Постанова Донецький апеляційний суд № 265/3601/21

22-ц/804/631/22 265/3601/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 лютого 2022 року місто Маріуполь справа № 265/3601/21 провадження № 22-ц/804/631/22 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Лопатіної М.Ю., сторони: позивач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Вайновського А.В. від 27 жовтня 2021 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог В травні 2021 року Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі - ДСЗН) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути надмірно виплачені кошти житлової субсидії у сумі 4 232,89 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 2 270,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 06 вересня 2016 року звернулася до позивача із заявою про призначення житлової субсидії з вересня 2016 року за місцем свого проживання. Відповідно до заяви та доданої декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, згідно з п. 3 розділу 1 та розділу 2 заповненої декларації на призначення субсидії претендувала 1 особа, субсидію призначено з вересня 2016 року по квітень 2017 року. Рішенням про призначення субсидії подовжено без звернення отримувача на підставі раніше наданих документів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2015 року № 106 з травня 2017 року по квітень 2018 року. Відповідно до законодавства до 01 травня 2018 року для визначення права при призначені субсидії сімейний стан отримувачів субсидії не враховувався, але після внесення змін до нормативно-правового акту, який регулює вказані правовідносини, з 01 травня 2018 року при призначенні житлових субсидій враховуються майновий стан, зайнятість та доходи членів сімей осіб із складу домогосподарства, які не зареєстровані у цьому домогосподарстві. Відомості про таких членів сімей повинні бути зазначені в Декларації та можуть вплинуть на право домогосподарства на призначення субсидії, а доходи цих осіб враховуються при розрахунку розміру субсидії. Враховуючи те, що від ОСОБА_1 нові заява та декларація не надійшли, на підставі п. 16 Положення департаментом призначено субсидію на наступний період з 1 травня 2018 року по квітень 2019 року на підставі раніше наданих документів. В травні 2019 року від відповідачки надійшла оновлені заява та декларація для призначення житлової субсидії з 01 травня 2019 року, де зазначено чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто дані чоловіка відповідачки та відповідно його дохід з 01 травня 2018 року необхідно враховувати до розрахунку раніше виплаченої субсидії, як дохід члена сім`ї. Департаментом здійснено перерахунок раніше призначеної ОСОБА_1 субсидії за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2019 року та відповідно встановлено факт надмірності виплачених коштів у сумі 4 232,89 грн. Повідомлення про відшкодування коштів по переплаченим/недоплаченим житловим субсидіям із зазначенням нарахованої суми субсидії за вищезазначений період та реквізитами для повернення коштів до державного бюджету направлено листом від 06 лютого 2020 року за № 04.1413вих.545 на адресу відповідачки, але на момент подання позову погашення заборгованості в добровільному порядку не здійснюється. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 жовтня 2021 року у задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів житлової субсидії у сумі 4 232 грн 89 коп. відмовлено. Суд врахував встановлені у справі обставини, відсутність умислу щодо навмисного не подання інформації про склад сім`ї, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручання у права відповідачки, та дійшов висновку, що примусове повернення надмірно отриманих коштів у вигляді житлової субсидії у сумі 4 232 грн 89 коп. може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря. Одночасно суд прийшов до переконання, що позивач не довів факт недобросовісності відповідачки, що виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 05 січня 2022 року позивач Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач власноруч підписала декларацію, в якій зазначалося про те, що в разі подання нею у неповному обсязі або недостовірних відомостей про осіб, які зареєстровані (фактично проживають) у житловому приміщенні/будинку, їх доходи і витрати, їй може бути відмовлено у призначенні житлової субсидії або припинено її надання і що у такому разі вона зобов`язується повернути надмірно перераховану (виплачену) суму житлової субсидії, тобто відповідачка була проінформована про обов`язок повідомляти про зміну декларації, що нею не було зроблено. Суд, не переконавшись у відсутності недобросовісності позивача, ухвалив рішення без достатніх правових підстав та зробив помилкові висновки. Доводи інших учасників справи Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 не скористалася, що не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2022 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Лопатіна М.Ю. Ухвалою апеляційного суду від 13 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. Ухвалою апеляційного суду від 17 січня 2022 року справа призначена до розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом 06 вересня 2016 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася до уповноваженого управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, правонаступником якого є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, із заявою про призначення житлової субсидії, до якої додала декларацію про доходи. Згідно із п. 3 розділу 1 та розділу 2 вказаної декларації заявником ОСОБА_1 задекларовано тільки себе, як одну зареєстровану особу. За результатами розгляду вказаного звернення рішенням УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради відповідачці ОСОБА_1 призначено житлову субсидію з вересня 2016 року, яку в подальшому подовжено по квітнень 2019 року без звернення ОСОБА_1 на підставі раніше наданих документів згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2015 року № 106 «Про удосконалення порядку надання житлових субсидій». В травні 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до ДСЗН Маріупольської міської ради із новою заявою про призначення житлової субсидії з 01 травня 2019 року, до якої додала нову декларацію, де відобразила усі ті обставини, що вимагало на той час діюче законодавство - в розділі 2 декларації відповідачкою зазначено дані про членів сім`ї осіб зі складу домогосподарства, незалежно від реєстрації їх місця проживання, а саме: зазначено чоловіка відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не зареєстрований за адресою заявника. Листом № 04.1413вих.545 від 06 лютого 2020 року відповідач повідомлена про надмірно виплачену субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у сумі 4 232,89 грн за період з 01 лютого 2019 року по 30 квітня 2019 року (а. с. 19).

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 4 232,89 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Згідно з пунктом 12 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 передбачено, що субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного сукупного доходу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Відповідно до пункту 2 постанови КМУ № 329 від 27 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. № 1022» з 1 травня 2018 року призначені житлової субсидії здійснюється лише після подання нових заяв і декларації, якщо у складі, домогосподарства є особи, члени сім`ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства. Судом встановлено, що призначення субсидії відповідачці здійснювалось позивачем добровільно, недобросовісні дії відповідача відсутні, а тому відсутні підстави для стягнення надміру сплачених сум житлової субсидії. Доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві і вони були предметом перевірки судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та законного висновку. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Отже, враховуючи необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що примусове повернення отриманих коштів у вигляді житлової субсидії у сумі 4 232,89 грн може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Такий висновок також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 234/9643/19, провадження № 61-1910св20. Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розподіл судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева М.Ю. Лопатіна