Постанова 4852 № 160/4295/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4295/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Солодкова К.А. за участю позивача: ОСОБА_1 за участю представників: позивача -Смольнякова А.І. відповідача Стороженко А.І., третьої особи - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 ( суддя першої інстанції Бондар М.В.) в адміністративній справі №160/4295/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 583; визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 197 ДСК; визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава від 24.02.2021 року № 17-о про звільнення заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби; поновити ОСОБА_1 на новоствореній посаді заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві або у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду заступника начальника слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками; стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позиція викладена у позові обґрунтована тим, що наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 24.02.2021 року № 17-0 прийнято на підставі, яка не визначена статтею 87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до підпункту 3 пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2019 року № 305-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом ДБР як державний правоохоронний орган є правонаступником ДБР як центрального органу виконавчої влади, працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених ним Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Отже, вказані зміни гарантують залишення на посадах усім працівникам ДБР. Вказує, що напрями діяльності начальника слідчого відділу та його повноваження визначені Кримінальним процесуальним конкурсом та Законом України «Про Державне бюро розслідувань», отже звільнення позивача у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідність заміщення даної посади особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2020 року № 305-ІХ. Позивач має переважне право на залишення на роботі, оскільки мав доступ до державної таємниці. В порушення трудового законодавства, позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду. Позивач посилається на фактичну відсутності скорочення посади та скорочення штатної чисельності працівників, а вважає що в даному випадку відбулось лише перейменування посади. Також вказує, що директор Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців. Скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно із правовим положенням працівників у приватному секторі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган. З цього приводу позивач вказує на те, що згідно із пп.1 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні» положення Закону №305-ІХ Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади. Позивач зазначає, оскільки функції ДБР не змінилися, то відповідно не змінилися і функціональні обов`язки працівників слідчих органів ДБР, а отже відсутні підстави стверджувати про неможливість переведення позивача на посаду слідчого ДБР. Не погоджується позивач і з висновками суду першої інстанції щодо зміни штатного розпису, за наслідком якого скорочено посади слідчих. З цього приводу позивач вказує на те, що хоча певна реорганізація територіальних органів ДБР і відбувалася, у зв`язку із змінами у чинному законодавстві, але фактично кількість слідчих відділу та слідчих зменшено не було. При цьому, за позицією позивача, зміна статусу посади слідчого із посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу, не є перешкодою для переведення позивача на нову посаду, як особи, яка раніш пройшла конкурс до органів ДБР. Також, за позицією позивача, положення пп.1 п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №305-ІХ, прямо передбачають трудові гарантії у вигляді збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро. Необґрунтованими позивач вважає і висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача обов`язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. З цього приводу позивач посилається те, що хоча на момент його звільнення чинним законодавством такого обов`язку визначено не було, але на час його призначення на посаду такий обов`язок роботодавця був передбачений, тобто законом були передбачені певні гарантії трудових прав, які не можуть бути в подальшому звужені. Апелянт вважає, що судом першої інстанції, не було надано належної правової оцінки аргументам позивача щодо переважного права залишитися на роботі. Не погоджується апелянт і з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ про звільнення підписано уповноваженою особою. З цього приводу вказує на те, що директор ТУ ДБР, посада якого не відноситься до державної служби, не наділений повноваженнями керівника державної служби з притаманними йому повноваженнями щодо призначення та звільнення осіб, посади яких належать до державної служби. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість. Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, ОСОБА_1 наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві) від 29.05.2019 року № 40-о призначено на посаду заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. Наказом ДБР від 01.07.2021 року №222-ос з 02.01.2021 року ОСОБА_1 , заступнику начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця. 02.11.2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення № 16087/15-01 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581, від 20.10.2020 № 197 ДСК не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. Наказом директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24.02.2021 року № 17-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно п.2 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з 01.03.2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису. Підставою видання вказаного наказу визначено: накази Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 581, від 20.10.2020 року № 197 дск, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 29.10.2020 року № 167-о, попередження про наступне вивільнення від 02.11.2021 року № 16087/15-01. Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем вказаних вище наказів, позивач звернулася до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із змін законодавства, якими змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, зазначив про те, що посада яку обіймав позивач, була виведена із штатного розпису, як були скороченні і усі інші посади державної служби «слідчих відділів». З цих підстав суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку відбулося фактичне скорочення посад, у тому числі і посади, яку обіймав позивач, що є підставою для звільнення позивача у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про наявність у відповідача обов`язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував посиланням на положення Закону України «Про державну службу» (ч.3 ст.87 Закону), ч.6 ст.49-2 КЗпП України (в редакції Закону №378-ІХ), якими визначено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок, пропонувати вакантні посади державним службовцям, які вивільняються. Також суд першої інстанції не погодився з аргументами позивача про наявність у нього переважного права залишитися на роботі. З цього приводу суд зазначив те, що у спірних правовідносинах підлягають застосування саме положення Закону України «Про державну службу», яким визначено процедуру прийняття на державну службу, її проходження та звільнення з державної служби, а не Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України № 414 від 15.06.1994 року. Також суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність аргументів позивача про те, що наказ про його звільнення підписано не повноважною особою. З цього приводу, суд першої інстанції зазначив те. що оскаржуваний наказ підписано директором ТУ ДБР у м. Полтаві. В свою чергу, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України Про державну службу. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1.1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Як слідує зі змісту положень ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015р. №794-VІІІ (в первинній редакції), ДБР - є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Як передбачено ч.1 ст.14 вказаного Закону, до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із ДБР. Станом на 03.12.2019 року з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийнято Закон №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019року. Як наслідок, за приписами ст.1 даного Закону №794-VІІІ (в редакції Закону України №305-IX), ДБР - є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Починаючи з 27.12.2019 року ДБР, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, фактично припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган. Отже, враховуючи наведене, судова колегія погоджується з твердженнями представника відповідача про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу. Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДБР від 20.10.2020року №197-ДСК було затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, наказом ДБР від 30.12.2020 року №303 дск внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які введено в дію із 01.03.2020року,а саме. Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, як державного правоохоронного органу щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. У зв`язку з цим, наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 року № 583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 року № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема посадами: начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР; заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) підполковник ДБР; старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР; слідчий слідчого відділу - капітан ДБР. Згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, виведено із штатного розпису. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме 19 штатних посад державної служби скорочено. До штатного розпису на 2020 рік № 6 ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Полтаві виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме: - Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Полтаві) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 5 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 12 посад начальницького та середнього складу; - Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Харкові) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 8 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 19 посад начальницького та середнього складу; - Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Дніпрі) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 9 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 20 посад начальницького та середнього складу; - Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу. Внаслідок введення в дію зазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, було виведено посади державної служби, зокрема і посаду, яку займав позивач (апелянт), та фактично введено нові посади начальницького складу у меншій кількості - старший начальницький склад (майор, капітан ДБР). Станом на 01.03.2021 року посада заступник начальника першого слідчого відділу у м.Полтаві віднесена до старшого начальницького складу. Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.10.2020 року №197дск та від 30.12.2020 року №303дск посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач - «заступник начальника першого слідчого відділу» виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи. Водночас введено посаду старшого начальницького складу (підполковник ДБР). Варто звернути увагу та врахувати, що станом на час повідомлення позивача про наступне вивільнення, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ, абзац другий частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» виключено, а саме, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. При цьому, 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а 13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-ІХ щодо внесення аналогічних змін у Закон України «Про державну службу». Зазначеними законами Верховною Радою України змінено порядок скорочення державних службовців. Наразі, дію законодавства про працю на спірні правовідносини обмежено, та врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування імперативних норм законодавства про працю в частині закріпленого обов`язку переведення особи, яка звільняється, на рівнозначну або нижчу посаду. Так, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, яка визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтю 492 КЗпП України доповнено частиною шостою, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: 1)про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; 2)у разі вивільнення державних службовців, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату органу, положення частини 2 статті 40 КЗпП України (звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини 2 статті 49-2 КЗпП України (при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба може припинятися за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 Закону України «Про державну службу»). Так, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. У частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Тож із урахуванням змін до законодавства про державну службу та КЗпП України, повноваження суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців розширено. Фактично законодавець наділив суб`єкта призначення широкими дискреційними повноваженнями в рамках даних правовідносин, оскільки суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації між альтернативами «призначати або не призначати на вакантну посаду» (на протязі наступних 6 місяців особу, яка звільнена у зв`язку із скороченням) та «пропонувати або не пропонувати рівнозначну або нижчу вакантну посаду» (до звільнення особи, посада якої скорочується), кожна з яких є правомірною. Отже, в рамках даного спору спірні правовідносини врегулюванні виключно Законом України «Про державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільнені державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 11 статті 87 Закону України «Про державну службу», у суб`єкта призначення відсутній обов`язок переведення особи, посада якої скорочується на іншу рівнозначну, або ж нижчу посаду відсутній, а також не враховується переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15.06.1994 № 414 (для осіб що мають доступ до державної таємниці), не враховується, оскільки положення статті 40, 42, 492 КЗпП України до спірних правовідносин - не застосовуються. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". Вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд доходить висновку, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими. З огляд на викладене, на момент прийняття наказу про звільнення позивача, редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У даному випадку скорочення посади державної служби зумовлено не зміною завдань і функцій керівного складу територіальних управлінь, а введенням замість посад державної служби посад іншої категорії рядового і начальницького складу із присвоєнням відповідного звання. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну службу рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Тобто, посади державної служби і посади рядового і начальницького складу не є рівнозначними, вони належать до різних категорій і мають інший правовий статус. Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.03.2019 по справі №756/5243/17 по аналогічній категорії справ, де суд зазначив, що роботодавець вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, а обговорення питання доцільності таких рішень лежить поза межами компетенції суду, підлягає застосуванню в даній справі. Апелянт стверджує, що директор Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців, в даному випадку слід зазначити. Статтями 10 та 14 Закону №794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру. Згідно зі статтею 12 Закону №794-VIII Директор Державного бюро розслідувань, зокрема, координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань, визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, вносить на розгляд Президента України подання про відзначення державними нагородами України осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників Державного бюро розслідувань, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань, видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань, призначення на посади та звільнення з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, вирішує питання про заохочення працівників Державного бюро розслідувань, присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу, здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Аналіз наведених положень Закону №794-VIII свідчить, що для правозастосовної необхідності законодавець поєднав суб`єкта призначення (керівника державної служби) та директора ДБР, як посадову особу, якій, відповідно до законодавства, надано повноваження призначати (звільняти) на відповідну посаду державної служби, отже, в усіх випадках, де в Законі №794-VIII значиться директор ДБР, розуміється й суб`єкт призначення (керівник державної служби), виходячи з умов конкретної ситуації. З урахуванням наведеного, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 звільнено правомірно, оскільки позивач був попереджений про наступне звільнення завчасно, посада, яку обіймав позивач, дійсно скорочена, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади, а відтак у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування спірного наказу судом правомірно відмовлено. Відповідно інші позовні вимоги позивача, які є похідними, не можуть бути задоволені судом. Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 в адміністративній справі №160/4295/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 грудня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва