Постанова 4850 № 360/933/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року справа №360/933/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 360/933/20 (головуючий суддя І інстанції Петросян К.Є.), складеного в повному обсязі 01 квітня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, - ВСТАНОВИВ: 02 березня 2020 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу про накладення штрафу від 10 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № 60181735 (а.с. 1-3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 360/933/20 відмовлено у задоволені у задоволені позовних вимог (а.с. 113-116). Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що управлінням здійснюються дії щодо виконання судового рішення, а саме: здійснено виплату пенсії за листопад 2018 року, нарахована пенсія за період з 01 листопада 2014 року по 30 вересня 2015 року. Зазначає, що погашення заборгованості за вищевказаний період здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №

649. Крім того, управлінням зазначено, що виділення коштів на фінансування не залежить від волі управління і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень не має підстав. При цьому, зазначено, що заборгованості по пенсії за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року обліковується управлінням та буде виплачена на умовах окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як зазначено у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637, який на теперішній час урядом не визначено. Посилався на практику Верховного Суду (а.с. 121-124). Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. В апеляційній скарзі апелянт просив розглянути справу у відсутність їх представника. 22 та 26 травня 2020 року до канцелярії суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшов відзив на апеляційну скаргу в якій відповідач просив суд відмовити у задоволені скарги за її необґрунтованістю. Разом із вищевказаним відзивом Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі № 360/418/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за вислугою років за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року. Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць (а.с.87-90). Вищевказане рішення суду набрало законної сили 02 липня 2019 року та 13 вересня 2019 року позивачем (стягувачем) отримано виконавчий лист. 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження (а.с.63-64). Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Луганській області від 01 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 60181735 з примусового виконання виконавчого листа № 360/418/19, виданого 13 вересня 2019 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за вислугою років за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року. Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем винесено постановку про стягнення виконавчого збору (а.с.65-66). Листом від 15 жовтня 2019 року № 15407/03-01 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило відповідача, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року по справі № 360/418/19, управлінням в частині негайного виконання рішення, у межах виплати пенсії за один місяць, ОСОБА_1 здійснено виплату пенсії за листопад 2018 року у сумі 3558,21 грн., яку було зараховано на його картковий рахунок разом з поточною пенсією травня 2019 року. Одночасно даним листом повідомлено відповідача, що суму пенсійних коштів за період з 01 листопада 2014 року по 30 вересня 2015 року в сумі 21 500,82 грн. буде виплачено за окремою програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649; суму пенсійних коштів за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 88356,84 грн. обліковано в управлінні та буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.68-71). 25 жовтня 2019 року відповідач звернувся до позивача з запитом щодо надання інформації стосовно повного виконання рішення суду від 27 березня 2019 року у справі № 360/418/19 (а.с.73). Листом від 07 листопада 2019 року № 16424/03-01 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області надало відповідачу аналогічну відповідь з листом від 15 жовтня 2019 року (а.с.75-78). 10 лютого 2020 року державним виконавцем , відповідно до ст. ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100 грн., яку було направлено боржнику (а.с.80,80 на звороті). Правомірність прийняття постанови про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України Луганської області є спірним питанням даної справи. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яке набрало законної сили не виконано позивачем без поважних причин, відтак, постанова про накладення штрафу є законною. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Щодо виконання судового рішення суд зазначає наступне. За приписами п.п. 3,4- 5, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного Фонду. Тобто, виплати пенсій здійснюються виключно за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Отже, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18). Крім того, на зазначеній судовій практиці Верховний Суд акцентував увагу, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Проте, в спірних правовідносинах суд вважає неможливим застосування такої практики Верховного Суду, оскільки позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області не містить такої підстави для звернення до суду із позовом - як відсутність фінансування, про відсутність фінансування позивачем жодним чином не зазначено і у листах направлених на адресу відповідача, відсутність фінансування позивачем документально не доведено та не надано доказів вчинення будь-яких дій на отримання фінансування для виконання судовою рішення на момент накладення штрафу на боржника. Щодо посилань позивача на те, що суму пенсійних коштів за період з 01 листопада 2014 року по 30 вересня 2015 року в сумі 21 500, 82 гри. буде виплачено за окремою програмою, затвердженою постановою КМУ від 22 серпня 2018 року № 649, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 та визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються, з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою. Згідно пунктів 5, 6, 8. 10 Порядку № 649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія). Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п`ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови. У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання. Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. Тобто, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється органами Пенсійного фонду України за правилами Порядку №

649. Разом з тим, позивач мав провести розрахунок суми виплати відповідно до рішення суду, направити відповідний пакет документів до Пенсійного фонду України, де уповноважена комісія, після перевірки обґрунтованості розрахованої суми, прийняла б одне з рішень. Лише після розгляду поданих боржником (територіальним пенсійним органом) зазначених документів відповідна комісія Пенсійного фонду України може прийняти рішення про наявність або відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. В свою чергу, позивачем надано лише розрахунок на доплату пенсії ОСОБА_1 за період з листопада 2014 року по вересень 2015 року для внесення до реєстру згідно Порядку № 649, який складено 22 липня 2019 року. При цьому, не надано доказів направлення відповідного пакету документів до Пенсійного фонду України за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 88 356, 84 грн., де уповноважена комісія, після перевірки обґрунтованості розрахованої суми, прийняла б одне з рішень, як і не надано рішення Пенсійного фонду України з приводу даного питання. Отже, матеріали справи не містять відомостей та належних доказів на вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганськім області дій, передбачених пунктом 5 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Відповідні докази відсутні і в матеріалах справи. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду в вищезазначеній частині управлінням не виконано. Щодо посилання позивача/апелянта на те, що суму пенсійних коштів за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 88 356, 84 грн. обліковано в управлінні та буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовим рішенням по справі № 360/418/19 від 27 березня 2019 року, вже була надана правова оцінка доводам органу Пенсійного фонду щодо виплати заборгованості ОСОБА_1 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, зокрема на постанову Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365». Так, суд у рішенні зазначив, що до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону № 1058-ІV, які мають вищу юридичну силу. Відтак, на думку суду, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні. Враховуючи, що позивач, зазначаючи про виконання рішення суду в повному обсязі, вказує лише на виконання його в межах суми стягнення за один місяць та нарахування заборгованості за рішенням суду частково, та не надає жодних інших доказів повного виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком судів попередньої інстанції про правомірність дій державного виконавця щодо накладення штрафу на позивача у розмірі 5 100,00 грн. Суд відхиляє доводи апелянта щодо неможливості здійснення виплати з підстав не прийняття Кабінетом Міністрів окремого порядку виплати сум пенсій, які обліковуються в органі, оскільки на примусове виконання рішення зазначені вимоги не розповсюджуються, про що суд першої інстанції зазначив в своєму рішення, а апелянтом не наведено переконливих доказів на спростування рішення в цій частині. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта про відсутність правових підстав у державного виконавця для винесення постанови про накладення штрафу на боржника є необґрунтованими, тому постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є правомірною та не підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Луганського окружного адміністративного суду необхідно залишити без змін. Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 360/933/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Повне судове рішення складено 27 травня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова