Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9401/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2026 р. Справа № 480/9401/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 08.09.25 по справі № 480/9401/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 року по 28.09.2024 року (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 28.09.2024 (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у ВЧ НОМЕР_1 (14.02.2022) за рахунок невиплати частини грошового забезпечення, що підтверджується рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 480/6311/22, на виконання якого відповідачем лише 28.09.2024 виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 255765,42 грн, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 28.09.2024. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 по справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, стверджував, що при обрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за період з 15.02.2022 по 18.07.2022 слід застосувати принцип співмірності з урахуванням частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, однак за період з 19.07.2022 по 28.09.2024 стягненню підлягають кошти за 6 місяців без застосування принципу співмірності. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі № 480/9401/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 87321,9 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , і.к. НОМЕР_4 ) суму судового збору в розмірі 968,96 грн. Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі №480/9401/24 змінити, а саме, в абзаці третьому рішення слова та цифри «у сумі 87321,9 грн», замінити словами та цифрами «у розмірі 135 248,71 грн». В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що розрахунки суду першої інстанції належної позивачу суми середнього заробітку за період з 15.02.2022 по 18.07.2022 ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 117 КЗпП України та суперечать формулі, визначеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, так як при її визначенні, суд мав встановити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат та частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Переконував, що при застосуванні такого алгоритму обрахунків, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних ОСОБА_1 при звільненні виплат становить 91,67% (255 765,42 грн / 278 990,30 грн * 100), а відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 58717,59 грн (91,67% від 64053,22 грн), тобто 91,67% від загальної суми середнього заробітку за даний період, що не було враховано судом першої інстанції та призвело до безпідставного зменшення належної позивачу суми до виплати. Стверджував, що загальний розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 135248,71 грн (58717,59 грн + 76531,12 грн), а не 87321,90 грн, як помилково обрахував суд першої інстанції. Відповідач, також не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі № 480/9401/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у наказі про виключення позивача із списків ВЧ НОМЕР_1 від 01.08.2019 № 220-ос було відображено, які саме виплати нараховуються ОСОБА_1 . З даним наказом позивач був обізнаний, однак не оскаржив його ані до суду, ані до керівництва військової частини, у зв`язку з чим цей наказ є чинним, а тому за відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільненні не має і правових підстав для застосування статті 117 КЗпП України. Крім того, зазначив, що судом першої інстанції під час прийняття судового рішення на користь позивача були проігноровані фактори, які відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц здатні вплинути на суму грошової компенсації у порядку статті 117 КЗпП України, такі як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Переконував, що при вірному застосуванні судом першої інстанції принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума належних ОСОБА_1 коштів не може перевищувати 2554,74 грн, водночас покладений на відповідача судом обов`язок щодо виплати позивачу коштів у розмірі 87321,90 грн є надмірним тягарем для ВЧ НОМЕР_1 та має негативні наслідки для бюджетного процесу в умовах воєнного стану. Учасники справи правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 14.02.2022 № 69-ОС позивача з 14.02.2022 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 по справі №480/6311/22, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 22.09.2016 по 28.02.2018, із встановленням місяця підвищення за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2018 по 14.02.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 по справі № 480/6311/22, відповідач 28.09.2024 виплатив на користь позивача 255765,42 грн, що ним не заперечується у відзиві на позовну заяву. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на дату звільнення позивача зі служби відповідачем не проведений остаточний розрахунок у повному обсязі, а здійснений він лише на виконання рішення суду, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України. При цьому, судом враховано норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, у зв`язку з чим застосовано принцип співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15.02.2022 до 18.07.2022 з урахуванням даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України щодо розміру облікової ставки НБУ (10% річних на дату звільнення позивача 14.02.2022), а також застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 27.09.2024 включно, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, розрахована судом за два періоди, а саме, з 15.02.2022 до 18.07.2022 у розмірі 10790,78 грн та за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 включно (у межах шестимісячного періоду) у розмірі 76531,12 грн, що у підсумку становить 87321,90 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 14.02.2022 позивача звільнено зі служби у ВЧ НОМЕР_1 . Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 480/6311/22 проведено лише 28.09.2024, а саме виплачено позивачу недоотриману суму індексації грошового забезпечення, що підтверджується розрахунковим листом за вересень 2024 року (а.с. 44 зворот). Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача з усіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Враховуючи, що на дату виключення (14.02.2022) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 28.09.2024, наявні підстави для застосування до ВЧ НОМЕР_1 наслідків статті 117 КЗпП України. Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до ВЧ НОМЕР_1 , як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання. А тому, доводи відповідача про відсутність спору про нараховані позивачу суми при звільненні не звільняють ВЧ НОМЕР_1 від обов`язку нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з приписів пунктів 6, 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС України № 558 від 25.06.2018 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 28.09.2024 на виконання рішення суду у справі № 480/6311/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 15.02.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 27.09.2024 включно (день, що передує даті виплати). Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 15.02.2022 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 14.02.2022, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2021 року (31 календарний день) та січень 2022 року (31 календарний день). Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 435 від 30.11.2024, складеної уповноваженими особами ВЧ НОМЕР_1 (а. с. 55), середньоденна заробітна плата позивача за грудень 2021 року січень 2022 року склала 415,93 грн. Враховуючи дату звільнення позивача (14.02.2022) та приписи чинної редакції статті 177 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 15.02.2022 по 18.07.2022 становить 154 дні, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 185 днів, що загалом - 339 дні. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 15.02.2022 по 19.01.2023, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З наявних в матеріалах справи розрахункових листів за лютий 2022 року та за липень 2022 року, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено відповідачем 23224,88 грн грошового забезпечення та 46048,14 грн компенсації за неотримане речове майно відповідно, що загалом становить 69273,02 грн. При цьому, виплачена на виконання судового рішення у справі № 480/6311/22 індексація грошового забезпечення складає 255765,42 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 325038,44 грн (69273,02 грн + 255765,42 грн). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 255765,42 грн у процентному виразі дорівнює 78,69 % від 325038,44 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 339 днів затримки виплати грошового забезпечення (за період з 15.02.2022 по 19.01.2023) склав 141000,27 грн (339 днів х 415,93 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 15.02.2022 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 110953,11 грн (78,69% від 141000,27 грн). Колегія суддів зауважує, що відповідач, наводячи в апеляційній скарзі доводи про те, що при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума належних ОСОБА_1 коштів не може перевищувати 2554,74 грн, не зазначає жодного обґрунтування обрахунку вказаної суми, яким він керувався, що зумовлює визнання таких доводів неприйнятними. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 19.01.2023, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 19.01.2023 у сумі 110953,11 грн. На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. З огляду на те, що при визначенні суми середнього заробітку, яку слід стягнути на користь позивача, судом невірно застосовано алгоритм її обрахунку та не враховано, що сума відшкодування за несвоєчасний розрахунок обраховується за весь період з 15.02.2022 по 19.01.2023 із застосуванням принципу пропорційності, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 480/9401/24 підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 110953,11 грн (сто десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні одинадцять копійок)". В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 480/9401/24 підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України). Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7 ст.139 КАС України). З наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 090М-4МТМ-МТВЕ-Н3Х8 від 07.10.2025 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн. Отже, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень. З огляду на те, що судом першої інстанції правильно здійснено розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду у цій частині. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 480/9401/24 - змінити з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 110953,11 грн (сто десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні одинадцять копійок)". В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 480/9401/24 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні сорок чотири копійки). Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко