Ухвала КАС ВС № 160/4295/21

УХВАЛА 09 лютого 2022 року м. Київ справа № 160/4295/21 адміністративне провадження № К/990/2256/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, за участю третьої особи - Державного бюро розслідувань, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР, розташоване у місті Полтаві) в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава від 24 лютого 2021 року №17 про звільнення заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби; поновити його на новоствореній посаді заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду заступника начальника слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава, з аналогічними функціональними обов`язками; стягнути з ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, в позові відмовлено. 14 січня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року. Заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі. Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення з посади державної служби, у зв`язку з її скороченням внаслідок зміни правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на правоохоронний орган. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. У касаційній скарзі ОСОБА_1 послався на те, що оскаржує судові рішення на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаних підстав, Суд виходить з наступного. За приписами частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 зазначеної норми КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суди застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», сформованого Верховним Судом у справі №140/6353/20, правовідносини у якій заявник вважає подібними до спірних. Проте застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору. Так, із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається , що вирішуючи спір та відмовляючи в позові суди виходили з того, що через зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, посада яку обіймав позивач, була виведена із штатного розпису, як були скороченні і усі інші посади державної служби «слідчих відділів». З цих підстав суди дійшов висновку про те, що у спірному випадку відбулося фактичне скорочення посад, у тому числі і посади, яку обіймав позивач, що є підставою для звільнення позивача у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Водночас у цій справі суди дійшли висновку про відсутність підстав стверджувати про наявність у відповідача обов`язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. Такі висновки суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував посиланням на положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції Закону №378-ІХ), якими визначено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок, пропонувати вакантні посади державним службовцям, які вивільняються. Натомість висновки у справі №140/6353/20, на які заявник послався як на приклад правильного застосування указаної норми, стосувалися правовідносин, що виникли у зв`язку з тим, що працівника звільнено з посади державної служби у зв`язку із скороченням у тому ж самому державному органі, без зміни його правового статусу та в інший період. Заявником не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються до правовідносин у справі, у якій Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права, а доводи касаційної скарги свідчать про те, що ОСОБА_1 фактично ототожнює посаду державної служби, з якої його звільнено, посаді слідчого, що була створена у ДБР після зміни його правового статусу. Наступною підставою оскарження судових рішень, заявник указав необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, сформованого у постанові Верховного Суду у справі №640/11024/20. За приписами пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень в касаційному порядку з цих підстав можливе у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Верховний Суд зазначає, що оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах. Разом з тим, у касаційній скарзі відсутні вмотивовані обґрунтування необхідності відступлення від цього висновку, так як мотиви ОСОБА_1 зводяться виключно до аргументів про те, що правовідносини у справі №640/11024/20, висновки Верховного Суду у якій, застосовано судом апеляційної інстанції не є подібними до спірних. Такі обставини не свідчать про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, тому підстави для відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, за таких доводів, відсутні. Надалі, заявник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 3 «Прикінцевих та перехідних» положень Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-ІХ). За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Судом установлено, що вирішуючи спір, суди керувалися положеннями Закону України «Про державну службу та іншими нормативно-правовими актами, якими урегульована процедура звільнення з державної служби і не застосовували підпункт 4 пункту 3 «Прикінцевих та перехідних» положень Закону №305-ІХ до спірних правовідносин. Водночас, посилавшись на ці норми, заявник не навів вмотивованих підстав необхідності їхнього застосування у цій справі, а лише зазначив про невідповідність, на його думку, указаної норми критеріям «якості закону». Такі доводи ОСОБА_1 про звільнення його на підставі «неякісного» закону є оціночним судженням та не свідчить про наявність правових підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас, інші аргументи скарги зводяться до неповного з`ясування судами обставин справи, зокрема щодо істотного втручання відповідного органу у право на працю, що не відповідає принципу верховенства права, незгоди зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни статусу ДБР та порушень його прав, як державного службовця, тощо. Такі доводи мають суб`єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Лише загальні посилання на незастосування висновку Верховного Суду, на його відсутність або необхідність відступлення від такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, за участю третьої особи - Державного бюро розслідувань, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко