Постанова 4857 № 460/1241/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1241/21 пров. № А/857/17829/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Дубенської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року (судді Дорошенко Н.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/1241/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дубенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 25.02.2021 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Дубенської міської ради в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом позивача від 19.01.2021, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію, зобов`язано відповідача розглянути запит позивача від 19.01.2021 про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Дубно Рівненської області вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Дубенської міської ради щодо ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 19 січня 2021 року у встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» строк. Зобов`язано виконавчий комітет Дубенської міської ради надати ОСОБА_1 відповідь на запит про отримання публічної інформації від 19 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням Виконавчий комітет Дубенської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що згідно відкритих інтернет-джерел, зокрема Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (режим доступу https://public.nazk.gov.ua/) ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає у м. Черкаси Черкаської області, а не у м. Торецьк Донецької області. Крім того, відповідно до Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р, м. Торецьк Донецької області належить до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Згідно з інформацією з веб-сайту AT «Укрпошта», послуги в населених пунктах, які розташовані на лінії зіткнення, у зв`язку із загрозою життю працівників та споживачів не надаються (режим доступу https://cutt.ly/9zBlouM). Таким чином, позивач міг не отримати відповідь на свій запит, оскільки вказав у ньому адресу за якою він фактично не проживає, та яка розташована на лінії зіткнення. Також зазначає, що пред`явлення позову ОСОБА_1 є ознакою зловживання процесуальним правом передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 45 КАС України, оскільки він використовуючи своє право на звільнення від сплати судового збору, як учасник бойових дій згідно інформації із вебсайту судової влади України пред`явив 51 аналогічні позови, що в подальшому використовується позивачем для звернень до судів з позовами про стягнення моральної шкоди. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Дубенської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №460/1241/21 та ухвалою суду від 02.11.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 19.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Дубенської міської ради із запитом про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Дубно Рівненської області вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідь позивач просив надіслати за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується фіскальним чеком поштового зв`язку та запит надіслано 19.01.2021 рекомендованим поштовим відправленням за номером трекінга 8520038061871 (а.с.4). Згідно з інформацією відстеження поштового відправлення за номером трекінга 8520038061871, відправлення вручено відповідачу 26.01.2021 (а.с.5). Зазначивши, що станом на 24.02.2021 не отримав відповіді на вказаний запит та вважаючи таку поведінку виконавчого комітету Дубенської міської ради протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до статей 5, 7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 10.02.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Статтею 5 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Згідно з частинами 1, 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації відповідно до статті 12 Закону №2939-VI є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (стаття 13 Закону №2939-VI). У пункті 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у статті 20 Закону №2939-VI. Зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону №2939-VI); у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону №2939-VI). Системний аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. Матеріалами справи підтверджується, що запит позивача від 19.01.2021 про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Дубно Рівненської області вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд, отримано відповідачем 26.01.2021 (а.с.5). Враховуючи, що 30 та 31 січня 2021 року припадає на вихідні дні, то відповідно до вимог частини 4 статті 20 Закону №2939-VІ, відповідь на вказаний запит потрібно було надати відповідачем не пізніше 02.02.2021. Відповідь на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації зареєстрована за №4-6/07-02-08/2021 від 01.02.2021 (а.с.17), що підтверджується засвідченою паперовою копією електронного журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача (а.с.19). Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Будь-яких доказів на підтвердження відправлення вказаної відповіді позивачу відповідач суду не надав. Суд зауважує, що Законом №2939-VІ не визначено, яким видом поштового відправлення розпорядник інформації повинен надіслати відповідь у разі її надіслання засобами поштового зв`язку (простий лист, рекомендований, з повідомленням про вручення, з оголошеною цінністю). Однак, зважаючи на імперативно встановлений обов`язок розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, а також його статус у відповідних правовідносинах як суб`єкта владних повноважень, суд вважає, що саме розпорядник інформації у випадку виникнення спору повинен довести факт не лише надіслання відповіді, а й її вручення запитувачу інформації чи повернення без вручення із зазначенням відповідних причин. Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі Правила №270), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю. Згідно з пунктом 11 Правил №270, поштові відправлення, залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення, поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Відповідно до пункту 2 Правил №270, розрахунковий документ - це документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку. Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, абз.3 встановлено, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку. Таким чином, належним доказом надіслання суб`єктом владних повноважень поштового відправлення є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що будь-яких доказів надіслання та/чи вручення листа за №4-6/07-02-08/2021 від 01.02.2021 (фіскальний чек поштового відділення, повідомлення про вручення поштового відправлення, опис вкладення тощо) відповідач суду не надав, а тому не довів виконання свого обов`язку надання відповіді на запит на інформацію. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 по справі № 800/369/17 та постановами Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 520/9380/18, від 26.02.2021 у справі №460/1684/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Щодо доводів апелянта, що пред`явлення позову ОСОБА_1 є ознакою зловживання процесуальним правом передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 45 КАС України, оскільки він використовуючи своє право на звільнення від сплати судового збору, як учасник бойових дій згідно інформації із вебсайту судової влади України пред`явив 51 аналогічні позови то такі є не доведеними, оскільки пункт 3 частини 2 статті 45 КАС України встановлює, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, тобто судом не встановлено та апелянтом не доказано, що вказаний спір між сторонами є завідомо безпідставний, також немає предмету спору, чи є має очевидно штучних характер. Колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, позовні вимоги задоволено частково правомірно, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Дубенської міської ради залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №460/1241/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль