Постанова 4851 № 520/5467/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 р.Справа № 520/5467/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., представника позивача Куракіна С.Ю., представника відповідача Сторозженка А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.07.21 року по справі № 520/5467/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 26-0 від 24.02.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві; - стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 02.03.2021 по день поновлення на посаді. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судовому засіданні та у письмовому відзиві заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 23.11.2018 року №28-о призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві 27.11.2018 року. Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 28.11.2018 року №39-о переведено ОСОБА_1 слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, 28.11.2018 року за його згодою з випробування строком шість місяців. 04 листопада 2020 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, позивачу вручено попередження №16106/15-01 від 02.11.2020 про наступне вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державною бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві відповідно до наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 26-0 від 24.02.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади, яку він обіймав, з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" та п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу. Не погоджуючись із таким наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з факту скорочення посади державної служби - начальника сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві та, як наслідок, наявності підстав для звільнення позивача, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". При цьому, з урахуванням діючих на час спірних правовідносин норм частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу, які не були скасовані та неконституційними не визнавались, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Територіальному управлінні ДБР, розташованому у м. Полтаві, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що під час винесення оскаржуваного у цій справі наказу, директор Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві, діяв на підставі та в межах повноважень визначених Законом України "Про Державне бюро розслідувань ". Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України). Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу". Частинами першою та другою статті 1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. За приписами частини першої статті 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Положеннями статті 14 Закону України Про Державне бюро розслідувань передбачено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина 2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (частина 3). Отже законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно Закону України Про державну службу та державної служби особливого характеру згідно Закону України Про Державне бюро розслідувань встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень працівників Державного бюро розслідувань. Положеннями частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу у редакції Закону № 117-ІХ від 19.09.2019, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення та на момент його звільнення передбачалося, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (частина 3 статті 87 Закону України Про державну службу). При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону України Про державну службу слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про Державне бюро розслідувань, який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань. Згідно статті 1 Закону України Про Державне бюро розслідувань (у редакції, чинній до 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань, який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України Про Державне бюро розслідувань. Так, згідно зі статтею 1 Закон України Про Державне бюро розслідувань (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України (ч. 1 ст. 9 Закону України Про Державне бюро розслідувань). Відповідно до статті 14 Закону України Про Державне бюро розслідувань до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1). Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки (ч.3). На підставі викладеного, працівники Державного бюро розслідувань є особами рядового і начальницького складу, державними службовцями та особами, які уклали трудовий договір (контракт). При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України Про Державне бюро розслідувань. Судовим розглядом встановлено, що наказами ДБР від 15.10.2020 № 581 затверджено структуру ДБР у м. Полтаві та від 15.10.2020 № 583 внесено зміни до переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу. На підставі положень статті 12 Закону України Про Державне бюро розслідувань наказом ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік (у редакції наказу ДБР від 30.12.2020 № 303дск), затверджено зміни № 6 до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які вводилися у дію з - 01.03.2021. Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві, виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Вищевказані накази є чинними, у судовому порядку не скасовані, та не є предметом спору у цій справі. Доказів протилежного до суду не надано. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Другому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) 20 штатних посад слідчих скорочено. Після внесення змін до штатного розпису у Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Полтаві) передбачено: 5 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 5 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР). У Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харкові) передбачено: 8 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 9 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР). У Третьому слідчому відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) передбачено: 9 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 9 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР). У Четвертому слідчому відділі (з дислокацією у м. Суми) передбачено: З посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); З посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР). Отже, фактично відбулось скорочення посад у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харкові). Наказом ДБР від 25.01.2021 № 42 ДСК затверджено штатний розпис по ТУ ДБР у м. Полтаві на 2021, з додатку до якого також вбачається, що посада державної служби, як і рівнозначні їй посади в ТУ ДБР у м. Полтаві відсутні. Отже, у результаті змін до штатного розпису у ТУ ДБР у м. Полтаві мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців. Окрім цього, слід врахувати, що з 27.12.2019 року змінився правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, що мало наслідком внесення змін до штатних розписів територіальних управлінь протягом 2020 року, а також зміну повноважень державної служби Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність факту скорочення посади державної служби та, як наслідок, наявність підстави для звільнення позивача, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Колегія суддів також зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного наказу діяла редакція Закону України Про державну службу, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Так, за змістом частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону України "Про державну службу" зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню. Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону України "Про державну службу", яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 року по справі №640/11024/20 та, з урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню до спірних правовідносин. В зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє посилання позивача на зміни, внесені до статті 87 Закону України "Про державну службу", що набули чинності 06.03.2021. На підставі викладеного, перевіряючи наведені учасниками справи аргументи змістом належних норм права та приєднаними до справи доказами, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що у ході розгляду справи відповідачем подані докази відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог. Натомість, відповідачі, будучи суб`єктами владних повноважень та заперечуючи проти позову, довели правовірність звільнення позивача з посади. В силу ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З огляду на встановлені обставини, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем було доведено правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, відповідні позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування оскаржуваного наказу про звільнення, підстави для їх задоволення також відсутні. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 року по справі № 520/5467/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 16.12.2021 року