Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2477/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2022 року справа №360/2477/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 360/2477/21 (головуючий суддя І інстанції Шембелян В.С.), складеного в повному обсязі 09 червня 2021 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, - ВСТАНОВИВ: 11 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 12 березня 2021 року ВП № 59665296. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 360/2477/21 відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що заборгованість з виплати пенсії стягувача у виконавчому провадженні нарахована на виплатні відомості та включено до загальної потреби в коштах, що підтверджується роздруківкою з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії. Вважає, що управлінням виконано всі залежні від нього дії направлені на виконання судового рішення. Непрофінансування пенсійних виплат позивачу головним управлінням не є бездіяльністю позивача, відтак, спірна постанова підлягає скасуванню. Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 у справі № 360/1789/19 позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (ідентифікаційний код 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Сосюри, буд. 347) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) утворену заборгованість внаслідок зупинення виплати раніше призначеної пенсії за віком за період з 01.08.2017 по 28.02.2018. Зазначене рішення набрало законної сили 11.07.2019. 26.07.2019 стягувачу видано виконавчий лист № 360/1789/19 про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 утворену заборгованість внаслідок зупинення виплати раніше призначеної пенсії за віком за період з 01.08.2017 по 28.02.2018 (арк. спр. 53). 30.07.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області відкрито виконавче провадження № 59665296 з примусового виконання виконавчого листа № 360/1789/19, виданого Луганським окружним адміністративним судом 26.07.2019 (арк. спр. 65). 03.01.2020 на адресу УПФУ в м. Лисичанську Луганської області надійшла вимога виконавця від 03.01.2020 № 03 про надання інформації про виконання рішення суду у справі № 360/1789/19 (арк. спр. 63-64). Листом № 347/03-33 від 15.01.2020 позивач повідомив відповідачу, що УПФУ в м. Лисичанську Луганської області пенсію за серпень 2017 року у сумі 1691,30 грн виплачено у липні 2019 року. Облікована доплата 16466,35 грн з період з 01.09.2017 по 28.02.2018 нарахована на відомість серпня 2019 року (арк. спр. 66). Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 12.03.2021 накладено штраф на УПФУ в м. Лисичанську Луганської області у сумі 5100 грн у зв`язку з невиконанням судового рішення (арк. спр. 6 зв.). Правомірність прийняття постанови про накладення штрафу на управління є спірним питанням даної справи. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний фонд не виконав судове рішення. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції з наступних підстав. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Судами встановлено, що 01 липня 2019 року управління надіслало до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області лист за № 6083/03-32 із проханням дозволу на створення додаткового паспорта для забезпечення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018. Будь-якої відповіді від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо вищевказаного запиту на адресу позивача не надходило. При цьому, в матеріалах справи наявний скріншот сторінок з підсистемі ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати Пенсії, яка підтверджує, що управлінням введено дані стягувача щодо необхідності здійснення фінансування виплати заборгованості з виплати її пенсії Враховуючи, що позивачем проводились дії щодо виконання судового рішення, суми коштів були запитані у Головного управління Пенсійного фонду України в Луганьскій області, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача у розмірі 5 100,00 грн. у ВП. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоцільність накладення штрафу на позивача у розмірі 5 100,00 грн. у ВП у зв`язку з наявністю поважних причин щодо її неповного виконання З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта про відсутність правових підстав у державного виконавця для винесення постанови про накладення штрафу на боржника є обґрунтованими, тому постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 271, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 360/2477/21 - скасувати. Прийняти нову постанову. Позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 12 березня 2021 року ВП № 59665296 про накладення на Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області штрафу у розмірі 5100,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 січня 2022 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Т.Г. Гаврищук