Постанова 4803 № 205/10246/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5600/21 Справа № 205/10246/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 27 листопада 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач у своєму позові посилався на те, що 11 листопада 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг складає між ним та банком договір. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 31 серпня 2019 року склав 30275 гривень 66 коп. Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у сумі 30275 гривень 66 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 3572 гривень 54 коп., заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 24785 гривень 23 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 гривень, штрафу (процентна складова) у розмірі 1417 гривень 89 коп., а також судовий збір у розмірі 1921 гривні 00 коп. (а.с.2-5). Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 11 листопада 2005 року у розмірі 28357 грн. 77 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 3572 грн. 54 коп. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 24785 грн. 23 коп., а також судовий збір у розмірі 1799 (одна тисяча сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 74 коп., а всього 30157 гривень 08 коп. У задоволені інших позовних вимог відмовлено (а.с.85-86). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду 1 інстанції ухвалене при неповному з`ясуванню обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову (а.с.89-91). Апелянт посилається на сумніви щодо підписання спірного договору та необхідність в проведені почеркознавчої експертизи, що не було зроблено судом першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом отримання кредитного ліміту на платіжну карту, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 14). Даний договір укладений шляхом підписання анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов договору, відповідачу було відкрито картковий рахунок в національній валюті України та встановлено ліміт кредитування у розмірі 4 000 гривень, який згодом змінювався. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідачем порушуються взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого станом на 31 серпня 2019 року, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, сторона позивача стверджує, що виникла заборгованість у розмірі 30 275 гривень 66 коп. (а.с. 9-13). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України). Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Частиною 3 ст.642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом отримання кредитного ліміту на платіжну карту, договір укладений шляхом підписання анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов договору, відповідачу було відкрито картковий рахунок в національній валюті України та встановлено ліміт кредитування у розмірі 4 000 гривень, який згодом змінювався. Відповідачем порушуються взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, внаслідок чого станом на 31 серпня 2019 року, виникла заборгованість у розмірі 30 275 гривень 66 коп., яку й просить стягнути позивач. Відповідач, заперечував проти задоволення позову. При перегляді справи в суді апеляційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Для розгляду вказаного клопотання, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» оригінал Заяви № б/н від 11 листопада 2005 року ОСОБА_1 . На виконання ухвали суду, позивачем надано до матеріалів справи оригінал Заяви № б/н від 11 листопада 2005 року ОСОБА_1 . Після чого представника відповідача надійшла заява про неможливість захищати себе шляхом вирішення питання щодо призначення експертизи. Отже, апелянтом висновок суду щодо наявності заборгованості, яка підлягає стягненню не спростовано. При цьому в суді апеляційної інстанції представником апелянта заявлено про застосування строків позовної давності, з посиланням на те, що в суді першої інстанції сторона відповідача не могла заявити таке клопотання з підстав неповідомлення їх про розгляд справи. У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18 Велика Палата Верховного Суду з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції. В суді першої інстанції ОСОБА_1 приймав участь у справі через свого представника ОСОБА_2 , який заяв про застосування строку позовної давності не заявляв. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Враховуючи, що підписною ОСОБА_1 анкетою-заявою від 11.11.2015 року не передбачений порядок погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора. Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якою пов`язується виконання зобов`язання за кредитним договором, Банк звернувся до суду з позовом у серпні 2019 року, то саме з цього моменту боржник зобов`язаний повернути кредитору суму кредиту та відсотки за користування ним з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов`язання. Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, ухваленій під час розгляду цивільної справи 750/896/17-ц, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховуватися під час розгляду дійсної цивільної справи. Зважаючи на наведене, до звернення Банку до суду з позовом до ОСОБА_1 перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Інших доводів незаконності рішення суду апеляційна скарга не містить, тому колегія суддів залишає її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: