Постанова 4812 № 487/4983/20

24.01.22 22-ц/812/18/22 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/4983/20 Провадження № 22-ц/812/18/22 Постанова Іменем України 24 січня 2022 року м. Миколаїв справа № 487/4983/20 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Калашник А.О., за участі: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ремешевського Є.А., представника відповідача Білецького О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кузьменка В.В., в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та стягнення коштів, встановив: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк» або Банк) в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 13 березня 2021 року, просив: визнати дії АТ КБ «Приватбанк» зі списання коштів з карткового рахунку НОМЕР_1 , належного ОСОБА_1 в період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року в загальній сумі 5 801 грн. 80 коп. незаконними; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 помилково переказані кошти в сумі 5 801 грн. 80 коп., пеню в сумі 1 902 грн. 72 коп., інфляційні витрати в сумі 344 грн. 63 коп., 3% річних в сумі 147 грн. 79 коп., а всього 8 196 грн. 94 коп.; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з розглядом справи. Позивач зазначав, що він працює в КЗК «Обласний палац культури» на посаді робітника з комплексного обслуговування та ремонту будівель. В березні 2020 року звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою відкриття рахунку для отримання заробітної плати. Після підписання відповідної заяви про надання банківських послуг позивачу відкрито картковий рахунок та видано електронний платіжний засіб - пластикову картку № НОМЕР_2 , реквізити якої були передані ним КЗК «Обласний палац культури» для зарахування заробітної плати. Під час відкриття карткового рахунку будь-якої інформації про наявність обмежень в обслуговуванні чи невиконаних зобов`язань позивача перед відповідачем від останнього не надходило. На зазначений картковий рахунок з березня 2020 року зараховувалась заробітна плата. З цього ж часу відповідач почав списувати із карткового рахунку грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, характер та походження якої для позивача є невідомими. Всього за період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року з карткового рахунку позивача були списані грошові кошти в сумі 5 801 грн. 80 коп. За допомогою системи дистанційного обслуговування Приват24 позивач дізнався, що грошові кошти з належного йому рахунку були без його відома та згоди списані відповідачем з призначенням платежу «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості» за рахунком НОМЕР_3 ». Позивач вважав дії відповідача щодо безпідставного списання грошових коштів з його рахунку та зарахуванні належних йому коштів на рахунок сплати неіснуючої заборгованості незаконними та такими, що порушують його права як власника грошових коштів та як споживача банківських послуг у зв`язку з тим що, згідно із ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом. Посилався на те, що аналіз положень п. 1.38 ст. 1, ст. 20, підпункту 6 пункту 21.1 ст. 21, п. 26.2 та п.26.4 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», глави 6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року, зокрема, п. 6.5. зазначеної Інструкції, свідчить про те, що договірне списання може здійснюватися банком за наявності 2-х умов: належним чином оформленого доручення банку на здійснення договірного списання з рахунку платника та простроченої заборгованості за договором, укладеним між власником рахунку та обслуговуючим банком. В порушення вказаних норм Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року, відповідач без наявності належним чином укладеного договору про право банку здійснювати договірне списання без достатньої правової підстави ініціював списання з рахунку позивача грошових коштів в загальній сумі 5 801 грн. 80 коп. Наявність умов щодо договірного списання з рахунку позивача на сайті відповідача відповідно до Умов та правил надання банківських послуг допустимим доказом наявності доручення на договірне списання бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Умови та правила відповідача містяться на 748 сторінках, зі змістом яких позивач, як споживач банківських послуг, належним чином не був ознайомлений. Також у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті відповідача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк, який може використовувати Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для нього. З урахуванням викладеного, Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору банківського рахунку. Правомірність наведеного підтверджується змістом правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. Крім цього, зміст пунктів 1.1.2.1.14, 1.1.3.1.5; 2.1.2.5.2 та 2.3.2.4.3.3 не містить повного обсягу інформації для списання заборгованості, як це передбачено пунктом 26.2. статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 6.2. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року, оскільки не дозволяють визначити обсяг простроченої заборгованості, її складові та інші умови договірного списання, передбачені вказаними нормами. Також, як вбачається із відомостей з системи Приват24 при списанні коштів в реквізиті «призначення платежу» зазначені лише перші та останні цифри номеру рахунку, заборгованість за якою погашається. Рахунку з таким номером позивач не відкривав. Крім цього, у відповідності із пунктом 488 Призначень та ознак рахунків банківського обліку банків України, затверджених постановою правління НБУ №89 від 11 вересня 2017 року за групою рахунків «29» обліковується лише кредиторська заборгованість банку і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку, але ж ніяк не заборгованість клієнтів банку. Позивач стверджував, що на момент списання грошових коштів з рахунку позивача відповідач не мав ані належним чином оформленого доручення на здійснення такого списання, ані будь-яких невиконаних зобов`язань перед відповідачем, що вказує на те, що зазначені дії відповідача є неправомірними, а перекази коштів з рахунку позивача в сумі 5 801 грн. 80 коп. є помилковими. Відповідно до п. 1.24. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковим переказом є рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із п. 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. На підставі вищевикладеного, позивач вважав, що відповідач має повернути позивачу суми, помилкового переказу в розмірі 5 801 грн. 80 коп. та сплатити пеню у встановленому розмірі. Оскільки відповідач не оприлюднює встановлені ним ставки по короткострокових кредитах для розрахунку суми пені позивачем використано статистичні відомості НБУ «Вартість кредитів за даними статистичної звітності банків України (без врахування овердрафту)» щодо вартості короткострокових кредитів фізичних осіб станом на дату кожного списання, розміщені на його офіційному веб-сайті за адресою https://bank.gov.ua/files/Procentlastb KR.xls. Позивач вважав, що загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року складає 1 902 грн. 72 коп. Окрім того, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовими, то на них поширюються вимоги ст. 625 ЦК України в частині покладення на відповідача обов`язку повернути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, що за період з серпня 2020 року по лютий 2021 року складає 344,63 грн та 3 % річних у розмірі 147,79 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії АТ КБ «Приватбанк» зі списання коштів з карткового рахунку для отримання заробітної плати НОМЕР_1 , належного ОСОБА_1 в період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року в загальній сумі 5 801 грн. 80 коп. незаконними. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 помилково переказані кошти в сумі 5 801 грн., пеню в сумі 1 902 грн. 72 коп., інфляційні втрати в сумі 344 грн. 63 коп., три процента річних в сумі 147 грн. 79 коп., а всього 8 196 грн. 94 коп. Стягнуто з А КТ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в сумі 13 620 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову. В апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що за умовами двох кредитних договорів укладених між сторонами 01 березня 2005 року та 29 грудня 2006 року, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді можливість банку здійснювати списання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості з усіх рахунків позивача, оскільки заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року по справі №2/1412/2801/2-12 було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 5 513, 37 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало 43 996 грн. 73 коп. та 439 грн. 97 коп. судового збору та заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2015 року по справі №467/838/15-ц було задоволено позов банку про стягнення з позивача 130 953, 84 грн. заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2006 року та 1 319 грон. 54 коп. судового збору. Крім того, відповідач вважав, що суд неправомірно відхилив Умови та Правила як частину укладеного між Банком та ОСОБА_1 договору, зокрема і щодо погодження умов договірного списання. Тому, на підставі наявних судових рішень відповідачем в 2020 році правомірно були проведені списання коштів з зарплатної картки ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 01 березня 2005 року та від 29 грудня 2006 року, адже кредитна заборгованість за рішеннями судів не була погашена позивачем перед відповідачем. З огляду на зазначене, рішення суду від 01 жовтня 2021 року підлягає скасуванню. Також Банк не погоджувався з рішенням суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 13 620 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката через невідповідність витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 13 620 грн. вимогам ст. 137 ЦПК України. Згідно з частинами 3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову. АТ КБ «ПриватБанк» категорично не погоджувався із такими, що є співмірними витрати на правову допомогу, визначені в рішенні суду від 01 жовтня 2021 року, адже ціна позову становить лише 8 196 грн. 94 коп., а витрати на адвоката 13 620 грн. (неспівмірність витрат очевидна - справа малозначна та не потребувала складних процесуальних дій ні по написанню заяви про забезпечення позову та уточнених позовних вимог через наявність преюдиційних рішень вищезазначених судів). Вважав, що суд першої інстанції повинен був з урахуванням обставин і складності справи №487/4983/20 надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого, надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) задовольнити вимогу щодо компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача. Висновок суду про наявність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу є необґрунтованим. Крім того, рішення суду та матеріали справи не містять посилання, що позивач надав належний доказ оплати послуг адвоката. Належним доказом сплати послуг адвоката може бути банківська виписка за рахунком 2620* / 2621 * або меморіальний ордер/платіжне доручення про перерахування на рахунок 2620*/2621* самозайнятої особи-адвоката вартості наданих послуг в рамках певного Договору про надання правничої допомоги (реквізити договору). Таким чином, розрахункові документи мають містити дані про платника та отримувача, а також в призначені платежу має бути вказаний договір, на підставі якого сплачено послугу. Також належними доказами, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу, є докази, які доводять сплату коштів (квитанції, платіжні доручення, тощо) і відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, у Книзі обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення». Однак в матеріалах даної справи відсутні виписка по рахунку 2620*/2621* або витягу із Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, де відображено платіж від ОСОБА_1 на користь адвоката Заливчого Я.В. в сумі 13 620 грн. Також зазначав, що Верховним Судом вже неодноразово наголошувалося на тому, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Тому, Банк вважав, що з огляду на зазначені вище обставини та через відсутність в матеріалах справи належних доказів щодо обґрунтованих розрахунків позивача з адвокатом, судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 13 620 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. На підставі викладеного, АТ КБ «Приватбанк» вважав, що місцевим судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст. 374 та ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Так, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою відкриття рахунку для отримання заробітної плати. Після підписання відповідної заяви про надання банківських послуг позивачу відкрито картковий рахунок та видано електронний платіжний засіб - пластикову картку № НОМЕР_2 , реквізити якої були передані ним роботодавцю для зарахування заробітної плати. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено наступні договори: договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти від 01 березня 2005 року, кредитний договір № NКН3F806360247 від 29 грудня 2006 року. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року на користь Банку із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти від 01 березня 2005 року станом на 08 листопада 2011 року в сумі 5 513, 37 дол. США. Окрім того, заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2015 року на користь банку із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по кредитному договору від 29 грудня 2006 року станом на 20 квітня 2015 року в сумі 131 953 грн. 84 коп. Підставою для звернення позивача до суду стало те, що відповідач у період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року з власної ініціативи безпідставно стягнув кошти з зарплатної картки позивача на загальну суму 5 801 грн. 80 коп., мотивуючи це тим, що позивач невчасно здійснював погашення за кредитними договорами у зв`язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 11 лютого 2021 року згідно наданої банком довідки складає в гривневому еквіваленті 599 233 грн. 24 коп. Банк, посилаючись на умови укладених з ОСОБА_1 вищевказаних договорів, здійснював списання коштів із картки для виплат з метою погашення заборгованості позивача та недопущення нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань. Вказаний договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає реквізитів рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів. Ухвалюючи рішення у справі суд виходив з того, що згідно з ч.3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом (ч.1 ст. 1074 ЦК України). Пункт 6.1. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» № 22 від 21 січня 2004 року (надалі - Інструкція), передбачає, що Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір (п.6.2 Інструкції) має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; найменування отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Таким чином, вказується конкретний рахунок у договорі з банком як такий, з якого може здійснюватися договірне списання при настанні обумовлених обставин. У решті всіх випадків списання коштів без відома клієнта є незаконним. Згідно з ч.2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Згідно ч.1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно частини 2, 4 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставин, за яких банк має здійснити договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявністю договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Аналогічний порядок здійснення договірного списання встановлений Главою 6 Інструкції. Зокрема п.6.5. Інструкції передбачає, що у випадках якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання. Судом першої інстанції встановлено, що договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає реквізитів рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів. Згідно з ч.1 ст. 1071 Цивільного кодексу України Банк має право списувати кошти з рахунку клієнта виключно за його розпорядженням. Однак, матеріалами справи встановлено, що розпорядження про списання грошових коштів із зарплатної картки на погашення кредитної заборгованості позивач ОСОБА_1 банку не надавав. Суд критично оцінив посилання відповідача на те, що п. 4.5 Договору від 01 березня 2005 року та п. 2.2.5 та п. 2.3.5 кредитного договору №NKH3F806360247 від 29 грудня 2006 року містять умови щодо договірного списання, оскільки їх зміст суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства України, якими врегульовано порядок договірного списання коштів. Більш того, дія вказаних договорів припинилася, що свідчить про неможливість застосування їх умов до правовідносин, які склалися між сторонами після укладення договору про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати. Що ж стосується доводів відповідача з приводу того, що шляхом списання коштів з рахунку ним здійснювалося погашення заборгованості, яка була раніше стягнута в судовому порядку, то вказане посилання суд вважав таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки примусове виконання судових рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження». Зокрема порядок та умови звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках боржника, заробітну плату тощо встановлено ст. ст. 48, 49 та розділом ІХ вказаного Закону. Більш того, відповідачем не надано жодних доказів, зокрема виписок про рух коштів за рахунками на яких обліковується прострочена заборгованість позивача та меморіальних ордерів із вказанням призначення платежу, із яких вбачалося б зарахування списаних грошових коштів в рахунок виконання вищевказаних судових рішень. Також суд зазначив, що Умови та правила надання банківських послуг, якими передбачено можливість договірного списання коштів в рахунок погашення заборгованості з усіх рахунків, що відкриті в Приватбанку на ім`я позивача, не є належним та допустимим доказом погодження сторонами умов договору про договірне списання коштів, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, якими передбачено можливість договірного списання коштів в рахунок погашення заборгованості з усіх рахунків, що відкриті в Приватбанку на ім`я позивача. Крім того, роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Вказаний текст є лише електронною версією такого документу, яка не містить будь-яких необхідних для даного виду документа реквізитів, в тому числі дати та підпису як представника банку так і позивача. Тому положення зазначених Умов та правил не можуть бути застосовані до договірних відносин, які виникли між сторонами. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді можливість банку здійснювати списання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості з усіх рахунків позивача. На підставі вищевикладеного суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача були відсутні підстави для списання грошових коштів з карткового рахунку для отримання заробітної плати позивача, так як останній не давав згоду про списання коштів з його рахунку. Відповідно до п. 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. За такого, в результаті незаконного списання банком грошових коштів з карткового рахунку позивача № НОМЕР_1 , у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу пені, розмір якої за період з 12 березня 2020 року по 14 липня 2020 року, відповідно до наданого позивачем розрахунку, складає 1 902 грн. 72 коп. Окрім того, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовими, то суд першої інстанції правильно виходив з того, що на них поширюються вимоги ст. 625 ЦК України в частині покладення на відповідача обов`язку повернути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, що за період з серпня 2020 року по лютий 2021 року складає 344,63 грн та 3 % річних у розмірі 147,79 грн, згідно розрахунків позивача. Вказані розрахунки відповідачем оспорені не були. Зазначені висновки суду відповідають встановленим судом обставинам справи та законодавству, що регулює спірні правовідносини, зазначені в тексті рішення суду. Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом обставин, встановлених у заочному рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року по справі №2/1412/2801/2-12, яким було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 5 513, 37 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало 43 996 грн. 73 коп. та 439 грн. 97 коп. судового збору та заочному рішенні Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2015 року по справі №467/838/15-ц, яким було задоволено позов банку про стягнення з позивача 130 953, 84 грн. заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2006 року та 1 319 грон. 54 коп. судового збору, та те, що умови цих договорів передбачали договірне списання, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини, не повинні доказуватися у даній справі, не є підставою для скасування рішення, виходячи з наступного. Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, дійсно не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Як убачається зі змісту заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року по справі №2/1412/2801/2012, судом було встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту від 01 березня 2005 року, згідно якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 2000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 13,20 % на рік за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 за даним кредитним договором неналежно і нерегулярно виконував свої договірні зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті відсотків за користування кредитом, комісій у зв`язку з чим у відповідача перед ПАТ КБ «Приватбанк» виникла заборгованість, яка станом на 08 листопада 2011 року становить 5 513,37 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 43 996 грн. 73 коп. Крім того, зі змісту заочного рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 серпня 2015 року по справі №467/838/15-ц, судом було встановлено, що 29 грудня 2006 року між сторонами у даній справі було укладено кредитний договір, згідно якого позивач надав позивачу у даній справі кредити в розмірі 6 910 грн. з кінцевим терміном повернення 27 червня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік. Проаналізувавши умови, укладеного між сторонами договору, зокрема від 01 березня 2005 року, та діюче на той час законодавство, що регулювало правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що договір складається з договору з позичальником та Правил користування платіжними картами, які є невід`ємною частиною цього договору, які є чинними, сторонами не оспорені і їх умови не суперечать закону. Отже, зазначення в мотивувальній частині змісту заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2012 року по справі №2/1412/2801/2012 про те, що укладений між сторонами кредитний договір складається з договору та Правил користування платіжними картами, по своїй суті є правовою оцінкою встановлених судом обставин, а тому не має преюдиціального значення при розгляді даної справи. Крім того, колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції про необґрунтоване посилання відповідача на те, що п. 4.5 договору від 01 березня 2005 року, п. 2.2.5 та п. 2.3.5 кредитного договору №NKH3F806360247 від 29 грудня 2006 року, містять умови щодо договірного списання, оскільки їх зміст суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства України, якими врегульовано порядок договірного списання коштів. Більш того, дія вказаних кредитних договорів припинилася, що свідчить про неможливість застосування його умов до правовідносин, які склалися між сторонами після укладення договору про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати. За такого, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційним судом відхиляються. Приймаючи рішення щодо вимог позивача про стягнення на його користь судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та адвокатом Заливчим Я.В. було укладено договір про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11 лютого 2021 року. Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг №АП-0025 від 01 жовтня 2021 року загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 13620,00 грн. Згідно п. 10 Договору про надання професійної правової допомоги від 11 лютого 2021 року оплата послуг адвоката здійснюється протягом 30-ти банківських днів після набрання законної сили судовим рішенням та отримання від адвоката рахунку складеного на підставі Акта-приймання передачі наданих послуг. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу в сумі 13 620 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Переглядаючи рішення суду в цій частині, колегія суддів виходить з наступного. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 зазначеної норми права встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Правничу допомогу позивачу під час розгляду справи в суді першої інстанції надавав адвокат Заливчий Я.В., який діяв на підставі договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 11 лютого 2021 року(а.с.82). На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача адвокат Заливчий Я.В. надав суду належним чином завірену копію договору про надання правничої допомоги від 11 лютого 2021 року; акт приймання - передачі наданих послуг №АП-0025 за договором про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року, датований 01 жовтня 2021 року, з описом наданих послуг та їх вартості на загальну суму 13 620 грн. При цьому в п. 8 вищезазначеного договору зазначено, що клієнт здійснює оплату наданих послуг протягом 30 банківських днів після набрання законної сили судовим рішенням та отримання від адвоката рахунку складеного на підставі акта приймання-передачі наданих послуг. З розрахунку суми судових витрат, зазначених в акті приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) № АП-0025 від 01 жовтня 2021 року вбачається, що він зроблений його представником адвокатом Заливчим Я.В. з розрахунку 1135 грн. (50% прожиткового мінімуму на одну працездатну особу), за одну годину роботи адвоката, що передбачено п.5 договору про надання правової допомоги від 11 червня 2021 року. Згідно детального опису наданих адвокатом послуг, наведеного в акті приймання-передачі наданих послуг, вартість первинної консультації клієнта, вивчення документів та формування правової позиції (2 години) складає 2270 грн., підготовка заяви про зміну позовних вимог (7 годин) - 7 945 грн., підготовка та подання до суду заяви про забезпечення позову (1 година) - 1135 грн., участь у судовому засідання 01 жовтня 2021 року (1 година) 1 135 грн., підготовка та подання до суду заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (1 година) 1 135 грн. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката Заливчого Я.В. колегією суддів враховується пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. З наданого позивачем акту приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) вбачається, що всі види процесуальних документів, які в ньому зазначені, були виконані адвокатом та знаходяться в матеріалах справи. При цьому колегія суддів враховує, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту та визначає конкретний вид документів, які необхідно скласти та подати до суду для захисту інтересів свого клієнта. Слід зазначити, що п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Із матеріалів справи убачається, що дії, зазначені в акті приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) від 01 жовтня 2020 року, відповідають умовам договору про надання правової допомоги та пов`язані з даною справою. Що стосується доводів відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач не надав доказ оплати послуг адвоката, слід зазначити наступне. Відповідно до в п. 8 вищезазначеного договору зазначено, що клієнт здійснює оплату наданих послуг протягом 30 банківських днів після набрання законної сили судовим рішенням та отримання від адвоката рахунку складеного на підставі акта приймання-передачі наданих послуг. За змістом пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатом розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 цього Кодексу). Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Касаційного Цивільного Суду від 12 лютого 2020 року, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 у постанові Касаційного господарського суду від 20 грудня 2019 року у справі № 903/125/19, у постанові Касаційного Адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, в якій зокрема, також зазначено, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій. А оскільки у ЦПК, ГПК і КАС України вище зазначені процесуальні норми є однаковими за змістом, вищенаведена практика тлумачення судами різних юрисдикцій вказаних норм ЦПК, ГПК та КАС України є застосовною і до обставин цієї справи. Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №640/10548/19. З розрахунку, наведеному в акті приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) № АП-0025 від 01 жовтня 2021року, вбачається, що він зроблений з розрахунку 1135 грн. (50% прожиткового мінімуму) за одну годину роботи адвоката, зазначено також кількість годин, витрачених адвокатом на кожен вид правничої допомоги, дати процесуальних документів, складених адвокатом, та загальна вартість як кожного виду правничої допомоги, так і загальна вартість витрат на правничу допомогу. В той же час, колегія суддів вважає, що доводи відповідача щодо визначення та врахування часу, необхідного на підготовку процесуальних документів, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (вивчення матеріалів, формування правової позиції, дослідження судової практики; підготовка та подання до суду позову та заяви про забезпечення позову; підготовка та подання до суду заяви про зміну позовних вимог з розрахунком заборгованості, аналізу їх змісту, необхідністю їх подання), заслуговують на увагу. За такого, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, критерію значимості справи для позивача, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При цьому колегія суддів вважає, що зазначений в акті приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) № АП-0025 від 01 жовтня 2020 року розрахунок є завищеним. До того ж, зі змісту відзиву на апеляційну скаргу представником позивача адвокатом Заливчим Я.В. заявлено про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу надану ним позивачу за складання цього відзиву у сумі 4 540 грн. та додано акт №АП 0036 від 31 грудня 2021 року. Вирішуючи чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів враховує, що складення відзиву не потребувало додаткового правового аналізу з боку адвоката та формування правової позиції. Отже, дослідивши заяву про розподіл зазначених витрат та додані документи, колегія суддів вважає, що розмір заявлених представником позивача - адвокатом Заливчим Я.В. витрат на професійну (правничу) допомогу у сумі 4 540 грн., не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не співрозмірні із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є завищеним у зазначеній вище частині. Ураховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на заперечення зазначені в апеляційній скарзі відповідача щодо їх розміру, підлягають задоволенню частково у сумі 1000 грн., які належить стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 жовтня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши суму судових витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 з 13 620 грн. до 5 000 (п`ять тисяч) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн. витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 25 січня 2022 року.