Постанова 4813 № 521/19942/19

Номер провадження: 22-ц/813/3098/21 Номер справи місцевого суду: 521/19942/19 Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Князюка О.В., Сегеди С.М., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року, постановленого під головуванням судді Бобуйка І.А., у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів житлових субсидій, - в с т а н о в и в: У грудні 2019 року Департамент праці та соціальної політики звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів житлових субсидій, в якому просив стягнути з відповідачки надмірно виплачених коштів житлової субсидії в сумі 4006,84 грн. та суму сплаченого судового збору. Обґрунтовуючи позов, Департамент праці та соціальної політики зазначив, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Малиновському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та отримувала житлову субсидію з серпня 2015 року, яка передбачена Положенням про порядок призначення житлової субсидії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848 зі змінами. Згідно діючого законодавства на наступні періоди субсидія розраховувалась автоматично без особистого звернення. 27.04.2018 року Урядом прийнято постанову № 329 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 року № 1022», якою затверджено нову редакцію Положення про порядок призначення житлових субсидій та передбачено призначення субсидій на наступний період лише на підставі нових заяв і декларацій окремим категоріям осіб, зокрема тим, члени сім`ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства. При проведені контрольних заходів відповідно до п.22 Положення, позивачем виявлено, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з 08.01.1971 р. з ОСОБА_2 1950 р.н. Згідно позовної заяви, 08.07.2019 року управлінням було направлено гр. ОСОБА_1 запрошення з`явитися до управління та надати відомості про членів сім`ї із складу домогосподарства незалежно від адреси реєстрації місця проживання. Відповідно до п. 9 Положення житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. Згідно аб.16 та 17 п.16 Положення громадянин, якому призначено житлову субсидію, зобов`язаний протягом 30 календарних днів проінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про обставини для перерахунку Призначеної житлової субсидії, зокрема, зміни у складі сім`ї члена домогосподарства. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 порушуючи вимоги діючого законодавства не звернулася вчасно до управління та не надала відомості про членів сім`ї, які не зареєстровані за адресою домогосподарства, що вплинуло на право отримувати субсидію в період з 01.05.2018 року по 31.01.2019 рік. За період з 01.05.2018 р. по 31.01.2019 р. суму надмірно перераховану субсидію утримано з особових рахунків організації надавачів послуг. За період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року виплата субсидії була проведена готівкою через Пенсійний фонд України в сумі 4006, 84 грн. 15.07.2019 р., 04.09.2019 р., 09.10.2019 р., управлінням було відправлено повідомлення гр. ОСОБА_1 про обсяг надмірно виплачених коштів. Відповідно аб. 16 п. 22 Положення на вимогу структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, який призначив житлову субсидію, сума надмірно перерахованої (виплаченої) житлової субсидії повертається громадянином до державного бюджету, а сума житлової субсидії, яка надавалася не у грошовій формі, Повертається управителем, об`єднанням виконавцем комунальних послуг до державного бюджету шляхом зняття відповідних сум з особових рахунків отримувачів субсидії. Відповідно аб. 18 п. 22 у разі відмови громадянина добровільно повернути суму Надмірно перерахованої (виплаченої) житлової субсидії питання про її примусове стягнення вирішується у судовому порядку. Позивач стверджує, що на теперішній час надмірно виплачені кошти на рахунок департаменту не повернулися, а тому позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, Департамент праці та соціальної політики звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що право домогосподарства відповідача на отримання субсидії з 01.05.2018 року мало бути визначено лише після надання ОСОБА_1 нових заяв про призначення житлової субсидії і декларації про доходи та майновий стан, які звернулися за призначенням житлової субсидії, в якій мали бути зазначені, зокрема відомості чоловіка, як члена сім`ї відповідача, який зареєстрований за відмінним місцем від адреси домогосподарства. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності умислу у відповідачки щодо збільшення розміру субсидії шляхом не подання інформації щодо свого чоловіка, який зареєстрований за іншою адресою ніж відповідачка, оскільки подання інформації про чоловіка не вплинуло на розмір субсидії, позивач (платник грошових коштів) не довів недобросовісності у діях відповідача (набувача субсидії). Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Малиновському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та отримувала житлову субсидію з серпня 2015 року, яка передбачена Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Відповідно до довідки про склад сім`ї в квартирі , за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 була зареєстрована одна (а.с. 28) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент виникнення спірних правовідносин мала вік 69 років, чоловік ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент виникнення спірних правовідносин мав вік 68 років та проживав у сільській місцевості, а саме в АДРЕСА_3 , а тому, відповідно до п. 24 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848, доходи ОСОБА_2 не враховувалися під час призначення житлової субсидії. Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради при проведенні контрольних заходів, відповідно до п. 22 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848, було виявлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 08.01.1971 року, а отже, має члена сім`ї який не зареєстрований за адресою домогосподарства. Відповідачка заяву і декларацію про призначення субсидій на наступний період, після внесених 27.04.2018 року змін до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848, внесених постановою КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 року № 1022» від 27.04.2018 року, управлінню соціального захисту населення в Малиновському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради не надала. Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради продовжував нараховувати ОСОБА_1 у період з 01.05.2018 року по 30.06.2019 року субсидії, та лише 15.07.2019 року вперше повідомив ОСОБА_1 про обсяг надмірно виплачених коштів з вимогою їх повернути. Засіданням комісії про розгляду заяв з призначення населенню субсидій, ОСОБА_1 25 липня 2019 року було відмінено з липня 2019 року раніше призначену субсидію (а.с. 70). Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). Законодавець пов`язує повернення надмірно отриманих коштів, наданих у вигляді житлової субсидії, саме з недобросовісністю набувача, яку згідно статті 81 ЦПК України має довести позивач. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 332/2805/18. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Згідно пункту 12 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 - Положення передбачено, що субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного сукупного доходу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Відповідно до пункту 2 постанови КМУ № 329 від 27 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. № 1022» з 1 травня 2018 року призначені житлової субсидії здійснюється лише після подання нових заяв і декларації, якщо у складі, домогосподарства є особи, члени сім`ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства. Судом вірно встановлено, що призначення субсидії здійснювалось позивачем добровільно, недобросовісні дії відповідача відсутні, а тому відсутні підстави для стягнення надміру сплачених сум допомоги. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві і вони були предметом перевірки судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та законного висновку. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Отже, враховуючи необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Такий висновок також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 234/9643/19, провадження № 61-1910св20. Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 15 червня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ О.В. Князюк ______________________________________ С.М. Сегеда