Ухвала КЦС ВС № 502/1795/19

Ухвала Іменем України 23 грудня 2021 року м. Київ справа № 502/1795/19 провадження № 61-18450ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання особи наймачем жилого приміщення, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кілійської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання особи наймачем жилого приміщення. В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка за життя була наймачем квартири АДРЕСА_1 , згідно ордеру № 7, виданого на підставі Виконавчого комітету Кілійської міської ради (далі - ВК Кілійської міської ради ) 13 лютого 1986 року № 27 її чоловікові - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що мала з померлою приязні стосунки. ОСОБА_2 була одинокою, хворою людиною похилого віку, тому вона з 2011 року почала піклуватися про неї, готувала їй їжу, прибирала у квартирі, купувала ліки, сплачувала комунальні платежі, що в результаті призвело до ведення спільного господарства і проживання однією сім`єю. Зазначала, що після смерті провела її поховання. Маючи на меті оформити свої спадкові права звернулась до приватного нотаріуса Юрченка М. Є. та у відповідь на її звернення нотаріусом було надано інформаційний лист від 22 серпня 2019 року, яким роз`яснено, що між нею та померлою ОСОБА_2 не підтверджено факт родинних, або інших відносин та рекомендовано звернутись до суду. Таким чином, для отримання права на найм житлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 необхідно встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Вказувала, що з офіційної інформації, опублікованої на сайті Кілійської міської ради, їй стало відомо, що ВК Кілійської міської ради планується передати спірне житлове приміщення у користування іншій особі. Після чого одразу ж звернулась до Кілійської міської ради з клопотанням утриматись від вищезазначених дій. Однак, рішенням ВК Кілійської міської ради від 30 липня 2019 року було включено спірну квартиру АДРЕСА_1 до числа службових жилих приміщень та передано у найм третій особі. Ураховуючи вищевикладене, просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 починаючи з 2011 року до дня смерті останньої та визнати її наймачем жилого приміщення, а саме, квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили з того, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами як факт проживання її однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання щонайменше п`ять років. 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у вказаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року станом на 22 листопада 2021 року відсутній і Верховний Суд був позбавлений можливості ідентифікувати оскаржуване судове рішення. Заявнику запропоновано надати докази порушення апеляційним судом порядку вручення судового рішення, передбаченого статтею 272 ЦПК України. У грудні 2021 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: нова редакція касаційної скарги, у резолютивній частині якої заявниця просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року. Зазначене клопотання мотивовано тим, що копію постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року заявниця не отримувала, з повним її текстом ознайомилась у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. За інформацією, розміщеною на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року складений 07 грудня 2021 року, оскаржувана постанова зареєстрована 07 грудня 2021 року, оприлюднена - 08 грудня 2021 року. Касаційна скарга подана 09 листопада 2021 року. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявницею обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення. Таким чином, недоліки касаційної скарги усунуто. У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявниця у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15, від 06 травня 2020 року у справі № 478/1995/18. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке. Судами встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 88 років. ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років. ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_2 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 62 років. За інформацією Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Кілійської районної державної адміністрації ОСОБА_2 , яка проживала у квартирі АДРЕСА_1 не зверталася за соціальним доглядом вдома і на обліку не знаходилась. За інформацією Управління соціального захисту Кілійської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 не отримувала компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги, та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій особі, що здійснює догляд за особою, яка досягла 80 річного віку, ОСОБА_2 , яка була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 була зареєстрована з 28 лютого 1986 року та проживала до дня смерті у квартирі АДРЕСА_1 ; квартира не приватизована, отримана по ордеру (обмінному) у 1986 року ОСОБА_3 на склад сім`ї: дружина - ОСОБА_2 , дочка - ОСОБА_4 . Згідно технічного паспорта, виготовленого 13 січня 2017 року Комунальним підприємством Кілійської міської ради «Районне бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 41,4 кв.м, житлову площу 27,0 кв.м, складається з трьох житлових кімнат. Рішенням ВК Кілійської міської ради від 30 липня 2019 року № 141 «Про включення квартири АДРЕСА_1 до числа службових жилих приміщень» з метою забезпечення житлом молодих спеціалістів лікарів-інтернів, направлених на роботу у дану місцевість, вирішено включити трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка перебуває у комунальній власності Кілійської міської об`єднаної територіальної громади в особі Кілійської міської ради, до числа службових жилих приміщень. Рішенням ВК Кілійської міської ради від 30 липня 2019 року № 143 «Про надання службового житла» вирішено надати ОСОБА_5 , лікарю-інтерну за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» КНП «Кілійська багатопрофільна лікарня» Кілійської районної ради службову квартиру АДРЕСА_1 ; житловій комісії видати ордер на склад сім`ї із 1 особи; Комунальному підприємству «Жилсервіс» укласти з ОСОБА_5 договір найму службового жилого приміщення. Спадковий реєстр не містить інформації щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 . 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до приватного нотаріуса Кілійського районного нотаріального округу Юрченка М. Є. щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ; отримала письмове роз`яснення необхідності підтвердження родинних чи інших відносин зі спадкодавцем. З 22 грудня 2010 року ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 . Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 07 квітня 2016 року № 187 «Про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 » призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; місцем проживання ОСОБА_6 , 2006 року народження, визначено місце проживання опікуна за адресою: АДРЕСА_3 . Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 23 липня 2018 року № 358 «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків опікуна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 », звільнено ОСОБА_1 від виконання обов`язків опікуна ОСОБА_6 . Згідно Акта обстеження житлово-побутових умов, затвердженого 20 липня 2018 року начальником служби у справах дітей, складеного при вирішенні питання звільнення ОСОБА_1 від обов`язків опікуна, обстеження проведено за місцем проживання ОСОБА_1 та підопічного за адресою квартири АДРЕСА_3 , де ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком ОСОБА_7 , дочкою ОСОБА_8 , 2003 року народження. За інформацією Комунального підприємства «Жилсервіс» на запит міського голови надана підприємством 20 лютого 2017 року № 24 довідка про те, що ОСОБА_1 проживала та здійснювала догляд за ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 з 2011 до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , не відповідає повноваженням Статуту підприємства та є недійсною. Суди, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з того, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами як факт проживання її однією сім`єю разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років. Такий висновок судів попередніх інстанцій є обґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Права та обов`язки членів сім`ї наймача, право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення передбачено статтями 64, 65 ЖК України. Так, згідно частиною другою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Згідно зі статтею 3 СК України сім`ю становлять особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих, достовірних доказів, які б у своїй сукупності були б достатніми для висновку про те, що вона з 2011 року проживала постійно разом з ОСОБА_2 та вела з нею спільне господарство, до того ж постійно разом проживала саме в квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, доказів того, що ОСОБА_1 у встановленому статтею 65 ЖК України порядку вселялась у квартиру АДРЕСА_1 також надано не було. Судами попередніх інстанцій не встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розумінні статті 3 СК України складали сім`ю, що ці дві особи спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має чоловіка та доньку, які і є її сім`єю в розумінні статті 3 СК України. Судами правильно зазначено, що квартира АДРЕСА_1 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 не мала статусу об`єкта права приватної власності, квартира є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Кілійської міської ради та, відповідно, не може бути об`єктом спадкування після смерті ОСОБА_2 . З огляду на встановлені обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що показання свідків не є доказами, достатніми для задоволення позову, оскільки не узгоджуються з іншими доказами у справі. Верховний Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц ). Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15, від 06 травня 2020 року у справі № 478/1995/18, є безпідставними, оскільки в указаних справах та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, правовідносини не є подібними. У справах № 484/747/17, № 521/16365/15, № 478/1995/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, виходив з того, що відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом. Отже, наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права. Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах із наданням правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання особи наймачем жилого приміщення відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний