Постанова 4812 № 490/2319/20

15.12.21 22-ц/812/2233/21 Справа №490/2319/20 Головуючий суду першої інстанції - Шолох Л. М. Провадження №22-ц/812/2233/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 грудня 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання - Горенко Ю. В., за участі третьої особи - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2021 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання договорів недійсними, У С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду позов про визнання недійсними договорів позики та іпотеки від 08 жовтня 2018 року, які були укладені між нею та ОСОБА_3 . В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначала, що 12 травня 2017 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого вона взяла у борг 2 628 739,00 грн, що складало еквівалент 93 600 доларів США. З метою забезпечення взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивач вказувала, що 08 жовтня 2018 року, маючи на меті повернення боргу, вона прийшла до нотаріуса, де, вважаючи, що підписує розірвання договорів позики та іпотеки, віддала борг та підписала документи. Згодом позивач дізналася, що 08 жовтня 2018 року вона та відповідач підписали новий договір позики та іпотечний договір. Про цей факт їй стало відомо, коли вона дізналася, що власником її майна стала інша особа. Посилаючись на те, що вказані договори позики та іпотеки укладені під впливом помилки, ОСОБА_2 просила визнати їх недійсними. Одночасно з позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначений житловий будинок та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову є взаємопов`язаним з предметом спору, що заява про забезпечення позову в достатній мірі обґрунтована необхідністю забезпечення позову, позивачем викладено свої доводи щодо можливості настання несприятливих наслідків у разі незабезпечення позову, а зазначені ним підстави та вид забезпечення позову є співмірними з пред`явленими вимогами, обраний вид забезпечення позову не порушує прав і охоронюваних законом інтересів відповідача чи третьої особи. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 оскаржували дану ухвалу у апеляційному порядку, а ОСОБА_1 також у касаційному порядку. Як у апеляційних скаргах, так і у касаційній скарзі було вказано, що ухвала суду є незаконною, бо обраний спосіб забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами. Предметом позову у справі є визнання недійсними договорів позики та іпотеки від 08 жовтня 2018 року без застосування встановлених статтею 216 ЦК України наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції. У випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а позивачу достатньо буде звернутися до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації обтяження у вигляді іпотеки, тому у суду першої інстанції були відсутні передбачені частиною другою статті 149 ЦПК України підстави для застосування заходів забезпечення позову. Застосований захід забезпечення позову порушує права нового власника житлового будинку, а саме ОСОБА_1 . Суди апеляційної та касаційної інстанції залишили скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про застосування заходу забезпечення позову без змін. Зазначені суди констатували, що висновок районного суду про наявність підстав для накладення арешту на спірний житловий будинок є правильним, оскільки між сторонами існує спір щодо визнання недійсним договору іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 , тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. У жовтні 2020 року відповідач ОСОБА_3 звертався до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 11 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_3 було відмовлено. Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 11 листопада 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено ОСОБА_1 . У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову. Обґрунтовуючи свою заяву, він зазначав, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 є визнання недійсними договору позики та іпотечного договору від 08 жовтня 2018 року без застосування наслідків недійсності правочину, визначених у ст.216 ЦК України (двостороння реституція). Заявник набув право власності на спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2019. Згідно з умовами договору ОСОБА_3 діяв у якості іпотекодержателя за іпотечним договором від 12.05.2017 та у відповідності з умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 16.11.2017. Підписавши договір про задоволення вимог іпотекодержателя, позивач погодилася на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а також на визначену ціну продажу. Вказані договори з підстав їх недійсності у судовому порядку не оспорені, а тому навіть у разі задоволення позовних вимог житловий будинок не підлягатиме передачі попередньому власнику. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 вважав, що арешт накладено на належний йому житловий будинок безпідставно. Застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту порушує його право на вільне розпорядження майном. У випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а позивачу достатньо буде звернутися до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації обтяження у вигляді іпотеки, тому у суду першої інстанції були відсутні передбачені частиною другою статті 149 ЦПК України підстави для застосування заходів забезпечення позову. Підсумовуючи викладене, ОСОБА_1 зазначав, що запропонований позивачем вид забезпечення позову не є належним заходом забезпечення позову задля усунення ризику невиконання рішення суду, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. Застосований захід забезпечення позову є неспівмірним з позовними вимогами ОСОБА_2 та не впливає на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22 листопада 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви про скасування заходів забезпечення позову. Обґрунтовуючи незгоду з оскаржуваною ухвалою, ОСОБА_1 зазначав, що судом першої інстанції було проігноровано факт укладання між сторонами у справі двох угод позики та іпотеки (2017 та 2018 роки), а також договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 16.11.2017. Заявник набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2019 та іпотечного договору від 12.05.2017, які у судовому порядку не оскаржуються. Виходячи з положень ст.216 ЦК України, навіть у випадку задоволення позовних вимог вказаний житловий будинок не підлягатиме передачі попередньому власнику. Згідно з вимогами ст.150 ЦПК України накладення арешту на спірний будинок є помилкою суду, бо житловий будинок відповідачу не належить, що є підставою для скасування забезпечення позову. Позивач за весь час розгляду справи жодного разу у судове засідання не з`явилася, що на думку заявника є свідченням того, що подання позову було здійснено тільки з однією метою - накладення арешту на будинок. Відповідно до вимог статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Скасувати заходи забезпечення позову суд може у зв`язку зі зміною умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову. Скасування заходів забезпечення позову належить відрізняти від скасування ухвали про забезпечення позову. Різниця полягає в тому, що заходи забезпечення позову скасовуються судом, який їх застосував, якщо відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів. При цьому правомірність застосування таких заходів судом відповідач, як правило, не заперечує. Натомість, скасування ухвали про забезпечення позову здійснюється за наслідками її апеляційного оскарження. В цьому випадку ухвалу скасовує апеляційний суд, якщо під час її постановлення було порушено вимоги закону. Отже, заходи забезпечення позову скасовуються судом, який їх застосував, якщо відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів. Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що питання наявності підстав для забезпечення позову та співмірність застосованих заходів забезпечення позову із позовними вимогами були предметом апеляційного та касаційного перегляду. Судами апеляційної та касаційної інстанції було підтверджено обґрунтованість ухвали суду про застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірний житловий будинок. Отже, питання наявності підстав для забезпечення позову та співмірність застосованих заходів забезпечення позову вже вирішено. Будь-яких інших підстав для скасування заходів забезпечення позову заявником не наведено. Враховуючи, що розгляд справи триває, необхідність у заходах забезпечення позову не відпала. Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції дійшли до висновку, що забезпечення позову ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили, є обґрунтованим, оскільки між сторонами існує спір щодо визнання недійсним договору іпотеки, предметом якого є вказане нерухоме майно, тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Матеріалами справи вказаного не підтверджено. Заява про скасування заходів забезпечення позову та апеляційна скарга ОСОБА_1 зводяться до його незгоди з застосованими заходами забезпечення позову, але вказане не реалізовується шляхом подання заяви про скасування заходів забезпечення позову. При поданні вказаної заяви треба довести, що відпала потреба у забезпеченні позову або змінились обставини, що зумовили застосування заходу забезпечення позову. Представлені ОСОБА_1 доводи та докази не дають підстав стверджувати про наявність таких обставин. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, оскільки доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 15 грудня 2021 року.