Постанова 4824 № 760/19410/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 760/19410/21 Головуючий у суді першої інстанції - Калініченко О.Б. Номер провадження № 22-ц/824/1871/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна, про визнання договорів недійсними, скасування записів в реєстрі прав власності на нерухоме майно, визнання права власності, - ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, скасування записів в реєстрі прав власності на нерухоме майно, визнання права власності, у якому просив: визнати недійсним Договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 15 липня 2005 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , в інтересах якого діяла його мати - ОСОБА_7 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за ОСОБА_4 ; визнати недійсним Договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 08 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 . Разом із позовною заявою ОСОБА_3 була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої просить накласти арешт та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з державною реєстрацією заборони у вказаному реєстрі на нерухоме майно: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Застосовано арешт майна шляхом заборони відчуження нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову не врахував, що спірна квартира перебуває у спільній частковій власності сторін, які мають право переважної купівлі, а твердження про те, що ОСОБА_1 має намір відчужити свою частку квартири є припущенням, що не підтверджено жодними належними доказами. Апелянт наголошує, що заявником не було надано та не зазначено у заяві пропозицій зустрічного забезпечення, що є порушенням прав відповідача. Крім того, твердження про короткі строки продажу частки спірної квартири не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_5 стала власником частки спірної квартири у 2005 році, а відчужила її на користь ОСОБА_1 у 2019 році, тобто через 14 років. Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 , та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили задовольнити подану апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників, що з`явилися на розгляду вказаної справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, задовольняючи подану заяву про забезпечення позву мотивував своє рішення тим, що через ризик подальшого відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову та може призвести до того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відповідає з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що між сторонами справи виник спір щодо правомірності набуття відповідачами у справі права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Так, позивачем в поданій позовній заяві заявлено наступні позовні вимоги : визнати недійсним Договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 15 липня 2005 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , в інтересах якого діяла його мати - ОСОБА_7 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за ОСОБА_4 ; визнати недійсним Договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 08 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 ; скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на 1/3 частини зазначеної квартири за ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 (а.с.1-7). Крім того, з тексту заяви про забезпечення позову вбачається, що ОСОБА_3 просив суд накласти арешт та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з державною реєстрацією заборони у вказаному реєстрі на нерухоме майно: 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 (а.с.8-12). Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки позивач оскаржує саме договір дарування від 15 липня 2005 року, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_2 , а також договір дарування квартири від 08 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 , відповідно до якого до останнього перейшло право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, то слід зазначити наступне. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Як вбачається із матеріалів справи, подана заява про забезпечення позову не підпадає під вказані положення статті 154 ЦПК України, коли суд зобов`язаний вжити заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання в Україні, а також нерухоме майно, яке також знаходиться в Україні. Суду також не було надано доказів, які б свідчили, що майновий стан позивача або його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, заявлені заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають обставинам справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 26 січня 2022 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв