Постанова Київський апеляційний суд № 697/1955/19

справа № 697/1955/19 провадження № 22-ц/824/3051/2020 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Київ від 09 грудня 2019 року за заявою позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Зима Наталія Федорівна про визнання договору дарування удаваним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ його частину. В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Зима Н.Ф. про визнання договору дарування удаваним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ його частину. Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування серія та номер: 2129, виданого 26 червня 2019 року, та заборонити до набрання чинності рішення ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач посилається на те, що у разі задоволення позову, відчуження відповідачами квартири може унеможливити виконання рішення суду. Вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборона вчиняти певні дії є необхідним та співмірним із заявленими в позовній заяві вимогами. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Київ від 09 грудня 2019 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування серія та номер: 2129, виданого 26 червня 2019 року. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Не погоджуючись із указаною ухвалою до Київського апеляційного суду 03 січня 2020 року подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 , яка діє в інтересах відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначила, що висновки суду не ґрунтуються на доказах, які містяться у матеріалах справи та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Звертаючись із апеляційною скаргою, відповідачі посилаються на те, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції накладено арешт на частину квартири, яка належить ОСОБА_1 , чим порушено її право на вільне володіння нерухомим майном. ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржувану ухвалу без змін. Оскаржувана ухвала не порушує права відповідачів, оскільки забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає у тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення чи ефективного захисту прав позивача. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах відповідачів за зустрічним позовом, у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили оскаржувану ухвалу скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Інші учасники в судове засідання не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково суд першої інстанції виходив із предмету та підстав спору, який виник між сторонами та співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову із заявленими вимогами, а отже вважав обґрунтованими підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом, або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. У відповідності до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення, або ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як убачається із матеріалів справи, у вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування серія та номер: 2129, виданого 26 червня 2019 року. Предметом указаного позову є визнання спірної квартири спільною сумісною власністю, набутої за рахунок спільних коштів подружжя, що відповідачі не визнають. Одночасно із позовною заявою, ОСОБА_3 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 червня 2019 року, серія та номер: 2129, та заборони до набрання чинності рішення ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 зазначив, що у випадку незабезпечення позову існує ризик відчуження спірної квартири третіми особами - покупцями та проведення наступної перереєстрації права власності за новим власником, що у свою чергу істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, а тому, існує необхідність у забезпеченні даного позову. З огляду на те, що між сторонами дійсно існує спір, оскільки позивач оспорює права особистої власності відповідачки ОСОБА_1 на спірну квартиру, що набуте нею на підставі договору дарування від ОСОБА_2 , нерухоме майно, на яке позивач просить накласти арешт та заборону відчуження, є предметом спору та на даний час належить відповідачці, а невжиття заходу забезпечення позову може в подальшому утруднити чи унеможливити виконання можливого судового рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірну квартиру. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Накладення арешту на нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції належними доказами не доведено будь-яких прав позивача на спірне майно не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки при вирішенні питання про забезпечення позову не вирішуються питання по суті спору. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою порушуються права ОСОБА_1 на мирне володіння майном, також не можуть бути враховані під час розгляду питання про забезпечення позову, яким це право оскаржується. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну нерухомість спрямований на запобігання відчуженню нерухомого майна, яке є предметом спору, а заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. За таких обставин, висновок суду про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є законним та обґрунтованим. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині вимог щодо заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо спірної квартири, оскільки накладення арешту на спірне майно передбачає також і заборону вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаного нерухомого майна. Доводи апеляційної скарги про те, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам встановленим ЦПК України, зокрема не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення, так і доводів про відсутність необхідності вжиття таких заходів, тому в порушення вимог пункту 3 частини 1 статті 260 ЦПК України мотивувальна частина оскаржуваної ухвали суду не є належним чином аргументованою, оскільки не містить мотивів, з яких суд дійшов висновків про відсутність необхідності вжиття зустрічного забезпечення заяви про забезпечення позову, колегія суддів визнає такими, що не ґрунтуються на вимогах процесуального права, виходячи з наступного. Пунктом 6 частини 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Частиною 3 статті 154 ЦПК України, встановлено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Відповідно до частини 4 статті 154 ЦПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований на території України. У суду першої інстанції на момент постановлення оскаржуваної ухвали були відсутні докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідачам, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Також матеріали справи не містять доказів відсутності у позивача майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. За таких обставин, колегія суддів вважає, що на момент постановлення ухвали про забезпечення позову, у суду першої інстанції не було визначених частини 3 статті 154 ЦПК України підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення. У свою чергу, відповідачі не позбавлені можливості подати до суду клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення з обґрунтуванням наявності підстав для такого забезпечення та наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин, у порядку, передбаченому частиною 6 статті 154 ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Київ від 09 грудня 2019року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба