Постанова 4818 № 639/889/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/889/20 Головуючий суддя І інстанції Рубіжний С. О. Провадження № 22-ц/818/872/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Рубіжного С.О., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник АТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 35631,28 грн за кредитним договором б/н від 16.02.2011 та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.02.2011 відповідач отримав у АТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 11000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 09.12.2019 в розмірі 35 631,28 грн, з яких: 25 623,88 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1769,48 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 6065,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - фіксована частина, 1672,92 грн - процентна складова, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2020 року частково задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16.02.2011 заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. за простроченим тілом кредиту) у розмірі - 12764 (дванадцять тисяч сімсот шістдесят чотири) гривні 42 копійки. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 753 (сімсот п`ятдесят три) гривні 01 копійку. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення в частині відмови у стягненні заборгованості з тіла кредиту, відсотків, штрафів та відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскарженій частині ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування скарги із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 зазначено, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Банк вважає, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Крім цього, відповідач звертався до Банку з метою перевипуску карти, отримав перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії, якими продовжив користуватися. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про видані кредитні картки, довідкою про зміну умов кредитування. Вказано, що суд всупереч ст. 1054 ЦК України, стягнув лише частину першої складової заборгованості за кредитом та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення решти та іншої складової, а саме заборгованості за простроченим тілом кредиту. Також послався на те, що не погоджується з висновком суду про відсутність домовленості сторін про сплату процентів з огляду на підписання відповідачем довідки про умови кредитування, в якій зазначена базова відсоткова ставка 3,0%, внаслідок чого сторони узгодили розмір базової % ставки. Також із зазначеної довідки вбачається, шо сторонами погоджені розмір та порядок нарахування неустойки. Банк вважає, що суд помилково відмовив у стягненні процентів, штрафів за користування кредитними коштами, чим порушив вимоги ст.ст. 551, 1048 ЦК України. Вказав, що сторонами погоджено збільшений розмір процентів за ст. 625 ЦК України у договорі, а також зазначено строк, з якого виконання зобов`язання вважається простроченим. АТ КБ «Приватбанк» суду 18.12.2020 також були надані письмові пояснення. Банк послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, де зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якою грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань. якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначено, що оскільки тіло кредиту винесено на прострочення з 01.10.2019, банк мав право нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України. Банк нараховував відсотки на підставі ст. 625 ЦК України за підвищеною відсотковою ставкою, але, сторонами такий розмір процентів не погоджений, тому суму процентів потрібно перерахувати на підставі статті 625 ЦК України за ставкою 3%. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 01.10.2019 прострочене тіло складало 25623,88 грн. Але, навіть сягнувши суму по тілу кредиту в розмірі 12764,42 грн, суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по ст. 625 ЦК України. Виходячи з визначеної законом відсоткової ставки 3% річних (0,0083% на день), кількості днів - 100 днів, відсотки згідно ст. 625 ЦК України на тіло стягнуте судом першої інстанції в сумі 12764,42 грн. складають 12 764.42 грн х 0,0083% /100 х 100 = 105,94 грн. До апеляційної скарги було додано нові докази - довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» просили визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та залучити їх до матеріалів справи із посиланням на те, що можливість збирання доказів судом за власною ініціативою за чинним ЦПК України має обґрунтовуватись не виключно через призму змагальності, однак і з урахуванням принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апелянту було відмовлено у залучені до справи нових доказів, виходячи з наступного. Колегія суддів вважала, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції відповідно до змісту норм ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України. Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Справа у суді першої інстанції розглядалась з викликом учасників справи (а. с. 41), однак, позивач в судові засідання 12.03.2020, 08.04.2020, 18.05.2020, 17.07.2020, 10.09.2020 свого представника не направив. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Колегія суддів звертає увагу, що у позивача також була процесуальна можливість 08.07.2020, коли судом першої інстанції розглядалося його клопотання про долучення інших письмових доказів до матеріалів справи, - надати до суду першої інстанції довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» ОСОБА_1 , яка увесь час перебувала у позивача, та доповнити з цього приводу своє клопотання. До суду апеляційної інстанції апелянт всупереч визначеного ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку не надав доказів про наявність поважних причин для такої значної затримки у розкритті нових доказів, то у даному випадку застосовуються передбачені ст. 126 ЦПК України негативні наслідки пропущення процесуальних строків. Згаданою ухвалою від 22 грудня 2020 року відхилив посилання позивача на недотримання районним судом принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства судом першої інстанції у розумінні того, що ним не було за власною ініціативою витребувано у Банку необхідні докази, оскільки нормою ч. 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зазначене стало підставою для того, щоб ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів та залучення нових доказів до матеріалів справи. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у стягненні сум, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 16.02.2011 між Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» (з 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підтвердження волевиявлення щодо укладення з позивачем кредитного договору відповідачем підписана «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку» (а. с. 10), в якій зазначено, що відповідач погодився з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування і, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден його умовами, які зобов`язався виконувати, та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті https://privatbank.ua. До «Анкети-заяви» позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 11, 12-28). Згідно з Довідкою «Про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) 29.07.2017 позичальнику було встановлено кредитний ліміт 11000,00 грн, 27.07.2018 - 0,00 грн. (а. с. 72) Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за Договором б/н від 16.02.2011 вбачається, що станом на 09.12.2019 позивачем визначена заборгованість за Договором, яка становить 35631, 28 грн, з яких: 25623,88 грн - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 25 623,88 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 1769,48 