Ухвала КГС ВС № 906/1357/20

УХВАЛА 10 січня 2022 року м. Київ cправа № 906/1357/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.10.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" про стягнення 362 100 549,70 грн, ВСТАНОВИВ: 21.12.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.10.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 906/1357/20. Верховний Суд повертає подану касаційну скаргу без розгляду з огляду на таке. У статті 1 Конституції України, зокрема, закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина п`ята статті 55 Конституції України). Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996, серія A, N 212-A, с. 15, п. 31). Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини"). Обмеженням права на доступ до суду, в даному випадку, є визначений нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду. Відповідно до частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Так, відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Порядок та строки апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції регулюється розділом ІV ГПК України. Частиною першою статті 255 ГПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. За змістом частини третьої статті 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Згідно з частиною другою статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним. Системне тлумачення статті 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення зі справи. Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.10.2021 у справі № 906/1357/20, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" про забезпечення доказів у цій справі. Ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів не віднесено до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції, після його перегляду в апеляційному порядку, а тому така ухвала не може бути окремим предметом касаційного оскарження. Згідно з частиною другою статті 304 ГПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.10.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 906/1357/20 без розгляду. Керуючись статтями 234, 235, 255, 287, 304 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.10.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 906/1357/20 повернути скаржнику.

2. Надіслати скаржнику копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з доданими до скарги матеріалами на 18 (вісімнадцяти) аркушах. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді І. С. Міщенко С. К. Могил