Постанова 4851 № 520/1602/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 р.Справа № 520/1602/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 19.04.21 по справі № 520/1602/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (позивач - ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтаві від 22.12.2020 року №219-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу супроводження оперативними підрозділами досудових розслідувань територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві; поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді начальника відділу супроводження оперативними підрозділами досудових розслідувань територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції належним чином не надана оцінка процедурі звільнення позивача та перевірка відомостей про фактичність проведених змін, що має істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, безпідставно розглянув справу без участі сторін, що стало наслідком порушення прав позивача на участь у судовому засіданні та права позивача на справедливий суд; не встановив обставини порушення процедури звільнення позивача; не встановив відсутність фактичного скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; не встановив порушення відповідачами ч. 2 ст. 19 Конституції України, що у відповідності до ст. 317 КАС України є підставами для скасування зазначеного рішення і прийняття нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідачі просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу; 2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу. Частиною 11 статті 126 КАС України передбачено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Як установлено колегією суддів, судову повістку про призначене на 30.09.2021 судове засідання направлено судом на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, із незалежних від суду причин вказане поштове відправлення органом поштового зв`язку було повернуто на адресу суду. Тобто, поштове відправлення, адресоване позивачу, не вручене з причин, незалежних від суду, який у встановленому процесуальним законом порядку вчинив необхідні дії, спрямовані на повідомлення сторони про призначене у справі судове засіданні. При цьому, отримання рекомендованих листів адресатом знаходиться поза межами судового контролю. Отже, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що Сєвєрілова не скористався своїм правом на отримання судової кореспонденції, колегія суддів дійшла висновку, що в розумінні положень частини 11 статті 126 КАС України, таку кореспонденцію слід вважати врученою позивачу належним чином. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві №15-o від 25.10.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу супроводження оперативними підрозділами досудових розслідувань територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. Позивачу присвоєно 5-й (п`ятий) ранг державного службовця, посада відноситься до категорії "Б" посад державної служби (наказ ДБР від 06.04.2019 № 103-ос). 02 листопада 2020 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, позивачу надіслано попередження № 16084 15-01 про наступне вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державною бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві відповідно до наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК. Наказом № 2I9-0 від 22.12.2020 позивача звільнено з посади, яку він обіймав, з ЗІ грудня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розкладу відповідно до п.2 ч.З ст.13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" та п.І ч.І. ч.4 ст.87 Закону України "Про державну службу". Не погоджуючись із таким наказом, позивача звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачами дотримано чинні на момент виникнення спірних правовідносин норми Закону України "Про державну службу" та прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законом, внаслідок виведення посади позивача зі штату ТУ ДБР. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Згідно з частиною першою статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. За приписами частини другої статті 14 цього ж Закону служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (набрав чинності 27.12.2019, далі - Закон №305) у статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон №749) слова "центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою" замінено словами "державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо", а тому на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Тобто, з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. На виконання зазначених положень закону, Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР, в тому числі в м. Полтаві. Відповідно до п.п.4,5 ч.1 ст.12 Закону №749 директор Державного бюро розслідувань затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань та визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. На виконання вищевказаних вимог закону у жовтні 2020 року до ДБР направлено подання Директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 19.10.2020 №52дск/15-10, на підставі якого наказом ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК "Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік", затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які вводилися у дію з - 04.01.2021 (зміни до штатного розпису №5). Згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, а саме: виведені з штатного розпису, у тому числі і посада начальника відділу супроводження оперативними підрозділами досудових розслідувань, яку займав позивач (додаток №5), водночас введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького (старшого та середнього) складу. Колегія суддів зауважує, що накази ДБР від 15.10.2020 №581 та від 20.10.2020 № 197 ДСК позивачем не оскаржувалися та доказів того, що вказані накази скасовані в судовому порядку до суду також не надано, що позбавляє суд процесуальних можливостей надавати правову оцінку зазначеним вище наказам, як і враховувати доводи заявника апеляційної скарги про допущені, на думку позивача, порушення під час їх прийняття. Як встановлено судом, 02 листопада 2020 року позивача повідомлено про наступне вивільнення (звільнення) на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, та в подальшому звільнено з займаної посади, про що внесено відповідний запис у трудову книжку. Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII. Учасниками справи не заперечується, що на час призначення позивача на посаду, займана ним посада відносилася до посад державної служби. Отже, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи Закону № 889-VIIІ, з урахуванням внесених до нього змін згідно із Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Факт скорочення штату державних службовців шляхом виведення зі штатного розпису посад державної служби та заміщення цих посад посадами начальницького та рядового складу підтверджується наказом ДБР від 20.10.2020 № 197 ДСК. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій відповідачів в частині звільнення позивача з займаної посади за ініціативою суб`єкта призначення внаслідок скорочення посади державної служби в ДБР. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів про звільнення та підлягала застосуванню. Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Аналогічна право позиція щодо конкуренції норм права під час вирішення питання про звільнення працівника ДБР у зв`язку з заміщенням посад державної служби посадами начальницького та рядового складу висловлена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, що враховується судом апеляційної інстанції в силу приписів ст. 242 КАС України. Колегією суддів встановлено, що відповідачами дотримано вимог ст. 87 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме попереджено про наступне вивільнення позивача як державного службовця у встановлений законом строк. А тому посилання заявника апеляційної скарги на положення ч.3 ст.87 цього закону в частині обов`язку відповідача запропонувати позивачу іншу посаду начальницького та рядового складу є безпідставними. Посилання позивача в апеляційній скарзі на норми КЗпП України є також необґрунтованими, адже спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є саме Закон України "Про державну службу". В апеляційній скарзі скаржник зазначає про наявність гарантій від його звільнення, які передбачені у пункті 4 частини третьої "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ. Водночас з системного аналізу цього пункту Прикінцевих та перехідних положень, вбачається такі норми стосуються виключно посад слідчих та оперуповноважених, до яких посада позивача не відноситьсч. Відповідно до пункту 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники ДБР продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" із урахуванням внесених цим Законом. Отже, пункт 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних Закону № 305-ІХ не дає іншим працівникам територіальних управліннях гарантій від звільнення із служби в ДБР та лише встановлює перехідний період, в який такі посади мають заміщуватися іншою категорією посад задля забезпечення безперевності роботи державного органу. Крім того, колегія суддів уважає, що позивач не позбавлений можливості прийняти участь в конкурсі для заміщення вакантних посад рядового та начальницького складу. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність з боку відповідачів порушень прав позивача, які б потребували судового захисту. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, безпідставно розглянув справу без участі сторін, що стало наслідком порушення прав позивача на участь у судовому засіданні та права позивача на справедливий суд, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України). Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Резюмуючи вказане вище, розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 520/1602/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 11.10.2021.