Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/4041/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9036/21 Справа № 191/4041/20 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 грудня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визначення розміру заборгованості по аліментам за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2021 року, В С Т А Н О В И В: В провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визначення розміру заборгованості по аліментам. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, мотивуючи її тим, що в провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа № 191/4041/20. Предметом спору у справі є розмір заборгованості по аліментам. Просив зупинити реалізацію арештованого майна, а саме: - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки площею 0,0224 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1213000000:143:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить йому на підставі права власності, до розгляду по суті справи про визначення розміру заборгованості по аліментам. Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено реалізацію арештованого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0224 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1213000000:143:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , до розгляду по суті цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визначення розміру заборгованості по аліментам (а.с.27-28). Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та відмовити у задоволенні заяви (а.с.32-39). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити. Задовольняючи вимоги заяви, суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору спору є розмір заборгованості по аліментам. Реалізація належного позивачеві майна до вирішення питання щодо розміру заборгованості по аліментам може призвести до порушення прав позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, та безпідставного позбавлення його майна, що перебуває у його власності. Проте погодитися з таким висновком суду, колегія суддів не може. Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову: 1) накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) заборона вчиняти певні дії; 3) встановлення обов`язку вчинити певні дії; 4) заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупинення митного оформлення товарів чи предметів; 9) арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) інші заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Частиною десятою вказаної статті передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено обов`язковість виконання судових рішень, невиконання рішень суду тягне за собою відповідальність, установлену законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином, рішення суду підлягає обов`язковому виконанню та державний або приватний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні дії для цього в розумний строк. Як убачається з матеріалів справи, 29 липня 2020 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист №2-1668/08 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У провадженні державного виконавця Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження АСВП №62826198. З метою виконання вищевказаного виконавчого провадження 31 травня 2021 року державним виконавцем складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1 , РНОКК НОМЕР_1 , згідно якого описане та арештоване наступне майно боржника: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,10 кв.м., житловою площею 38,10 кв.м.; земельну ділянку площею 0,0224 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1213000000:143:0001, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до звіту про оцінку вартості майна від 05 липня 2021 року, вартість арештованого майна складає 183000,00 грн. Предметом позову, на забезпечення якого подано заяву, є визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів. Таким чином, зважаючи на предмет позову та виходячи з положень пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в обраний ним спосіб, оскільки зупинення стягнення на підставі виконавчого документа допускається лише у разі, якщо такий виконавчий документ оскаржено боржником у судовому порядку та в рамках розгляду такої справи. Разом з тим, у даній справі ОСОБА_1 звернувся з позовом про визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів, а тому зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, виданого на виконання рішення у справі про стягнення аліментів, яке набрало законної сили, у порушення положень статті 124 Конституції України, перешкоджатиме виконанню цього рішення. Крім цього, судом жодним чином не обґрунтовано в чому полягає реальна загроза невиконання чи утруднення виконання потенційно можливого рішення суду. Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід вважати обґрунтованими та саму скаргу слід задовольнити. Оскаржувану ж ухвалу слід скасувати з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідною заявою щодо зупинення реалізації майна, в разі наявності підстав, до державного виконавця, в провадженні якого перебуває виконавче провадження. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 376, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2021 року - скасувати. В задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: