Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/16133/21

Справа № 344/16133/21 Провадження № 33/4808/800/21 Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В. Суддя-доповідач Повзло П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В., за участю особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника Домітращук Ірини Михайлівни, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , визнано винуватим та притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Цією ж постановою стягнуто судовий збір, - ВСТАНОВИТИ: В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою судового розгляду та порушенням конституційних прав при складанні протоколу та під час судового розгляду, прийняти нову, якою провадження по справі закрити, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що: 1) з відеозапису не вбачається безпосереднього факту керування ним транспортним засобом. Апелянт стверджує, що у часі, зазначеному у протоколі, а саме о 10-57 год. він знаходився у кайданках за адресою: АДРЕСА_2 ; 2) йому не були роз`яснені права, зокрема право на захист; 3) з відео незрозуміло хто з осіб є свідками, що ставили свої підписи у поясненнях та протоколі; 4) не надано направлення на огляд в заклади охорони здоров`я з метою його перевірки на стан наркотичного сп`яніння, й відсутній будь-який доказ з його підписом про відмову від проходження огляду; 5) не долучено лог-файлу з нагрудної камери відеореєстратору працівника поліції, що, на переконання апелянта, свідчить про те, що запис вівся з перериваннями, що є неприпустимим; 6) відсутні відомості щодо конкретних даних про технічний засіб, яким здійснювався відеозапис правопорушення, що суперечить судовій практиці Корольовського районного суду м. Житомира у справі №296/7370/19, позиції Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі 592/5576/17 тощо; 7) не долучено до протоколу відомостей щодо технічного приладу та роздруківки, що узгоджується з позицією судової практики, викладеної в Постанові Збаразького районного суду Тернопільської області від 10.11.2021 року у справі №598/1716/21; 8) пояснення свідків є шаблонними, а тому, на думку апелянта, не можуть бути використані як докази у справі, про що наголошено в постанові Київського апеляційного суду від 25.09.2020 року у справі №367/2677/20, й виходячи з того, що свідків не було допитано безпосередньо в суді першої інстанції, й вказаних осіб не можливо встановити зі змісту відеозапису; 9) працівниками поліції не було виявлено ознак наркотичного сп`яніння, що є порушенням Інструкції, й про це наголошувалось у практиці Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2021 року у справі №359/8882/21; 10) не прийнято до уваги письмові докази такі як: результат токсилогічного дослідження про відсутність у апелянта наркотичної речовини; пояснення захисника Круця В.М. про те, що апелянта було затримано в під`їзді будинку, після чого його вивели на вулицю, одягли кайданки та безпричинно побили, спричинивши тілесні ушкодження, що стало підставою для звернення в ДБР, де проводиться розслідування. На переконання апелянта, матеріали провадження свідчать про упереджене та суб`єктивне ставлення працівників поліції до нього, що слугувало підставою для складання протоколу. Вважає, що суд спрощено та формально підійшов до розгляду справи, належним чином не дослідив наявні у справі докази, що є безумовною підставою для скасування постанови суду. В доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на незаконність судового рішення, внаслідок порушення його конституційних прав при складанні протоколу та під час розгляду справи в суді першої інстанції. Вважає докази, що долучені до протоколу, є неналежними та такими, що не підтверджують його вину. В обґрунтування незаконності дій працівників поліції посилається на порушення щодо них кримінального провадження за ч. 2 ст. 365 КК України за його заявою. Апелянт наголошує на тому, що того дня від дій працівників поліції він перебував у сильному психологічному потрясінні. На переконання апелянта, працівниками поліції було складено протокол про перебування його у стані наркотичного сп`яніння виключно за інформацією про те, що раніше на нього вже було складено аналогічний протокол, проте провадження по справі було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Апелянт наголошує на тому, що об`єктивною стороною правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП є одночасне доведення двох обставин: керування транспортним засобом та перебування у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного), проте в матеріалах провадження відсутні докази, що він керував транспортним засобом, оскільки у час зазначений у протоколі, а саме о 10-57 год. він перебував у кайданках за іншою адресою, що підтверджується змістом відеозапису. Вважає, що працівники поліції провели формальну процедуру огляду на стан наркотичного сп`яніння, й після отриманих ним тілесних пошкоджень та сильного психологічного потрясіння, перебуваючи у кайданках, запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, без роз`яснення прав на відмову, наслідків такої відмови, що, на його думку, беззаперечно свідчить про порушення працівниками поліції приписів Інструкції, що підтверджується відеозаписом. Наголошує, що працівники поліції фактично вимагали та спонукали його відмовитись від проходження огляду, скориставшись його розгубленим емоційним станом та емоційними стражданням, що були зумовлені фізичними тілесними ушкодженнями, нанесеними цими ж працівниками поліції. Стверджує, що його відмова від проходження огляду була пов`язана із зневірою у достовірність результатів огляду, оскільки за декілька годин до цього він стикнувся зі справжнім свавіллям службових осіб, при цьому апелянт наголошував працівникам поліції на біль у голові та наявністю забоїв, що було залишено поза увагою. Звертає увагу на відсутність в матеріалах провадження протоколу затримання, що, на думку апелянта, свідчить про незаконність дій працівників поліції щодо застосування кайданів. Жодних свідків під час відмови не було залучено, відсутня відеофіксація анкетних даних осіб, що розписувались у шаблонних поясненнях в якості свідків, що на переконання апелянта є порушенням порядку проведення огляду. Вважає, що працівниками поліції фактично було вчинено провокацію до вчинення адміністративного правопорушення шляхом тиску, з метою отримання відмови від проходження огляду, замість роз`яснення дійсних прав та обов`язків. Наголошує на тому, що він був залишений працівниками поліції з тілесними ушкодженнями, й був змушений самостійно звернутись за медичною допомогою й цього ж дня, 02.10.2021 року, самостійно пройшов огляд на стан наркотичного сп`яніння, якого не виявлено. В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на судову практику Івано-Франківського апеляційного суду по справах: №350/1576/21, 345/3976/21, 338/116/21, 344/13635/21, 344/13343/21, 344/13343/21, в частині недопустимості доказів внаслідок незабезпечення особи захисником та щодо запису з нагрудних камер, що не є безперервним. Також звертає увагу на те, що матеріали провадження не містять даних про технічний засіб, яким було здійснено відеозапис правопорушення, про що наголошувалось в постанові Верховного Суду КС КАС (справа №524/5741/16-а). Апелянт стверджує про упереджене та суб`єктивне ставлення працівників поліції до нього, й посилається на зареєстроване за його зверненням кримінальне провадження №62021140040000131 від 11.11.2021 року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 365 КК України щодо співробітників патрульної поліції. Постановою суду встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння за наступних обставин. Так, 02.10.2021 року о 10-57 год. по вул.Гетьмана Петра Сагайдачного в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло, підвищена рухливість, почервоніння обличчя, від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у медичному закладі водій відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та був притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.п. 21-22). В судове засідання з`явились: особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , якому роз`яснені права, передбаченні ст. 268 КУпАП; захисник Домітращук І.М., якій роз`яснені права, передбаченні ст. 271 КУпАП. Заявили клопотання про допит свідка ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , й була свідком події. Вказане клопотання задоволено. В задоволені клопотання про виклик свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в матеріалах провадження достатньо даних для прийняття рішення по суті апеляційних вимог. Під час апеляційного розгляду: - ОСОБА_1 та його захисник Домітращук І.М. підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів викладених у ній, просили постанову судді скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 пояснив, що жодних наркотичних засобів він не вживав. Підстав вважати, що він перебував у стані наркотичного сп`яніння у працівників поліції не було. Працівники поліції вчинили злочин щодо ОСОБА_1 . Перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду залишити без змін, з наступних підстав. Згідно з положеннями ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що суддя суду першої інстанції дотримався вказаних вимог закону під час розгляду справи. Необхідно зауважити, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують транспортним засобом, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду». Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 у постанові суду, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення. У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, які з урахуванням положень ст.ст. 8, 9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Висновок судді першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку із його відмовою від проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, підтверджений сукупністю зібраних та належним чином перевірених в судовому засіданні доказів, є правильним. В своїй апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що об`єктивною стороною правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП є одночасне доведення двох обставин: керування транспортним засобом та перебування водія у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного), проте доказів того, що він безпосередньо керував транспортним засобом, матеріали провадження не містять, оскільки в зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення час події, а саме о 10-57 год., він перебував у кайданках за іншою адресою, що, як наголошує апелянт, підтверджується змістом відеозапису. Перевіряючи вказане твердження апелянта, вважаю за необхідне наголосити на тому, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає декілька складів адміністративної відповідальності, зокрема за: 1) керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (п. 2.9 «а» ПДР України); 2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів (п. 2.9 «г» ПДР України); 3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.5 ПДР України). Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід ураховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. За змістом п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, законодавством встановлено, що водій зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на вимогу працівника поліції, в той час як відмова, навіть якщо особа, не перебуває в стані наркотичного чи будь-якого іншого сп`яніння, тягне за собою адміністративну відповідальність. Необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за будь-яким із складів, передбачених нормою ст. 130 КУпАП, у тому числі й за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, є доведеність стороною обвинувачення факту керування особою транспортним засобом, і встановлення вказаного факту є обов`язковим при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Підсумовуючи наведене вище, звертаю увагу на те, що особа обвинувачується у порушенні п. 2.5 ПДР України, а саме у відмові від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, а не у порушенні п. 2.9 «а» ПДР України - керування транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, тому під час розгляду справи досліджуються обставини саме в межах пред`явленого обвинувачення за п. 2.5 ПДР України. Отже, посилання апелянта на необхідність доведення обставини щодо перебування водія у стані сп`яніння не є слушним. В той же час, обставина щодо керування транспортним засобом ОСОБА_1 доведена зібраними доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду. Під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 фактично не заперечував, що саме він 02.10.2021 року керував транспортним засобом марки «BMW» номерний знак НОМЕР_1 , проте наголошував, що він не перебував у наркотичному стані сп`яніння, а на час коли його затримали працівники поліції, він знаходився у під`їзді власного будинку, де до нього з боку працівників поліції була застосована фізична сила із застосуванням кайданків, й складанням протоколу, змусивши його шляхом провокації, вимагання та спонукання, відмовитись від проходження огляду, без роз`яснення наслідків такої відмови, й без залучення захисника. До вказаних вище пояснень ставлюсь критично, вважаю їх способом захисту останнього, з метою уникнення від відповідальності, оскільки вказані твердження ОСОБА_1 спростовуються зібраними у справі як письмовими доказами, так й змістом відеодоказів. Так, протокол про адміністративне порушення серії ААБ №127550 від 02.10.2021 року містить інформацію про роз`яснення ОСОБА_1 його прав і обов`язків, передбачених як ст. 63 Конституції України, так й ст. 268 КУпАП, що останній засвідчив своїм особистим підписом в графі «особа, яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи» (а.п. 1). Зі змісту пояснень, що містяться у протоколі не вбачається жодних заперечень ОСОБА_1 з приводу його незгоди із виявленими у нього працівниками поліції ознаками наркотичного сп`яніння, так само як з приводу обґрунтування причин відмови від проходження огляду. Зміст своїх пояснень ОСОБА_1 виклав наступним чином: «Працівники поліції заламали мене без видимих на це підстав, нанесли збитки, ніс в крові, рука вивихнута» (а.п. 1). Відповідно до принципу диспозитивності, сторони самостійно, на власний розсуд, вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами та вирішують яким чином їм діяти в кожній конкретній ситуації. З наведеного доходжу висновку, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості викласти свою незгоду з пред`явленим йому обвинуваченням, зокрема й щодо заявленого в апеляційній скарзі та суді апеляційної інстанції психологічного тиску на нього з боку працівників поліції, провокації й спонуканні до підписання ним відмови від проходження огляду, проте вказаним правом щодо надання пояснень ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд, зокрема шляхом наголошення виключно на застосуванні до нього з боку працівників поліції фізичної сили. Вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколу під підпис, й жодних зауважень щодо змісту протоколу не виклав, копію протоколу отримав. Про незаконність дій працівників поліції у спосіб викладений апелянтом вище (психологічного тиску, провокації, спонукання працівників поліції до підписання ним відмови від проходження огляду), останній зазначив лише на стадії судового розгляду. Під час оформлення матеріалів причин відмови не зазначав. При цьому наголошую, що судочинство відбувається на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Щодо твердження апелянта в частині порушення його права на захист, оскільки працівниками поліції не було надано йому захисника, як на окрему підставу для скасування судового рішення, то воно є безпідставним, з огляду на таке. Провадження у справах про адміністративні правопорушення має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови. Так, перша стадія передбачає лише те, що уповноважена особа, в даному випадку інспектор патрульної поліції з`ясовує обставини, які можуть свідчити про вчинення особою порушення правил ПДР України, після чого зазначає такі обставини правопорушення в протоколі, дані про порушника, та в подальшому, вказані обставини та данні заносить до процесуального документа протоколу. На вказані стадії працівник патрульної поліції не приймає рішень про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому участь адвоката або іншого спеціаліста в галузі права на вказані стадії не є обов`язковою умовою в розумінні КУпАП. Перевіривши всі наявні докази у справі, співставивши їх як з фактично дослідженими по справі обставинами, так й зі змістом обставин, що ставляться у вину ОСОБА_1 згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №127543 від 02.10.2021 року, вважаю, що суд першої інстанції мав достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення по суті обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суд першої інстанції належним чином дослідив докази, що були долучені працівниками поліції до протоколу, зокрема: пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп`яніння з приміткою на виявлені у останнього ознак наркотичного сп`яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло; підвищена рухливість; почервоніння обличчя (а.с. 2); направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану сп`яніння з вказівкою на аналогічні ознаками сп`яніння, де відсутній запис в графах щодо проведення такого огляду (а.п. 3); копію протоколу серії ААБ №127543 від 02.10.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.4 та п. 8.9 «б» ПДР України (а.с. 5); відеозапис (а.с. 6). З метою з`ясування обставин події та перевірки правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, під час апеляційного перегляду досліджено відеозаписи, які містяться на компакт-диску «DVD-R» в матеріалах справи, на яких відображено та безсторонньо зафіксовані обставини події, що містяться на 18 відеофайлах (а.п. 6). Так, з відеозаписів вбачається, що відеофіксація проводилась як за допомогою нагрудних камер поліцейських, так й відеорестратором транспортного засобу патрульної поліції. На відеофайлах з нагрудних камер поліцейських №1 та №11 (час події: 02.10.2021 року о 10-56 год.) вбачається особа, що перебуває у кайданках, й чути як працівник поліції повідомляє жінці, що представилась матір`ю вказаної особи, про те, що водій не зупинявся на закону вимогу поліцейських від Епіцентру, порушив вимогу дорожнього знаку 4.2, тікав від поліції по місту на великій швидкості руху, їхав на червоні сигнали світлофору, виїжджав на зустрічні смуги руху, й вибіг з автомобілю в напрямку квартири будинку АДРЕСА_1 . Чути як ця особа, що у подальшому представився як ОСОБА_1 , відповідає: «На червоний я не їхав, нехай відео покажуть» (відеофайл №11 час 00:03:30). Далі чути як працівник поліції перепрошує водія на предмет того, чи вживав він алкогольні чи наркотичні засоби, на що останній відповідає: «Ні». На пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у лікаря нарколога (відеофайл №11 час 10:58:52), водій відмовляється (відеофайл №2 та відеофайл №11 час 00:00:09). На відеофайлі №12 чути як працівник поліції наголошує водієві, що у нього виявлено ознаки наркотичного сп`яніння (час 00:02:11), у подальшому чути як працівник поліції роз`яснює водієві, що якщо він вживав наркотичні засоби, то це буде визначено в отриманих аналізах. На що водій відповідає: «Я не є наркоман» (відеофайл №12 час 00:000:54). Далі вбачається як працівник поліції склав протокол та ознайомлює ОСОБА_1 зі змістом протоколу, роз`яснює йому права, передбачені як ст. 63 Конституції України, так й ст. 268 КУпАП, й перепрошує у водія, чи зрозумілі йому ці права. Отримавши позитивну відповідь водія щодо зрозумілості йому роз`яснених прав, працівник поліції пропонує поставити підпис у протоколі (відеофайл №14 час 00:01:10). ОСОБА_1 ознайомлюється зі змістом, та на пропозицію працівника поліції викладає свої пояснення, підписує протокол, й копію протоколу отримує від працівника поліції (фідеофайл №3 та відеофайл №15). Також з відеозаписів вбачається наявність двох свідків, яким роз`яснено, що вони засвідчують відмову водія проходити огляд в медичному закладі на стан наркотичного спяніння, й вбачається як один зі свідків ознайомлюється та ставить свій підпис в поясненнях (відеофайл №13 час 00:02:23). На відеофайлі №13 (час 00:00:35) чути як працівник поліції оголошує виявлені ознаки у ОСОБА_1 : зіниця, яка не реагує ні нащо, тремтіння рук, почервоніння шкіри обличчя, поведінка, яка не відповідає обстановці. На відеофайлах №4-8 зафіксована подія, що відбувається у міській лікарні №1 травматологічного відділення, де медичний персонал повідомляє працівникам поліції, які приїхали на виклик, що ОСОБА_1 до них не поступав (час події 02.10.2021 року о 13-32 год.), а з відеофайлу №9 вбачається як медичний персонал зачитує діагноз, що був поставлений ОСОБА_1 , й повідомляє працівникам поліції, що останньому було поставлено гіпс. На трьох відеофайлах з відеорестратору транспортного засобу патрульної поліції зафіксовано рух транспортного засобу марки «BMW» номерний знак НОМЕР_1 (зеленого кольору), який переслідує патруль поліції, оскільки водій не зупиняється й тікає від поліцейських. Об`єктивних підстав ставити під сумнів досліджені судом докази, які надані органом, що склав протокол про адміністративне правопорушення, не має. Докази відповідають критерію належності, допустимості та в їх сукупності критерію достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 пред`явленого йому обвинувачення. Змістом відеозапису спростовується твердження апелянта про те, що працівниками поліції не було виявлено ознак наркотичного сп`яніння, оскільки записом чітко зафіксовано, як працівник поліції наголошував на виявлених у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, а саме: «зіниця, яка не реагує ні нащо, тремтіння рук, почервоніння шкіри обличчя, поведінка, яка не відповідає обстановці» (відеофайлі №13 час 00:00:35), й саме ці ознаки зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №127550 від 02.10.2021 року (а.п. 1). Більш того, зафіксована на відеозаписах подія, а саме тривале переслідування працівниками поліції транспортного засобу марки «BMW» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , та залишення останнім місця зупинки транспортного засобу, спонукало працівників поліції здійснювати переслідування останнього до місця його мешкання, що беззаперечно свідчить про небажання особи проходити будь-який огляд на стан сп`яніння. Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного сп`яніння, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є наявність однієї чи декількох ознак: звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Вважаю, що вказані приписи закону, були дотримані працівниками поліції. Посилання апелянта на те, що відеозапис не вівся безперервно, як того вимагають приписи Інструкції, що свідчить про його недійсність як доказу, то вважаю за необхідне наголосити, що подія, яка зафіксована відеозаписом, відповідає суті правопорушення, викладеній в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №127543 від 02.10.2021 року, й узгоджується з іншими доказами по справі, а тому відеозапис є належним та допустимим доказом, оскільки зі змісту законодавства, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню. При цьому відеофіксація як доказ має значення у справі лише у тому разі, коли підтверджує чи навпаки спростовує, вчинення особою адміністративного правопорушення, а не фіксацію будь-яких інших подій, що не мають відношення для встановлення складу конкретного правопорушення, або обставин, що не підлягають з`ясуванню і установленню судом при розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису є доказами в справі про адміністративне правопорушення та відповідно до положень статей 251, 252 КУпАП, є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а ч. 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Враховуючи наведене вище, підстави вважати долучений до матеріалів справи відеозапис неналежним доказом по справі, відсутні, а незгода апелянта з оцінкою доказів не є підставою для скасування судового рішення. Посилання апелянта на те, що матеріалами провадження не доведено безпосереднього факту керування ним транспортним засобом, спростовується змістом відеозапису, на якому чути, як працівник поліції наголошує, що водій керував транспортним засобом, при цьому особисто ОСОБА_1 не спростовує цього факту й жодних заперечень не висловлює (відеофайл №1). Відповідно до п. 1.10 ПДР України, водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа керувала транспортним засобом, та на яку саме відстань водієм був переміщений автомобіль. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. Не заслуговують на увагу й доводи апелянта в частині того, що до протоколу не долучено відомостей щодо лог-файлу з нагрудної камери відеореєстратору працівника поліції, назви технічного приладу, яким було здійснено відеозапис, оскільки це не перешкодило суду повно та всебічно, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, дослідити докази у справі, достовірно встановити обставини, що мають значення для справи та відповідно до ст. 252 КУпАП дати їм належну правову оцінку. З переглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що у зв`язку з виявленням у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло; підвищена рухливість; почервоніння обличчя, йому працівниками патрульної поліції запропоновано пройти огляд для визначення стану наркотичного сп`яніння в медичному закладі, на що ОСОБА_1 відповів відмовою від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Після отримання такої відмови, працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення у зв`язку з відмовою від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, чого ОСОБА_1 на відеозаписі не заперечував. Таким чином, ОСОБА_1 , щодо якого у працівників поліції були підстави вважати, що він перебуває у стані наркотичного сп`яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан такого сп`яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського є законною і обґрунтованою, й водій не мав права ігнорувати вимоги п. 2.5 ПДР України. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надано будь-яких належних та допустимих доказів наявності у нього поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали йому пройти огляд на виявлення чи спростування стану наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Не є слушними й доводи апелянта про наявність невідповідності дійсності часу події, визначеної у протоколі, фактичним обставинам, згідно яких, о 10-57 год. ОСОБА_1 перебував в кайданках за адресою: АДРЕСА_2 , як на підставу неналежності протоколу як доказу, оскільки суть пред`явленого обвинувачення у протоколі відповідає процедурі проведення огляду, зафіксованої відеозаписом, де ОСОБА_1 відмовляється від проходження огляду, а письмовими доказами підтверджується факт такої відмови, й ці дані, у сукупності, доводять ту обставину, що особа, що зафіксована на вказаному відеодоказі є ОСОБА_1 , що не заперечується останнім, й процедура огляду відбувалась саме за його участю. Отже, в даному конкретному випадку наявність відеозапису, долученого до матеріалів провадження, є достатнім доказом для встановлення події, та її перебігу. Що стосується доводів апелянта з приводу того, що останньому не було роз`яснено наслідки відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, то ця обставина не впливає на законність судового рішення, оскільки права та обов`язки водія, передбачені ПДР України, які ОСОБА_1 , як водій, зобов`язаний знати, а відповідальність за порушення ПДР України, передбачається нормами КУпАП, й працівники поліції неодноразово пропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, а відповідно до п. 2.5 ПДР України це є обов`язком водія, в той час як відеозаписом підтверджено, що особа на власний розсуд прийняла рішення щодо вказаної пропозиції працівників поліції. З відеозапису вбачається, що працівники поліції не спонукали ОСОБА_1 прийняти будь-яке рішення, як щодо проходження, так й щодо відмови. Відмова, що зафіксована на відеозаписі, підтверджує, що це є власне свідоме волевиявлення ОСОБА_1 . Безпідставними належить визнати доводи апелянта про те, що оскільки свідків не було безпосередньо допитано в суді першої інстанції, то їх письмові пояснення, що складені шаблонно, є недопустимими доказами по справі. Як вбачається з наявних у справі письмових пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.п. 2), то вказані свідки лише засвідчили факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі. Той факт, що на відеозаписі не зафіксовано анкетних даних свідків, від яких відбирались пояснення, на чому наголошує апелянт, то це не є беззаперечним доказом, що саме ці особи не були свідками й саме від них не відбирались пояснення. Крім того, огляд водія на стан сп`яніння проводився з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським з застосуванням відеозапису, що, у такому випадку, не потребує обов`язковою участі свідків, згідно приписів ч. 2 ст. 266 КУпАП, у зв`язку із чим, було відмовлено стороні захисту у допиті під час апеляційного перегляду свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. В даному конкретному випадку пояснення цих свідків не впливають на висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні, виходячи саме зі змісту відеозапису. Враховуючи наведене, доходжу до переконання, що працівниками поліції при складанні у відношенні ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення саме в частині відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у передбаченому законом порядку, дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм. Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), вважаю, що відсутні будь-які сумніви щодо їх достовірності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства»), будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. З метою повного дослідження обставин справи, судом апеляційної інстанції допитано свідка ОСОБА_2 мати ОСОБА_1 , яка пояснила, що працівники поліції застосовували щодо її сина ОСОБА_1 , що знаходився вдома, фізичну силу, надягаючи кайданки. ЇЇ син не вживав наркотичні засоби. Працівники поліції били сина головою о землю. Зазначені пояснення свідка не вважаю такими, що за встановлених обставин можуть вплинути на висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_1 в пред`явленому йому обвинувачення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки сам факт відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння містить в собі склад вказаного правопорушення. Пояснення свідка ОСОБА_2 не спростовують обвинувачення у відмові ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Аналізуючи наявні в матеріалах провадження докази, вважаю, що судом першої інстанції, під час розгляду справи, з`ясовані всі необхідні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 280 КУпАП, а постанова судді містить опис обставин, установлених при розгляді справи та наданими матеріалами поза всяким розумним сумнівом доведено як факт керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом, так і його відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у передбаченому законом порядку. Докази, які містяться в матеріалах справи у своїй сукупності є взаємоузгодженими між собою та відповідають дійсним фактичним обставинам справи встановленим у судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції, й не викликають сумніву. Незгода апелянта з оцінкою судом доказів, не є підставою для зміни або скасування постанови суду першої інстанції, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, й суд оцінює всі докази безпосередньо як кожного доказу окремо, так й у взаємозв`язку. Зібрані по справі докази є належними та допустимими. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не перебував у стані наркотичного сп`яніння, на підтвердження чого, останнім надано документи про самостійне проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного та наркотичного сп`яніння, відповідно до яких, алкогольного та наркотичного сп`яніння немає, з відбором біоматеріалу, який проводився 02.10.2021 о 18-30 год. (а.п. 13), не спростовують наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме факту відмови від проходження огляду на стан сп`яніння на законну вимогу працівника поліції, яким були встановлені ознаки наркотичного сп`яніння. Крім того, відповідно до пункту 9 розділу I Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. Тобто, забезпечення доставки осіб, у яких поліцейським виявлено ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, до найближчого закладу охорони здоров`я здійснюється саме тим поліцейським, яким такі ознаки у осіб було виявлено, а не самосійне проходження водієм такого огляду після відмови, що у жодному випадку не позбавляє його обов`язку проходити огляд на законну вимогу працівника поліції за наявності відповідних ознак сп`яніння, виявлених працівниками поліції. Є безпідставним й посилання апелянта на упереджене та суб`єктивне ставлення працівників поліції до його особи, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що зі сторони працівників поліції було зацікавлене ставлення до результатів розгляду. Зазначені твердження є лише припущеннями. Питання в частині незгоди апелянта з діями працівників поліції під час його затримання та відсутністю в матеріалах провадження відповідного протоколу затримання, не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки судовий перегляд відбувається в межах пред`явленого обвинувачення, що міститься у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме виключно в частині наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, й законності дій працівників поліції щодо дотримання порядку проведення огляду на стан сп`яніння останнього. Водночас вважаю за необхідне наголосити, що зі змісту відеозапису видно, як працівник поліції ознайомлював ОСОБА_1 зі змістом протоколу про його затримання, й останній підписує цей протокол (відеофайл №3). Переконання апелянта у тому, що працівниками поліції було складено протокол про його перебування у стані наркотичного сп`яніння виключно за інформацією про те, що раніше на нього вже було складено протокол з аналогічною правовою кваліфікацією, не є слушним, оскільки в обов`язок працівників поліції входить перевірка наявності у відповідній базі даних інших протоколів з метою встановлення правильності кваліфікації за відповідною частиною ст.130 КУпАП. Твердження апелянта про те, що працівниками поліції не було надано направлення на огляд в заклади охорони здоров`я з метою його перевірки на стан наркотичного сп`яніння, й відсутнє будь-який доказ відмови з особистим його підписом, спростовується матеріалами провадження, де на а.п. 3 міститься направлення на огляд водія у 2-х примірниках, а та обставина, що у вказаному документі відсутній особистий підпис ОСОБА_1 про його відмову від проходження огляду, не спростовує факту його відмови, зафіксованої відеозаписом. Посилання апелянта на те, що до протоколу не долучено відомостей щодо технічного приладу та роздруківки, є безпідставним, оскільки в даному конкретному випадку ОСОБА_1 пред`являлось обвинувачення щодо відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Надаючи правову оцінку доводам апелянта про те, що його відмова від проходження огляду була пов`язана із зневірою у достовірність результатів огляду, оскільки за декілька годин до цього він стикнувся зі справжнім свавіллям службових осіб, при цьому апелянт наголошував працівникам поліції на біль у голові та наявністю забоїв, є безпідставними, оскільки працівниками поліції неодноразово наголошувалось на тому, що огляд буде проводиться у медичному закладі, що виключає будь-яке втручання працівників поліції у його результат. З апеляційної скарги вбачається, що апелянт обґрунтовує свої вимоги з посиланням на практику суду з адміністративного судочинства, а саме постанову Верховного Суду КС КАС (справа №524/5741/16-а), проте, положення КАС України застосовуються при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. КАС України не регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення, які регулюються КУпАП. Посилання апелянта на рішення інших судів суду першої та апеляційної інстанції, як на підставу незаконності прийнятого судом першої інстанції рішення, є безпідставним, виходячи з приписів, виходячи з того, що такі не є правовими висновками Верховного Суду відповідної юрисдикції. Отже, жодні судові рішення місцевих та апеляційних судів по іншим справах, не можуть бути обов`язковими для суддів, що розглядають провадження аналогічної правової кваліфікації. Твердження апелянта про відсутність в копії протоколу, що йому вручено, вказівки на кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки останньому відомо зміст обвинувачення, що було предметом розгляду як в суді першої, так й апеляційної інстанцій. Порушення права на захист під час апеляційного перегляду не встановлено. Наданий стороною захисту під час апеляційного перегляду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідував, відповідно до якого зареєстроване кримінальне провадження №62021140040000131від 11.11.2021 року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 365 КК України щодо співробітників патрульної поліції, також не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки факт ймовірного вчинення працівниками поліції злочину, не впливає на можливість встановлення факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а саме - відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. При цьому, ОСОБА_1 не позбавлений права оскаржувати дії працівників поліції у встановленому законом порядку. За вказаних вище обставин, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги пояснення його захисника Круця В.М. про те, що ОСОБА_1 було затримано в під`їзді будинку, після чого останнього вивели на вулицю, одягли кайданки та безпричинно побили, спричинивши тілесні ушкодження, що стало підставою для звернення в ДБР, де проводиться розслідування, як підставу скасування рішення суду, є безпідставним. Крім того, відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Станом на прийняття рішення апеляційним судом, відсутнє будь-яке судове рішення у формі вироку щодо працівників поліції. Водночас вважаю за необхідне наголосити на тому, що судовий розгляд здійснюється в межах пред`явленого обвинувачення, в даному конкретному випадку щодо наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК України, в той час як питання щодо незаконності дій працівників поліції перевіряється в межах кримінального провадження за заявою останнього, яка, на даний час, зареєстроване у відповідному реєстрі. Переконливих доводів, які б заслуговували на увагу та підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено, й під час апеляційного перегляду справи не встановлено, а доводи апелянта зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Дослідивши наявні докази вважаю, що суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянув справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у поверхневому, формальному з`ясуванні місцевим судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному розгляді. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою. Щодо обраного судом першої інстанції виду та розміру адміністративного стягнення, то вважаю, що стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП, й санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що не передбачає будь-яких інших альтернативних видів стягнення. Апеляційним переглядом не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, доходжу висновку, що постанову суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 245, 251, 294 КУпАП, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2021 року щодо в ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В.В. Повзло