Постанова Львівський апеляційний суд № 463/12343/20

Справа № 463/12343/20 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/1945/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія:84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2021 року по справі у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Господар» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - в с т а н о в и в: В грудні 2020 року ЛКП «Господар» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, а саме: послуги за утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 10249,11 грн. за період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що на балансі ЛКП «Господар» перебуває будинок АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 а вказаного будинку та користуються житлово-комунальними послугами, котрі надаються позивачем. Відповідач ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 згідно розпорядження №192 від 12.03.1997 року. Послуги надаються вчасно та належної якості, однак відповідачі не оплачують житлово-комунальні послуги в повному обсязі та крім цього, відмовляються від укладення відповідного договору. За період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 10249,11 грн. Оскільки погасити вказаний розмір заборгованості в добровільному порядку відповідачі відмовляються, а тому з метою захисту своїх порушених прав позивач звернувся до суду з позовом, який просив задоволити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 10 249,11 (десять тисяч двісті сорок дев`ять грн. одинадцять коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Господар»1051 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Господар»1051 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду винесено незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, є безпідставним. Вказує, що за період часу, який входить до розрахункового періоду, на який зроблено нарахування по сплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території, він одноосібно сплачував заборгованість, хоча в квартирі також зареєстровані його повнолітні дочки, які там не проживають. Зазначає, що довгий час не проживає в квартирі по АДРЕСА_1 , та звертався до позивача з проханням провести перерахунок. Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судом. Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки (а.с.7), відповідачі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 . Відповідач ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 згідно розпорядження №192 від 12.03.1997 року. Загальна площа квартири становить 45,00 кв.м. Будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі та утриманні ЛКП «Господар», яке створено відповідно до ухвали Львівської міської ради. Згідно розрахунку заборгованості за період з 01.01.2016 року по 30.11.2020 року заборгованість за надані послуги з утримання та обслуговування житлового будинку становить 10249,11 грн. (а.с.10). 16 липня 2018 року Личаківським районним судом м.Львова було видано судовий наказ у справі №463/3390/18 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» заборгованість за надані послуги по утриманню та обслуговуванню будинку по АДРЕСА_1 за період з 01.09.2016 року по 31.05.2018 року в розмірі 3756, 36 грн. 20 серпня 2018 року Личаківським районним судом м.Львова скасовано судовий наказ у справі №463/3390/18 від 16 липня 2018 року. 09 вересня 2019 року Личаківським районним судом м.Львова видано судовий наказ у справі №463/6655/19 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» заборгованість за житлово-комунальні послуги, що надаються за адресою АДРЕСА_4 в розмірі 5490, 16 грн. 07 жовтня 2019 року Личаківським районним судом м.Львова скасовано судовий наказ у справі №463/6655/19 від 09 вересня 2019 року. Позиція Апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду зважаючи на наступне. Законом «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Згідно з частиною 1, 2 статті 12 закону «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач). Пунктом першим частини 1 статті 7 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статтей 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. У частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до положень ст.68 ЖК України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР. У відповідності до змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 6-8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем, як основним наймачем квартири АДРЕСА_3 , не дотримано обов`язку з утримання належної йому квартири та оплати житлово-комунальних послуг. Непроживання відповідача у квартирі, яка йому належить, не звільняє його від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані ЛКП «Господар». До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд в постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц. Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву, що позивачем пропущено строк позовної давності, колегія суддів вважає таке безпідставним, оскільки ЛКП «Господар» у липні 2016 року зверталось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, а подання такої заяви згідно частини другої статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності, оскільки судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина третя стаття 264 ЦК України). Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-214цс14. Таким чином, ЛКП «Господар», як балансоутримувач будинку № 25 по вул. Піскова в м. Львові, з метою управління і забезпечення експлуатації нерухомого майна, фактично здійснювало управління вказаним житловим будинком та несло витрати по його утриманню, а відповідач, не відмовлявся від житлово-комунальних послуг, отримував їх та не оплачував їх вартість в повному обсязі, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за період з січня 2016 року по листопад 2020 року. Проте, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнутої суми заборгованості. Як вбачається з розрахунку заборгованості, до загальної суми заборгованості позивачем включено 464 грн. 51 коп., яка утворилась до січня 2016 року. А тому, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідачів слід стягнути не 10 249, 11 грн., а 9786 грн. 60 коп. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частковоі ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 367,368, ст.374,376,381,382,384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2021 року - змінити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_4 , НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована: АДРЕСА_4 , НОМЕР_2 ) на користь Львівського комунального підприємства «Господар» (м. Львів, вул. Личаківська, 75, ідентифікаційний код 20822324) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 9786 грн. 60 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.