Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/1457/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9020/21 Справа № 205/1457/21 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 грудня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 13 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, яка передана судді канцелярією суду 14 липня 2021 року. В обґрунтування заяви зазначає, що спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_2 , який в той же день, коли став її власником, продав зазначено квартиру ОСОБА_3 , який в свою чергу уклав договір іпотеки із ОСОБА_4 . На теперішній час строк повернення позики настав, однак ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу не виконав, а тому очевидно, що ОСОБА_4 буде звертатись за стягненням на іпотечне майно до ОСОБА_3 , після чого стане третім власником спірної квартири, та знаючи про наявність позову в суді, зможе відчужити спірну квартиру. Вважає, що вищевикладене може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, а тому просить винести ухвалу про забезпечення позовних вимог, шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вищезазначеного об`єкта нерухомого майна. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним задоволено частково. Заборонено особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.25). Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та відмовити у задоволенні заяви (а.с.27-34). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Одними із видів забезпечення позову є арешт та заборона вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що спір між сторонами є реальним та носить матеріальний характер. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач просила накласти арешт на вказану квартиру, та заборонити вчиняти певні дії, посилаючись на обґрунтовану можливість відчужити її іншим особам, оскільки протягом незначного часу, вже здійснювалися відчуження, що підтверджується матеріалами справи, тоді як предметом спору є захист прав позивача на право власності спірної квартири. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що наведені обставини вказують на можливу загрозу істотного ускладнення виконання рішення суду або ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення його позову, а тому відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України є підставою для забезпечення позову. При цьому, спосіб забезпечення позову, зазначений в заяві та обраний судом, відповідає вимогам процесуального законодавства та є співмірним заявленим позовним вимогам. За таких обставин, суд дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Посилання апелянта на те, що досі спірна квартира, без обтяжень, не відчужувалась, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції з огляду на предмет спору та враховуючи наявність передбачених ч. 2 ст.149 ЦПК обставин. До того ж, законодавством збалансовані права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовані (ст.ст. 154, 159 ЦПК України). Отже, доводи апеляційної скарги про те, що вжиті заходи забезпечення позову порушують права третьої особи, як власників квартири, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки правовий зміст такого заходу забезпечення, як "заборона вчиняти певні дії", який встановлений цивільно-процесуальним законом, зводиться лише до обмеження прав власника щодо розпорядження майном до вирішення спору по суті та забезпечуються можливістю застосування правового механізму зустрічного забезпечення та відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову. Посилання апеляційної скарги на необґрунтованість позову не заслуговують на увагу, оскільки це не є підставою для невжиття заходів щодо його забезпечення. Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року - залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: