становить 435429 грн. 10 коп.( 453х1053,86=435429,10). Разом з тим, вирішуючи спір, суд вірно застосував загальні засади цивільного законодавства. Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 р. у справі № 761/9584/15-ц метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. З урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, з урахуванням вже отриманих позивачем за рішенням суду сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 239948,72 грн., районний суд доцільно зменшив розмір середнього заробітку за інший період з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі, яка становила 27330,61 грн., ймовірних втрат майнового характеру, які зазнав позивач у зв`язку із несвоєчасністю отримання заробітку, вже отриманих компенсаційних виплат у розмірі майже в десять разів що перевищує розмір боргу по заробітку та врахуванням принципу співмірності та пропорційності завданої позивачу шкоди, з урахуванням вкрай тяжкого фінансового становища відповідача АТ «Завод Маяк», який через арешт рахунків по зведеному виконавчому провадженню не має можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність та погашення заборгованості із заробітної плати. Районний суд вірно дійшов висновку щодо зменшення розміру належної позивачу компенсаційної виплати за інший період до 20000 грн. Висновки суду першої інстанції про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідають вищевказаним нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на помилковість посилань на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року. Висновки, викладені у вказаній постанові стосуються застосування положень норм щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з огляду на обставини, що мають значення для справи, та певнікритерії. Доводи апеляційної скарги, щодо не застосування судом величини середньоденної заробітної плати, визначеної попереднім рішенням суду на вирішення спору в цілому не вплинули з огляду на зменшення суми середнього заробітку, виходячи з засад розумності та справедливості. Посилання в скарзі на незастосування судом методу обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, викладеного ВП ВС у постанові в справі 761/9584/15-ц, виходячи з розміру банківських відсотків , колегія суддів не приймає з огляду на те, що за обставинами даної справи недоплачена позивачу при звільненні сума складає 27330 грн., яка не виплачувалась з 28 травня 2019 року до 22 вересня 2021 року. За два роки і 5 місяців, розмір ймовірних втрат позивача не перевищує, стягнуту судами за двома рішеннями суму. Загальна сума компенсаційної виплати позивачу за затримку проведеного з ним розрахунку становить 259 948 тисяч 72 грн., що цілком є справедливою сатисфакцією за вчинене роботодавцем порушення трудового законодавства. Судом не порушене право позивача на справедливий суд та принцип верховенства права, а доводи апеляційної скарги є надуманими та такими що неспростовують висновки зроблені районним судом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, та перевіривши доводи апеляційної скарги суд дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, оцінив надані докази, не допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду . Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції, та відшкодування позивачу понесених ним витрат під час апеляційного розгляду. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 лютого 2022 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: В.А. Кравець О.Ф. Мазурик