Постанова Рівненський апеляційний суд № 572/3442/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2021 року м. Рівне Справа № 572/3442/18 Провадження № 22-ц/4815/8/21 Головуючий у Сарненському районному суді Рівненської області: суддя Березень Ю.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: о 15 год. 28 хв. 24 червня 2020 року в м. Сарни Рівненської області Повний текст складено 03 липня 2020 року. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк Н.М., Ковальчук Н.М. cекретар судового засідання: Шептицька С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 червня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ) про виділ частки із спільного майна, в с т а н о в и в : Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 24 червня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із спільного майна. Виділено позивачу в натурі Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що складається з: коридору 1-1 площею 3,9 м2; кладової 1-2 площею 2,3 м2; кухні 1-3 площею 6,1 м2; житлової кімнати 1-4 площею 6,1 м2; житлової кімнати 1-5 площею 18,3м2; надвірних будівель і споруд погреба (Б), сараю (Д), колодязя (Е), 70% огорожі №2, воріт з хвірткою №4. Повернуто позивачу 22 360 гривень, які внесені нею як компенсація частки за майно. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 063, гривень понесених судових витрат. На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де вона покликалася на його незаконність в частині розподілу судових витрат, яка полягала в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Як видно з оскаржуваного рішення, суд попередньої інстанції, відмовляючи позивачу у відшкодуванні за рахунок відповідача документально підтверджених витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 гривень, виходив із того, що ця сумі істотно перевищує заявлену в попередньому розрахунку, хоча заявник не довела, що не могла передбачити такі витрати на час подання розрахунку. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначала, що попередній розрахунок судових витрат не повинен обмежувати сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які нею понесені та підлягають розподілу за результатами розгляду справи. Вважала, що суд вправі, але не зобов`язаний відмовляти стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат, якщо їх сума істотно перевищує ту, що заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку. Пояснювала, що при поданні позову заявляла в попередньому розрахунку суми судових витрат 704,80 гривень, тобто лише вартість судового збору, однак згодом нею було змінено предмет та підстави позову, оскільки в справі було проведено судову експертизу, а тому вона не могла передбачити судові витрати. На її переконання, нею було додержано вимоги процесуального законодавства, які спонукають до покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме подано заяву з необхідними для цього підтверджуючими документами. Зі свого боку, саме через позицію відповідача, який ініціював проведення судової експертизи, заперечував проти позову, не запропонував варіантів поділу спірного нерухомого майна, заявник була змушена звернутись за правничою допомогою до адвоката. У вересні 2020 року ОСОБА_3 було подано клопотання про закриття провадження у зазначеній справі з огляду на те, що її чоловік, який є відповідачем у справі, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 24.09.2020. При цьому вважає, що правовідносини між сторонами не допускають правонаступництва. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року клопотання про закриття провадження у справі залишено без задоволення, а провадження у справі зупинено, оскільки спірні правовідносини правонаступництво допускають. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 травня 2021 року провадження в справі поновлено то призначено її до судового розгляду, про що повідомлено осіб, які беруть участь в справі та ОСОБА_3 для вирішення питання процесуального правонаступництва. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_3 просила залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На її переконання, оскільки позивач в попередньому розрахунку судових витрат заявляла 704,80 гривень, а сума понесених нею витрат на правничу допомогу становить 8 000 гривень, то суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відшкодуванні сум в частині такого перевищення. При цьому, правонаступник відповідача покликалась на те, що вона є пенсіонеркою і виплата заявнику 8 000 гривень фактично позбавить її п`ятимісячного доходу. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 липня 2021залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. В підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу позивачем були подані до суду попередньої інстанції 22 квітня 2020 року укладений 06 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Мазурок В`ячеслава" договір про надання правничої допомоги, ордер про надання правничої допомоги, додаткову угоду №1, акт приймання-передачі наданих адвокатом послуг, розрахунок витрат та копію квитанції від 21 квітня 2020 року про оплату 8 000 гривень. Підтверджуючі документи на понесення такого виду витрат були подані 22 квітня 2020 року, тобто за два місяці до ухвалення оскаржуваного рішення суду. При цьому заяву про зміну предмету позову було подано лише 06 грудня 2019 року, а 17 січня 2020 року позивач подала заяву, в якій повідомила суд, що нею будуть подані докази витрат на правову допомогу, які вона просила покласти на відповідача. Право на професійну правничу допомогу гарантоване ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Склад та розміри витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу та входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При визначенні суми відшкодування даних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відповідно до ст.ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги. 19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено таке. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1.) їх дійсність; 2.) необхідність; 3.) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Цивільного процесуального кодексу України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тому враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в повному обсязі, тобто в сумі 8 000 гривень. Всупереч ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавав, неспівмірності із складністю справи витрат не довів. Так, відповідно до ч.4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Між тим, на переконання колегії суддів, таке перевищення у цьому випадку є обґрунтованим, оскільки справа перебувала в провадженні суду попередньої інстанції понад півтора року, за цей час було проведено судову експертизу, змінено підстави та предмет позову, при цьому відповідач заперечував проти позову, а тому, очевидно, що такі обставини потягли за собою збільшення судових витрат і цього позивач передбачити не могла. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги. Підставами для скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення відповідного питання. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 24 червня 2020 року в частинірозподілу понесених судових витрат між сторонами скасувати. Стягнути з з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 9 063 (дев`ять тисяч шістдесят три) гривні 50 копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М. Ковальчук