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 6065,00грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625; 2172,92грн - заборгованість по судовим штрафам. (а. с. 7-9). Суд вказав, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в «Анкеті-заяві» домовленості сторін про відсоткову ставку, сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому суд послався на норму частини шостої статті 81 ЦПК України, згідно якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в «Анкеті-заяві» позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому суд першої інстанції їх не визнав як частину кредитного договору, укладеного сторонами шляхом підписання «Анкети-заяви». Тому суд вважав, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісій, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Аналогічного висновку щодо застосування відповідних норм матеріального права щодо порядку укладення та виконання кредитного договору шляхом приєднання дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Виходячи з наведеного суд прийшов до висновку, що позов у частині вимог стягнення заборгованості за простроченими відсотками та штрафів є необґрунтованим. Окрім того, суд з`ясував, що на підтвердження вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 25 623,88 грн. позивач надав виписку по картковому рахунку, згідно якому в розмір заборгованості за тілом кредиту позивачем була включена і пеня за прострочку за кредитом. Проте як було встановлено судом вище, відповідач не була ознайомлена з умовами кредитування, загадані Умови та Правила не є частиною кредитного договору, нею лише була підписана «Анкета-заява» від 16.02.2011, а тому суд дійшов до висновку про доведеність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 764,42 грн., оскільки саме з цією суми почалось нарахування позивачем пені. З огляду на висновок про недоведеність позивачем укладення з відповідачем кредитного договору у формі договору приєднання, суд вважав необґрунтованими також і вимоги стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України. Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 12 764,42 грн ( в т.ч. заборгованість за поточним тілом кредита, та заборгованість за простроченим тілом кредита), оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що кредитні кошти були відповідачем отримані та він ними користувався. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Задовольняючи частково вимоги позову, суд дійшов висновку, що позов у частині вимог стягнення заборгованості за простроченими відсотками та штрафів є необґрунтованим. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що сторони при укладенні договору досягли згоди саме про той розмір процентів, пені, які зазначені у наданих на підтвердження позову доказів, на яких саме умовах був укладений договір приєднання позивач належним чином не довів. Так, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з наведеною у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2011 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. При цьому згадана Анкета-заява не містить обов`язку позичальника сплачувати певні проценти за користування кредитом та неустойку у разі порушення своїх зобов`язань (а. с. 29). Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, виписку за рахунком позичальника, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспорту на ім`я відповідача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. При цьому згадана презумпція відповідно до конституційного принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, діє лише при доведеності позивачем факту укладення договору на певний умовах. Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Той факт, що відповідач фактично користувалась грошовими коштами не можна вважати достатнім доказом укладення договору кредиту на зазначених у доводах позову умовах, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності цих обставин у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 6 ст. 81 ЦПК України Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Виходячи зі змісту поняття публічності норми ст.ст. 633, 634 ЦК України можуть застосовуватися лише якщо умови цього договору реально доступні невизначеному колу осіб. Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки таку публікацію не можна вважати загально доступною, а цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Матеріали справи не містять належних підтверджень, що позичальник при підписанні Анкети-заяви, мав реальний доступ до сайту банку в мережі Інтернет. Тому доводи позову про те, що саме той Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», який доданий до справи, був розміщений на його сайті в мережі Інтернет, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до згаданих Умов - є лише припущенням, який суд не вправі брати до уваги Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. Крім того, роздруківка із сайту позивача не відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України щодо подання електронних доказів. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору не лише про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, а й процентів за користування кредитом (а.с. 10). Відсутність заперечень відповідача проти позову не має правового значення, оскільки позивач не виконав свій процесуальний обов`язок та не довів в суді умови договору, на яких був укладений договір кредиту. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказове значення має лише визнання обставин справи його учасником, внаслідок чого вони не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв відповідача у справі не встановлено. Позивач не надав до суду доказів про те, що банк у досудовому порядку звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості та про результати такого звернення, з яких суд міг би з`ясувати позицію відповідача стосовно заявлених до суду вимог. За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що Банк не довів укладення договору кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів з умов та правил та у витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Колегія судів відхиляє посилання позивача на практику Верховного Суду у справах №№ 428/2873/17, 923/760/18, оскільки вона не містить висновків про відступ від правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні частини заявленого тіла кредиту, яка за . З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що банком з 01.11.2018 у односторонньому порядку здійснювалось погашення заборгованості за відсотками та пенею за рахунок кредитних коштів, що не передбаченому умовами кредитного договору (а. с. 68). Таке право банку не зазначене у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк». Відповідні повноваження кредитора передбачені у п. 2.1.1.3.3 та п. 2.1.1.12.2 Умов та Правил надання банківських послуг, що як вже було встановлено, внаслідок їх не підписання відповідачем не може вважатись частиною укладеного кредитного договору. У статті 534 ЦК України визначена наступна черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Вказане свідчить, що частина списаних банком у односторонньому порядку повернутих відповідачем сум, за відсутності умов договору про розмір процентів та неустойку, є погашенням тілу кредиту, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні тіла кредиту, яка перевищує стягнуту судом суму 12 764,42 грн. Доводи скарги цього висновку не спростовують. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні обставин справи фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права. Тому відповідно до норми ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Визначених у ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 грудня 2021 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. А.В.Котелевець.