Постанова КГС ВС № 910/3811/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/3811/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянувши касаційні скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 (суддя Смирнова Ю. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 19 464 899,71 грн та визнання недійсним одностороннього правочину, (у судове засідання з`явилися представник відповідача - Колток О. М.), ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог 1.1. Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (далі - позивач, АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі також - відповідач, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») 19 464 899,71 грн, в тому числі заборгованість в сумі 12792920,41 грн, яка виникла з договору транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109, 5535516,33 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 року по лютий 2025 року та 1136462,97 грн 3% річних за період з 18.02.2020 по 24.03.2025. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/3811/25. 21.04.2025 від позивача надійшла заява про визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747, яку згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями було зареєстровано як справу №910/4982/25. Як зазначив позивач, оспорюваний правочин вчинений всупереч нормам ст.ст.601, 602 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а отже підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.215 та ч.1 ст. 203 ЦК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4982/25, об`єднано в одне провадження справи № 910/4982/25 і № 910/3811/25, присвоєно об`єднаній справі №910/3811/25.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 04.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (оператор) та Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (замовник) було укладено договір №2002000109 транспортування природного газу (договір), за умовами п.2.1 якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плату (за їх наявності), які виникають при його виконанні. Відповідно до п.2.2 договору послуги надаються на умовах, визначених у кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Замовник погоджується з тим, що обов`язковою умовою надання послуги є доступ замовника до інформаційної платформи на підставі Правил надання доступу до інформаційної платформи, розміщених на веб-сайті оператора. Підписанням цього договору замовник підтверджує, що він ознайомлений із правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на веб-сайті оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання. Замовник усвідомлює, що порушення ним зазначених правил позбавляє його права пред`являти претензії до оператора з приводу якості послуги та покладає на нього зобов`язання із відшкодування оператору шкоди або збитків, завданих такими діями або бездіяльністю замовника. Згідно п.2.3 договору обсяг послуги, що надається за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби. Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюються відповідно до вимог кодексу (п.2.4 договору). Як передбачено п.п.2.5, 2.6 договору замовник має виконувати вимоги, визначені в кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, визначених у договорі. Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів. Пунктом 5.1 договору закріплено, що порядок комерційного обліку природного газу (у тому числі приладового) та перевірки комерційних вузлів обліку, а також порядок приймання-передачі природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи та визначення і перевірки параметрів якості в цих точках здійснюються сторонами відповідно до вимог Кодексу ГТС та з урахуванням цього договору. Відповідно до п.5.2 договору якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічних показників та інших характеристик, визначених у Кодексі та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які кодекс містить посилання. За порушення вимог щодо якості газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, стягується додаткова плата, визначена умовами цього договору (п.5.3 договору). Відповідно до п.9.1 договору сторони дійшли згоди, що у разі виникнення у замовника добового небалансу оператор здійснює купівлю/продаж природного газу замовника в обсягах добового небалансу. У разі виникнення у замовника негативного добового небалансу оператор здійснює продаж замовнику, а замовник купівлю в оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом ХІV Кодексу. У разі виникнення у замовника позитивного добового небалансу оператор здійснює купівлю у замовника, а замовник продаж природного газу оператору в обсягах позитивного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом ХІV Кодексу (п.9.2 договору). Відповідно до п.10.1 договору сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу. Відповідальною стороною за якість газу є: 1) у точках входу (крім точок входу на міждержавному з`єднанні) - замовник (оператори суміжних систем, газодобувні підприємства, виробники біогазу та інших видів газу з альтернативних джерел, які подають газ до газотранспортної системи в точці входу) перед оператором. У точках входу на міждержавному з`єднанні - замовник перед Оператором; 2) у точках виходу відповідальним є оператор - перед замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу на міждержавному з`єднанні - оператор перед замовником. Пунктами 10.2 - 10.6 договору визначено порядок складення розрахунку додаткової плати за різними видами недотримання параметрів якості газу, періодичність та підстави складення розрахунку. Згідно з п.10.7 договору сторона, яка допустила порушення щодо якості газу, зобов`язана сплатити додаткову плату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем. Пунктом 17.1 договору сторонами погоджено, що цей договір набирає чинності з дня його укладання, поширює дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Згідно з п.19.2 договору будь-які повідомлення, вимога, звіт та інша інформація, що мають бути надані за цим договором, повинні бути письмово оформленні і вважаються наданими, якщо їх надіслано на адреси, вказані в цьому договорі, рекомендованим листом зі сплаченим поштовим збором, вручено кур`єром особисто уповноваженій особі сторони або у погоджених сторонами випадках направлено електронною поштою. Пунктом 19.3 договору передбачено, що повідомлення, вимоги, звіти або інша інформація, надіслані або передані за допомогою засобів, зазначених у пункті 19.2 цього розділу, вважаються отриманими адресатом на дату їх отримання. З січня 2020 року по червень 2021 року, а також з лютого по серпень 2023 року оператор направляв Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» звіти про недотримання параметрів якості природного газу, переданого від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» позивачу за різними маршрутами транспортування газу до точок виходу з ГТС, а позивач, відповідно до умов договору, складав розрахунки додаткової плати за недотримання параметрів якості газу, за наявності таких, та разом з рахунками-фактурами направляв їх відповідачу для оплати, а саме: 1.За недотримання параметру температури точки роси за вологою у спірному періоді було складено розрахунки на загальну суму 12127889,80 грн - за січень 2020 року на суму 156393,82 грн, за лютий 2020 року на суму 224338,11 грн, за березень 2020 року на суму 173052,50 грн, за квітень 2020 року на суму 85097,57 грн, за травень 2020 року на суму 19213,77 грн, за червень 2020 року на суму 104337,51 грн, за липень 2020 року на суму 343061,02 грн, за серпень 2020 року на суму 480217,28 грн, за вересень 2020 року на суму 573686,70 грн, за жовтень 2020 року на суму 870604,94 грн, за листопад 2020 року на суму 870537,56 грн, за грудень 2020 року на суму 414150,78 грн, за січень 2021 року на суму 442916,03 грн, за лютий 2021 року на суму 398713,59 грн, за березень 2021 року на суму 478549,71 грн, за квітень 2021 року на суму 378994,81 грн, за травень 2021 року на суму 275034,62 грн, за червень 2021 року на суму 468084,78 грн, за лютий 2023 року на суму 412161,77 грн, за березень 2023 року на суму 374886,46 грн, за квітень 2023 року на суму 444829,04 грн, за травень 2023 року на суму 384305,04 грн, за червень 2023 року на суму 743970,95 грн, за липень 2023 року на суму 1177406,45 грн, за серпень 2023 року на суму 1833344,99 грн;

2. За недотримання параметру температури точки роси за вуглеводнями у спірному періоді було складено розрахунки на загальну суму 637184,53 грн: за лютий 2023 року на суму 5304,47 грн, за березень 2023 року на суму 17248,52 грн, за квітень 2023 року на суму 27148,93 грн, за травень 2023 року на суму 54794,86 грн, за червень 2023 року на суму 153961,39 грн, за липень 2023 року на суму 145641,43 грн, за серпень 2023 року на суму 233084,93 грн;

3. З актів врегулювання щодобових позитивних небалансів у відповідача виникли грошові зобов`язання на загальну суму 27846,08 грн: за березень 2020 року на суму 393,41 грн, за квітень 2020 року на суму 23405,42 грн, за травень 2020 року на суму 3707,75 грн, за липень 2020 року на суму 7,96 грн, за вересень 2020 року на суму 143,68 грн, за грудень 2020 року на суму 29,02 грн, за січень 2021 року на суму 106,93 грн, за червень 2021 року на суму 51,91 грн. Як стверджує позивач у позовній заяві, спір між сторонами щодо змісту, розмірів і строків виконання грошових зобов`язань оператора перед позивачем відсутній, що підтверджується, зокрема, тим, що 01.11.2023 оператор вчинив односторонній правочин №ТОВВИХ-22-14393 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 12792920,41 грн та направив його позивачу. В преамбулі цього правочину оператором вказано, що станом на 01.11.2023 існують грошові зобов`язання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» перед АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109, а у п.п.1 - 3 правочину міститься перелік грошових зобов`язань оператора перед позивачем, які за підставами виникнення і сумами повністю співпадають з вимогами, зазначеними позивачем у позовній заяві, що розглядається. АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» оскаржило зазначений правочин у суді. Рішенням від 01.08.2024 у справі №910/19953/23, залишеним без змін постановою від 05.11.2024 Північного апеляційного господарського суду та постановою від 05.02.2025 Верховного Суду, Господарський суд міста Києва визнав оспорюваний односторонній правочин недійсним з підстав спірності вимог оператора та невизнанням таких вимог Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». 27.03.2025 позивач отримав заяву №ТОВВИХ-25-4747, що підтверджує інформацію про поштове відправлення №0306506320897 на офіційному сайті АТ «Укрпошта». Згідно з вказаною заявою грошові зобов`язання відповідача перед позивачем у загальному розмірі 12 792 920,41 грн за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109 відповідно до вказаних вище розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання якості природного газу та актів врегулювання щодобових позитивних небалансів, та грошові зобов`язання позивача перед відповідачем за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць лютий 2021 року від 28.02.2021 №02-2021- 2002000109 та акта від 28.02.2021 №02-2021-2002000109/2 припиняються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 ЦК України.

3. Короткий зміст судових рішень у справі 3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/3811/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» 5535516, 33 грн інфляційних втрат, 3 % річних на суму 1136462,97 та 80063,75 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Судові рішення аргументовані тим, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі №914/2587/21 підтверджується: настання строку виконання грошових зобов`язань за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 з оплати позивачем на користь відповідача вартості щодобових негативних небалансів за газовий місяць лютий 2021 року; безспірність вимог відповідача до позивача за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 на підставі актів врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць лютий 2021 року. Водночас, оскільки у відповідача перед позивачем існували грошові зобов`язання за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109 в загальному розмірі 12792920,41 грн зі сплати відповідно до розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання якості природного газу та актів врегулювання щодобових позитивних небалансів, то вимоги сторін є однорідними. Разом з цим, під час складання заяви від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було допущено описку в номері акта врегулювання щодобових небалансів позивача перед відповідачем за газовий місяць лютий 2021 року від 28.02.2021, у зв`язку з виявленням якої відповідач листом від 24.04.2025 №ТОВВИХ-25-6555 повідомив позивача про допущення такої описки та зазначив, що правильним номером акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць лютий 2021 року від 28.02.2021 слід вважати №02-2021-2002000109/2. Із урахуванням взаємовідносин сторін у їх сукупності, помилкове зазначення відповідачем у заяві від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог акта №02-2021-2002000109, а не №02-2021-2002000109/2 є саме технічною опискою, що підтверджується також заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненими з 15.02.2022 по 27.02.2023, а саме: згідно із заявою 15.02.2022 №ТОВВИХ-22-2045 зобов`язання за актом №02-2021-2002000109 є припиненими, а за актом №02-2021-2002000109/2 неоплаченим залишилось зобов`язання у сумі 131608770,81 грн, а отже усі подальші заяви про зарахування здійснювались щодо заборгованості саме за актом №02-2021-2002000109/2, про що на думку суду, позивач був достеменно обізнаний. Судами відхилено твердження позивача, що зарахована відповідачем згідно з оспорюваним правочином заборгованість підлягає сплаті за правилами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон №1639-ІХ). На думку судів, положеннями зазначеного Закону не передбачено автоматичне здійснення розрахунків з погашення заборгованості суб`єктів ринку природного газу, а навпаки, передбачено певний порядок (механізм) здійснення дій щодо розрахунків з погашення заборгованості суб`єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості або реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування. Законом № 1639-ІХ чітко визначено: коло суб`єктів ринку природного газу, на яких поширюється дія цього Закону; за яких підстав у суб`єктів ринку природного газу з`являється право участі у процедурі врегулювання заборгованості у відповідності до цього Закону; чітко визначено процедуру включення суб`єктів ринку природного газу до Реєстру з метою врегулювання такої заборгованості; та алгоритм дій, які повинні вчинити сторони під час процедури врегулювання заборгованості. Системний аналіз змісту положень даного Закону дає підстави дійти висновку, що окрім включення учасника до Реєстру та затвердження Регулятором (НКРЕКП) обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, для врегулювання заборгованості на підставі Закону №1639-ІХ також є обов`язковими умови стосовно затвердження НКРЕКП інших передбачених розрахунків, укладення договору про організацію взаєморозрахунків із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України тощо. Таким чином, приписами Закону №1639-ІХ визначено певний комплекс відповідних заходів організаційного та економічного характеру, спрямованих на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості між сторонами та наявність між ними узгоджених документів, які надають можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Крім того, зі змісту Закону № 1639-ІХ вбачається, що у операторів газорозподільних систем може існувати заборгованість понад обсяги, врегульовані із застосуванням механізмів, визначених статті 4 цього Закону, а відтак, посилання позивача на затвердження постановою НКРЕКП від 12.03.2024 № 504 «Про затвердження АТ «Львівгаз» обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу» суд апеляційної інстанції оцінив критично. До затвердженого загального обсягу перевищення за певний період можуть входити розміри обсягів перевищення як у повному обсязі за певний місяць, так і лише частково за місяць або не входити взагалі, а позивачем не надано інформації та належних доказів того, які саме суми заборгованості помісячно включені НКРЕКП до загального обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу. Крім того, позивач/скаржник, як в обґрунтування заявлених позовних вимог, так і доводів апеляційної скарги посилається на положення ч.3 ст.4 Закону №1639-ІХ, відповідно до якої взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість. Однак, позивачем не наведено затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання цього Закону порядок взаєморозрахунків, у межах якого заборгованість позивача (припинена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за оскаржуваною заявою), підлягала б врегулюванню або вважалась врегульованою; бюджетний 2024 рік, у якому передбачені видатки спеціального фонду державного бюджету на виконання Закону №1639-ІХ, на момент вчинення оскаржуваного правочину сплив; договору про взаєморозрахунки стосовно заборгованості, яка є предметом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою про припинення зобов`язань, укладено не було. Закон № 1639-ІХ жодним чином не обмежує учасників розрахунків у праві врегульовувати зобов`язання в інший, аніж визначений цим Законом спосіб, положення ЦК України щодо порядку припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог Законом №1639-ІХ не змінені та не обмежені у застосуванні учасниками взаєморозрахунків. У цьому контексті враховано також висновок, викладений у пунктах 89-102 постанови Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 916/47/22. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 12 792 920,41 грн, яка виникла з договору транспортування природного газу від 04.02.2020 №2002000109, на думку судів є безпідставними. У той же час, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 535 516,33 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 року по лютий 2025 року та 1 136 462,97 грн 3% річних за період з 18.02.2020 по 24.03.2025. Відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, за відсутності зі сторони відповідача будь-яких заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Також апеляційний господарський суд відхиляючи доводи відповідача, звернув увагу на те, що відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. З цих підстав односторонні правочини відповідача про припинення його грошових зобов`язань перед АТ «Львівгаз», які були визнані судами недійсними, не створили юридичних наслідків з моменту їх вчинення.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги 4.1. АТ «Львівгаз» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати в частині відмови у визнанні недійсним одностороннього правочину та ухвалити в цій частині рішення про задоволення позову. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 щодо застосування Закону № 1639-ІХ. На думку скаржника, суди не врахували, що у разі встановлення спеціальним законом конкретно визначеного механізму припинення певної категорії зобов`язань, такий механізм по суті є імперативним і підлягає застосуванню. Позивач вважає, що заборгованість перед відповідачем відповідно до статті 4 Закону № 1639-ІХ підлягає погашенню за рахунок компенсаційних коштів державного бюджету. Оспорюваний правочин зменшить суму заборгованості АТ «Львівгаз» перед відповідачем на дату підписання договору про організацію взаєморозрахунків і з цих підстав АТ «Львівгаз» не отримає в повній сумі компенсаційних виплат, передбачених ЗУ № 1639-ІХ та затверджених п.2 постанови НКРЕКП від 12.03.2024 № 504 АТ «Львівгаз» зазнає майнової шкоди двічі, від нарахування відповідачем акцесорних вимог на суму прострочених зобов`язань через затвердження тарифів нижче собівартості та від недоотримання від держави гарантованих законом компенсаційних виплат. Законом № 1639-ІХ визначено право АТ «Львівгаз» виконати грошові зобов`язання у майбутньому на умовах договору про реструктуризацію заборгованості, укладення якого для сторін є обов`язковим в силу Закону. Скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 602 ЦК України у правовідносинах, пов`язаних з застосуванням спеціального закону ЗУ № 1639-ІХ; частини першої статті 601 ЦК України у правовідносинах, де договірний строк виконання зобов`язань змінено спеціальним законом; частини п`ятої статті 202 ЦК України у правовідносинах, пов`язаних з внесенням змін у односторонній правочин у минулому. На думку скаржника, за наявності обставин припинення зобов`язань, що підлягають погашенню через процедури, передбачені Законом № 1639-ІХ, стаття 601 ЦК України не може бути підставою припинення зобов`язань одностороннім правочином з підстав встановлення спеціальним законом іншого порядку припинення зобов`язань і ненастання строку виконання зобов`язань у зв`язку з обов`язковістю для сторін укладення договору про реструктуризацію заборгованості. У зв`язку із цим, стаття 601 ЦК України підлягала застосуванню таким чином, що з урахуванням статті 5 Закону № 1639-ІХ, строк виконання вимог не настав, оскільки договірний строк виконання зобов`язання був змінений вказаним Законом. Також позивач вважає, що частина п`ята статті 602 ЦК України підлягала застосуванню виходячи з того, що встановлення конкретного порядку погашення зобов`язань за рахунок коштів державного бюджету, як компенсаційних виплат держави боржнику, є перешкодою для вчинення правочину за рахунок коштів самого боржника, що завдає боржнику майнової шкоди. АТ «Львівгаз» стверджує, що частина п`ята статті 202 ЦК України підлягала застосуванню виходячи з того, що односторонній правочин про зарахування вимог вичерпує свою дію в момент отримання правочину іншою стороною і тому до нього не можуть бути внесені зміни. Особа може відмовитися від вчиненого правочину на підставі статті 214 ЦК України. Однак змінювати односторонній правочин про зарахування вимог в минулому не може в силу його правової природи. На думку скаржника, у цьому випадку виправлення помилки у правочині має правовим наслідком зміну підстави виникнення зобов`язання. Акт № 02-2021-2002000109 та акт № 02-2021-2002000109/2 реально існують, наявні в матеріалах справи і є різними підставами виникнення зобов`язань. Тому посилання у правочині на реально існуючу підставу виникнення зобов`язань є не опискою, а помилкою. Також заявник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 925/727/22 щодо заборони суперечливої поведінки. Відповідач в оспорюваному правочині підставою виникнення зобов`язань АТ «Львівгаз» вказав акт № № 02-2021-2002000109, і подальшому обґрунтовував свої заперечення у відзиві цим же актом. Лише 24.04.2025 вже в ході розгляду справи судом вирішив змінити підставу вимог. У доповненнях до касаційної скарги скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції, серед іншого, в основу оскарженої постанови поклав висновки постанови Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 916/47/22 предметом спору у якій було стягнення заборгованості, яка підпадає під дію Закону № 1639-ІХ. Натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є визнання одностороннього правочину недійсним з підстав, серед іншого, ненастання строку виконання зобов`язань позивачем з урахуванням обов`язковості для сторін укладення договору про реструктуризацію заборгованості та зміни договірного строку виконання зобов`язань позивачем статтею 5 Закону № 1639-ІХ. 4.3. У відзиві на скаргу відповідач заперечує доводи позивача і просить залишити без змін судові рішення у частині відмови у визнанні недійсним одностороннього правочину. 4.4. ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати в частині стягнення з ТОВ «Оператор ГТС України» 5 535 516,33 грн інфляційних втрат, 3% річних на суму 1 136 462, 97 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник стверджує, що суди застосували статті 610, 612, 216, 236, 625 ЦК України під час ухвалення рішення без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, а також не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, та Верховного Суду, викладені у постановах від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20 та від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22 про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю А також у постанові від 27.03.2018 у справі №910/3199/16 про те, що у випадку коли первинні вимоги не підлягають задоволенню, підстав для стягнення штрафних (фінансових) санкцій за вказаних обставин аналогічно не вбачається. Відповідач вважає, що наявність у обох сторін зустрічних вимог за зобов`язаннями по Договору та їх погашення шляхом зарахування між сторонами зустрічних однорідних вимог (у відповідності до ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України) у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог свідчить про відсутність порушеного права позивача. На думку скаржника, враховуючи припинення грошових зобов`язань на суму 12 792 920,41 грн згідно із заявою відповідача від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25- 4747 ще до відкриття провадження та враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним такого одностороннього правочину, не підлягають задоволенню і похідні (акцесорні) вимоги АТ «Львівгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Безспірність вимог АТ «Львівгаз» до ТОВ «Оператор ГТС України», на момент виникнення у ТОВ «Оператор ГТС України» відповідних грошових зобов`язань перед АТ «Львівгаз», що напряму впливає на визначення періоду нарахування акцесорних вимог, судами не досліджувався. На думку відповідача, позивачем як невірно визначено період для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, а саме: інфляційних втрат за період з березня 2020 року по лютий 2025 року та 3% річних за період з 18.02.2020 по 24.03.2025, - так і неправильно здійснено розрахунок. Як зазначив Верховний Суд, коли відповідач заперечує здійснений позивачем розрахунок) недостатнім є зазначення про те, що суд перевірив розрахунок позивача та врахував ненадання відповідачем контррозрахунку, так як суд мав навести відповідний розрахунок, зазначивши, строк виконання зобов`язань (з вмотивованим обґрунтуванням прийняття чи відхилення доводів відповідача в цій частині) та, відповідно, період прострочення, тобто навести відповідний розрахунок в обґрунтування свого рішення у цій частині, зокрема в частині наявності підстав для стягнення з відповідача саме зазначених у рішенні сум. Грошові зобов`язання відповідача, які виникли протягом січня 2020 року - червня 2021 року стосовно додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу та врегулювання щодобових позитивних небалансів на загальну суму 6 784 831,18 грн були виконанні Оператором ГТС шляхом вчинення односторонніх правочинів. У період до набрання законної сили рішення у справі № 910/19206/21, тобто до 12.06.2023, у ТОВ «Оператор ГТС України» були відсутні грошові зобов`язання стосовно додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу та врегулювання щодобових позитивних небалансів на загальну суму 6 784 831,18 грн перед АТ «Львівгаз». Крім того, судами у судових рішеннях у справі № 910/19206/21 було відмовлено АТ «Львівгаз» у стягненні з ТОВ «Оператор ГТС України» коштів у сумі 6 784 831,18 грн. Отже, якщо судовими рішеннями у справі № 910/19206/21, які набрали законної сили, відмовлено у стягненні коштів на загальну суму 6 784 831,18 грн внаслідок недоведеності наявності відповідних зобов`язань, то відсутні підстави для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на такі суми. Грошові зобов`язання на загальну суму 12 792 920,41 грн були виконанні Оператором ГТС шляхом вчинення одностороннього правочину, а саме: заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 01.11.2023. Лише рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/19953/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 та постановою Верховного Суду від 05.02.2025, вказаний правочин було визнано недійсним. Ухвалюючи рішення у справі № 910/3811/25, суди попередніх інстанцій посилалися на фактичні обставини, які не потребують доказування на підставі статті 75 ГПК України, які встановлені у справі №910/19953/23. Проте, застосування приписів статті 75 ГПК України у спірних правовідносинах є недоцільним та необґрунтованим, оскільки цими судовими рішеннями будь-які суми коштів з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь АТ «Львівгаз» не стягувались. У цьому контексті скаржник стверджує, що суди не врахували висновки щодо застосування статті 75 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 29.04.2021 у справі № 920/111/19, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21 відповідно до якого преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 610, 612, 216, 236, 625 ЦК України, з урахуванням статті 601 ЦК України щодо припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. 4.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та зазначає про безпідставність доводів скаржника. 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. 5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.3. Щодо касаційної скарги АТ «Львівгаз» Згідно із частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом. За змістом частини п`ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами. Згідно з положеннями статті 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2025 у справі 914/454/24. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, уточнив висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (статті 601, 602 ЦК України) таким чином: - безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови); - за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови); - заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови); - наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови); - наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови) - зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 ЦК «Припинення зобов`язань». Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601- 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов`язання відрізняється від виконання зобов`язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України) (пункт 63 постанови). У статті 1 Закону № 1639-ІХ, на який посилається скаржник, визначено терміни та їх значення, які стосуються спірних правовідносин. Так, взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості; договір про організацію взаєморозрахунків - договір, що укладається між учасниками процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу для погашення заборгованості (грошових зобов`язань) та є підставою для проведення взаєморозрахунків відповідно до цього Закону; заборгованість (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме, зокрема, заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами з транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно. Відповідно до статті 2 зазначеного Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. Згідно зі статтею 4 Закону № 1639-ІХ взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов`язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання, зокрема: обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу за даними звітності, поданої операторами газорозподільних систем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), з урахуванням отриманих компенсацій витрат, збільшених на суму податку на додану вартість за ставкою, яка діяла у відповідних періодах надання послуг з розподілу природного газу, включену у вартість послуги для кінцевого споживача, які виникли за період надання послуг з 1 січня 2020 року по 31 жовтня 2021 року, - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем за договорами транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, а також за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість. За змістом статті 5 Закону № 1639-ІХ, реструктуризації на умовах, визначених цим Законом, підлягає заборгованість постачальників природного газу, у тому числі реструктуризована, та операторів газорозподільних систем понад обсяги, врегульовані із застосуванням механізмів, визначених статтею 4 цього Закону, зокрема, за послуги, надані операторам газорозподільних систем та постачальникам за договорами транспортування природного газу, перед особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили. Реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарних місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. Повне або часткове нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону, у розмірі, що дорівнює сумі тримісячного платежу за цим договором, є підставою для: розірвання договору про реструктуризацію заборгованості кредитором в односторонньому порядку; дострокового стягнення всієї реструктуризованої та непогашеної заборгованості згідно з договором про реструктуризацію заборгованості; нарахування на непогашену суму реструктуризованої заборгованості неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань. Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України. Кожна із сторін зобов`язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості. Зі змісту позовних вимог слідує, що на думку позивача, спірний односторонній правочин є недійсним з огляду на суперечність його змісту приписам Закону № 1639-IХ. Як убачається із оскаржених рішень, суди відхилили твердження позивача, що зарахована відповідачем згідно з оспорюваним правочином заборгованість підлягає сплаті за правилами Закону №1639-ІХ. На думку судів, положеннями зазначеного Закону не передбачено автоматичне здійснення розрахунків з погашення заборгованості суб`єктів ринку природного газу, а навпаки, передбачено певний порядок (механізм) здійснення дій щодо розрахунків з погашення заборгованості суб`єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості або реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування. Зі змісту матеріалів справи, у тому числі додаткових пояснень позивача, слідує, що на його думку ознаками входження заборгованості до складу заборгованості, яка підпадає під дію Закону № 1639-ІХ є те, що: а) боржником є оператор газорозподільної системи, а кредитором є оператор газотранспортної системи; б) заборгованість виникла з договору про надання послуг з транспортування природного газу; в) заборгованість виникла за період, визначений законом (у цьому випадку за період з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року). Верховний Суд зауважує, що з огляду на доводи позивача, встановлення поширення на спірні правовідносини приписів Закону № 1639-ІХ залежить від визначення чіткого та недвозначного обсягу спірної заборгованості у розумінні приписів статей 1, 4, 5 вказаного Закону. Однак, суди першої і апеляційної інстанцій саме у контексті дослідження наданих сторонами доказів фактично вказали на неможливість встановити які саме суми заборгованості помісячно включені НКРЕКП постановою від 12.03.2024 № 504 до загального обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу. Суди виходили з того, що зі змісту Закону № 1639-ІХ вбачається, що у операторів газорозподільних систем може існувати заборгованість понад обсяги, врегульовані із застосуванням механізмів, визначених статтею 4 цього Закону, а відтак, посилання позивача на затвердження постановою НКРЕКП від 12.03.2024 № 504 «Про затвердження АТ «Львівгаз» обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу» суд апеляційної інстанції оцінив критично. До затвердженого загального обсягу перевищення за певний період можуть входити розміри обсягів перевищення як у повному обсязі за певний місяць, так і лише частково за місяць або не входити взагалі, а позивачем не надано інформації та належних доказів того, які саме суми заборгованості помісячно включені НКРЕКП до загального обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу. Колегія суддів вважає, що у контексті позовних вимог щодо визнання недійсним одностороннього правочину, саме на підставі поданих доказів необхідно довести, що спірна заборгованість, яка охоплюється заявою від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747, із визначенням періодів, обсягів та сум, підпадає під регулювання Закону №1639-ІХ. Узагальнене посилання на відповідність періоду, за який виникла така заборгованість фактично не надає можливості ототожнити суду її із заборгованістю, що визначена у Законі №1639-ІХ. Відповідно до статей 13, 14 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Верховний Суд зауважує, що у справі № 910/3811/25, суди попередніх інстанцій саме у межах наданих позивачем доказів не вбачали за можливе встановити відповідність сум, які за заявою від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 входять до заборгованості скаржника із заборгованістю, яка врегульована Законом № 1639-ІХ. У цій справі, позивач фактично не довів у розумінні статей 601-602 ЦК України неможливість зарахування зустрічних вимог, здійснених заявою відповідача від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747. Водночас а ключові обставини застосування приписів Закону № 1639-ІХ залежали від наданих та оцінених доказів, що з урахуванням повноважень, визначених статтею 300 ГПК України, не надає Верховному Суду здійснювати переоцінку відповідних обставин. У зв`язку із викладеним, відсутні підстави для скасування оскаржених рішень із наведених вище мотивів. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання скаржники на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 щодо застосування Закону № 1639-ІХ. У справі № 903/421/24 предметом розгляду було питання щодо наявності / відсутності підстав для задоволення скарги на дії приватного виконавця. Скарга АТ «ОГС «Волиньгаз» була обґрунтована тим, що вся сума заборгованості, яка була предметом судової справи № 903/421/24, в тому числі основний борг, штрафні санкції, підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1639-IX. Водночас приватний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій лише в частині затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу у сумі 4 127 617 грн. У цій постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що виконавець мав чітко визначені обов`язки, прямо передбачені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону. За висновком Суду у цій справі закон не надає виконавцю повноважень оцінювати, тлумачити або перевіряти обсяг заборгованості, яка підлягає врегулюванню в межах процедури, передбаченої Законом № 1639-ІХ. Визначення і затвердження розміру такої заборгованості здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1179 (на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків). Водночас у справі № 910/3811/25 навпаки перед судами постало питання щодо необхідності оцінити та встановити чи співвідноситься заборгованість, яка визначена в заяві від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 із приписами Закону № 1639-IX. У свою чергу, висновку, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 щодо обсягу повноважень виконавця, зокрема обов`язку зупинити виконавче провадження, не є подібними до спірних правовідносин. Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на приписи статті 202 ЦК України та твердження про те, що виправлення помилки у правочині має правовим наслідком зміну підстави виникнення зобов`язання, а акт № 02-2021-2002000109 та акт № 02-2021-2002000109/2 реально існують, наявні в матеріалах справи і є різними підставами виникнення зобов`язань. Як слідує із матеріалів справи, суди попередніх інстанцій досліджували зміст спірного акта. Так, суди вказали, що під час складання заяви від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було допущено описку в номері акта врегулювання щодобових небалансів позивача перед відповідачем за газовий місяць лютий 2021 року від 28.02.2021, у зв`язку з виявленням якої відповідач листом від 24.04.2025 №ТОВВИХ-25-6555 повідомив позивача про допущення такої описки та зазначив, що правильним номером акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць лютий 2021 року від 28.02.2021 слід вважати №02-2021-2002000109/2. Із урахуванням взаємовідносин сторін у їх сукупності, помилкове зазначення відповідачем у заяві від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог акта №02-2021-2002000109, а не №02-2021-2002000109/2 є саме технічною опискою, що підтверджується також заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненими з 15.02.2022 по 27.02.2023, а саме: згідно із заявою 15.02.2022 №ТОВВИХ-22-2045 зобов`язання за актом №02-2021-2002000109 є припиненими, а за актом №02-2021-2002000109/2 неоплаченим залишилось зобов`язання у сумі 131608770,81 грн, а отже усі подальші заяви про зарахування здійснювались щодо заборгованості саме за актом №02-2021-2002000109/2, про що на думку суду, позивач був достеменно обізнаний. Верховний Суд зауважує, що з аналізу обставин, які встановлені судами, чітко вбачається, що під час складення заяви від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 було допущено описку і на зазначене правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій. Відповідно до змісту спірних правовідносин і суті заяви від 21.03.2025 № ТОВВИХ-25-4747, доводи скаржника про зміну підстави виникнення зобов`язання є безпідставними, оскільки ототожнюють таку зміну із технічною опискою. Колегія суддів не убачає підстав погоджуватися ід аргументами позивача щодо вичерпання дії одностороннім правочином в момент його отримання іншою стороною і не можливості внесення змін до нього, оскільки вказане не є релевантним щодо справи № 910/3811/25. Аналогічним чином відхиляються посилання заявника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 925/727/22 щодо заборони суперечливої поведінки. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Однак, лише наявність описки в заяві від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25-4747 і її подальше виправлення ще не вказує на те, що дії відповідача мають ознаки суперечливої поведінки, а навпаки намагання усунути помилку, яка має очевидний характер з урахуванням попередніх відносин між сторонами щодо про зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже, з урахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги позивача та скасування судових рішень в частині відмови у визнанні недійсним одностороннього правочину. 5.4. Щодо скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» Зобов`язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Принцип «належного виконання» полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21). Натомість порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 К України). Відповідно до статті 612 ЦК України одним із основних видів порушення зобов`язання є прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналізуючи зміст частини другої статті 625 ЦК України, Верховний Суд неодноразово виснував, що: - за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17); - вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21); - інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, на які посилається скаржник). Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами (подібні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 29.04.2025 у справі № 908/503/24, від 24.04.2025 у справі № 922/1782/24. Як слідує із матеріалів справи, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 535 516,33 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 року по лютий 2025 року та 1 136 462,97 грн 3% річних за період з 18.02.2020 по 24.03.2025. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Як слідує із доводів касаційної скарги, відповідач фактично вважає, що внаслідок припинення грошових зобов`язань на суму 12 792 920,41 грн згідно із заявою відповідача від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25- 4747 ще до відкриття провадження не підлягають задоволенню і похідні (акцесорні) вимоги АТ «Львівгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Однак, колегія суддів вважає такі доводи скарги безпідставними і не враховують, що позивач звернувся із вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період, який передує заяві відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Більше того, судами не встановлено, і сторонами не стверджується про те, що спірна сума інфляційних втрат та 3 % річних охоплюється вказаною заявою відповідача від 21.03.2025. Верховний Суд зауважує, що відповідач не наводить належних та обґрунтованих доводів, які б вказували на припинення зобов`язань в частині інфляційних втрат та 3 % річних, яка підлягала сплаті за неналежне виконання зобов`язання за період до направлення заяви від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25- 4747. У свою чергу, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20 та від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22, відповідно до яких закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то ця обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. У спірних правовідносинах відповідач навпаки не довів відсутності предмета спору в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат ще до моменту відкриття провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У справі № 910/3811/25, яка переглядається, суди розглядали вимогу про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період саме до моменту усунення грошового зобов`язання, яким фактично визнано заяву відповідача від 21.03.2025 №ТОВВИХ-25- 4747. Водночас помилкове ототожнення відповідачем зарахування однорідних вимог щодо основної заборгованості на підставі статті 601 ЦК України із відсутністю підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не вказує на наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень. У цьому контексті колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/3199/16 про те, що у випадку коли первинні вимоги не підлягають задоволенню, підстав для стягнення штрафних (фінансових) санкцій за вказаних обставин аналогічно не вбачається. Також заявник вважає, що до моменту набрання законної сили рішеннями у справах № 910/19206/21 та № 910/19953/23, у ТОВ «Оператор ГТС України» були відсутні грошові зобов`язання і фактично відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за цей період. Однак, колегія суддів вважає безпідставними такі доводи і зазначає, що суд апеляційної інстанції у контексті зазначеного правильно послався на приписи статей 216, 236 ЦК України та вказав, що односторонні правочини відповідача про припинення його грошових зобов`язань перед АТ «Львівгаз», які були визнані судами недійсними, не створили юридичних наслідків з моменту їх вчинення. Відповідач також вважає, що оскільки судовими рішеннями у справі № 910/19206/21, які набрали законної сили, відмовлено у стягненні коштів на загальну суму 6 784 831,18 грн внаслідок недоведеності наявності відповідних зобов`язань, то відсутні підстави для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на такі суми. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі № 910/19206/21, відмовляючи у стягненні 6 784 831,18 грн суди встановили, що позивачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення грошових коштів, а інші наявні у справі докази не дають суду можливості ідентифікувати в сукупності підстави виникнення зобов`язання, період, дату виникнення зобов`язання та загальний розмір. З огляду на, що і дійшли висновку про неможливість достеменно встановити та перевірити обставини щодо наявності дійсного зобов`язання та, відповідно, захистити порушене право позивача в обраний ним спосіб. Отже, у вказаній справі відсутність ідентифікації відповідних зобов`язань не дає підстав для ототожнення такої заборгованості із спірною заборгованістю у межах справи № 910/3811/25. Крім того, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій посилалися на фактичні обставини, які не потребують доказування на підставі статті 75 ГПК України, які встановлені у справі №910/19953/23. У контексті цих доводів у касаційній скарзі зазначено, що суди не врахували висновки щодо застосування статті 75 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 29.04.2021 у справі № 920/111/19, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21. Однак, колегія суддів зауважує, що в оскаржених судових рішеннях не міститься правозастосування статті 75 ГПК України. Крім того, у контексті посилання на справу № 910/19953/23, суди зазначили про те, що рішенням від 01.08.2024 у справі № 910/19953/23, залишеним без змін постановою від 05.11.2024 Північного апеляційного господарського суду та постановою від 05.02.2025 Верховного Суду, Господарський суд міста Києва визнав оспорюваний односторонній правочин недійсним з підстав спірності вимог оператора та невизнанням таких вимог Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». Однак, доводи скарги не містять аргументованих мотивів які б вказували у чому саме полягає неправильне посилання судів на справу №910/19953/23, і яким чином це зумовлює скасування оскаржених рішень. Відповідач у касаційній скарзі також стверджує, що позивачем як невірно визначено період для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, так і неправильно здійснено розрахунок. Однак, зміст касаційної скарги не містить фактичних доводів у чому саме полягає неправильно нарахування відповідних сум, а вказані вище твердження щодо відсутності підстав для стягнення таких сум є безпідставними з наведених мотивів. У свою чергу, суди попередніх інстанцій також зазначили, що перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, за відсутності зі сторони відповідача будь-яких заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Аналіз змісту доводи відповідача у судах першої та апеляційної інстанцій також не містить обґрунтованих заперечень щодо розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, а загальні твердження про його помилковість, очевидно, не вказують на наявність помилок, які б суди зобов`язані були врахувати. З наведеного слідує, що у межах підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не навів мотивів, які б вказували на неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 5.5. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України виконує функцію «суду права», а не «суду факту», відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржників щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/3811/25.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд 6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат 7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/3811/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