Постанова Київський апеляційний суд № 760/26381/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/35/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2022року місто Київ справа №756/2994/21 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосуддіБорисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заінтересованої особи ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Кушнір С.І., у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позову,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року заявник ОСОБА_2 до пред`явлення позову про визнання договору дарування частини квартири недійсним звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, в якій просила: накласти арешт на 1/3 частинуквартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 28вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Звєрковою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1529. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частину квартири, об'єкт житлової нерухомості: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2179593180000, опис об'єкта: загальна площа: 66,74 кв.м, житлова площа: 39 кв.м. Адреса: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 28 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. за реєстровим №1529. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, заінтересована особа ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що оскаржувана ухвала порушує її права як власника 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та порушує приписи ст.41 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.12, 319, 321 ЦК України. Вказувала, що ухвала суду першої інстанції не містить жодного посилання на наявність хоч якогось доказу щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення позову. Зазначала, що ОСОБА_2 не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а її доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних твердженнях. Вважає, що жодних законних підстав для накладення арешту на спірну частину квартиру не було. Посилалася на те, що судом першої інстанції порушено норми ст.154 ЦПК України, оскільки не застосовано зустрічне забезпечення позову. 24 грудня 2021 року від представника заявника на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив ухвалу суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. В судовому засіданні апеляційного суду представник заінтересованої особи апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Представник заявника у судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір щодо прав на частину квартириза адресою: АДРЕСА_1 , а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі про визнання договору дарування частини квартири недійсним. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів. Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно п.6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18. Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2021 року заявник ОСОБА_2 до пред`явлення позову про визнання договору дарування частини квартири недійсним звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з заявою про забезпечення позову. Порушуючи питання про забезпечення позову, заявник просила накласти арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 28вересня 2020року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Звєрковою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1529, посилаючись на те, щоневжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання договору дарування частини квартири недійсним, оскільки на даний час існує реальна загроза, що спірне майно може бути відчужено на користь третіх осіб. Як вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2000 року ОСОБА_3 було вчинено заповіт, відповідно якого остання заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві спільної власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Відповідно договору дарування частини квартири від 28вересня 2020року ОСОБА_3 (дарувальник) передала у власність своєї доньки, інваліду дитинства ІІ групи, а обдарована ОСОБА_1 прийняла безоплатно у власність належну дарувальнику 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №277168602 від 29 вересня 2021 року, власником 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 1529, виданий 28 вересня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54294446 від 28.09.2020 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявниці - ОСОБА_3 . У заяві ОСОБА_2 зазначала, що у вересні 2021 року вона з`явилася до приватного нотаріуса КМНО Смолянінової О.Я. для оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, однак нотаріус повідомила, що мати заявниці 28 вересня 2020 року подарувала свою частину квартири своїй доньці - сестрі заявниці ОСОБА_1 . Зі змісту поданої заяви вбачається, що предметом майбутнього позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 буде визнання вказаного договору дарування частини квартири недійсним. Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення ОСОБА_2 , що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі щодо задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування частини квартири недійсним. З огляду на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спір щодо права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно. На час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_1 , як власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи про визнання договору дарування частини квартири недійсним, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_2 , за захистом яких вона звернулася до суду. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а реєстрація за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири свідчить про існування у останньої, як власника, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись вищевказаним майном. Накладення арешту на 1/3 частину спірного нерухомого майна є співмірним із заявленими в майбутньому позовними вимогами. Обраний ОСОБА_2 вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину спірного нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 ,оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала порушує права ОСОБА_1 як власника 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та порушує приписи ст.41 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.12, 319, 321 ЦК України колегія суддів вважає неспроможними, оскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.151-152 ЦПК України передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на спірне майно, отже ухвала суду відповідає приписам Конституції України і діючому законодавству. Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. В даному випадку втручання у право власності ОСОБА_1 у вигляді обмеження на відчуження 1/3 частини спірного майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, поскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб, зокрема ОСОБА_2 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а її доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних твердженнях, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються обставинами справи, з яких вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спір щодо права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . При цьому, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми ст.154 ЦПК України, оскільки не застосовано зустрічне забезпечення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову до його подання, якщо для цього існують правові підстави. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири є законним та обґрунтованим. Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 12 січня 2022 року. Головуючий: Судді: