Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5861/21

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 р. Справа № 440/5861/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Бершова Г.Є. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиманське", Головного управління ДПС у Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі по№ 440/5861/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиманське" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лиманське" (надалі - позивач, ТОВ "Лиманське") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому позивач просив: -визнати протиправним та скасувати рішення, викладене в листі від 24.03.2021, щодо відмови у підтвердженні ТОВ "Лиманське" статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2021 році; -зобов`язати відповідача відновити та підтвердити ТОВ "Лиманське" статус платника єдиного податку четвертої групи з 01.01.2021, про що видати довідку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 позов задоволено. 13.08.2021 до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат в порядку статтей 143, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12500,00 грн. Додатковим рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року заяву представника позивача - адвоката Гирі Анни Володимирівни про ухвалення додаткового рішення у справі - задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиманське" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн (шість тисяч п`ятсот гривень). В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено. Не погодившись з винесеним додатковим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 44057192, адреса: 36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Європейська 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» (код ЄДРПОУ 32323794, адреса: 38443, Полтавська обл., Решетилівський р-н., с. Лиман Перший) судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката) в розмірі 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 коп. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на ч. 7 ст. 134 КАС України, вказав на помилковість висновку суду першої інстанції в частині зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, до 6500,00 грн. замість належних 12,500 грн., з огляду на їх неспівмірність, оскільки надання позивачем до суду першої інстанції до винесення рішення по справі доказів понесення ним витрат на правничу допомогу та відсутність клопотань відповідача щодо заперечення розміру понесених витрат на правничу допомогу внаслідок їх неспівмірності із складністю справи та ціною позову, є підставою для відшкодування таких витрат в повному обсязі. На думку позивача, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи без наявності відповідного клопотання про заперечення їх розміру. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а додаткове рішення в частині, якою відмовлено у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу - залишити без змін. ГУ ДПС у Полтавській області також не погоджуючись із додатковим рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, обсягу робіт, а гонорар адвоката за надану правову допомогу є завищеним та не відповідає критеріям співмірності. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався представленими позивачем документами про понесені витрати на правову допомогу адвоката, а також врахував складність розглядуваної справи, через що заявлений розмір витрат зменшив до суми 6500 грн., яку визнав справедливою. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 01.06.2021 /а.с.40/, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 11.08.2021, квитанції №11 від 11.08.2021 на суму 10000,00 грн, №12 від 12.08.2021 на суму 2500,00 грн, видатковий касовий ордер від 11.08.2021 на суму 10000,00 грн, видатковий касовий ордер від 12.08.2021 на суму 2500,00 грн, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 11.08.2021 та від 12.08.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер. Згідно з пунктами 4.1-4.2 Договору про надання правової допомоги на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні розміру гонорару. Гонорар адвоката визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір або погодинна оплата) встановлюється в залежності від виду послуг, що був наданий. Зі змісту акту виконаних робіт (наданих послуг) від 11.08.2021 адвокатом Гирею А.В. надано наступні послуги: 1) опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (1 год.) - 1000,00 грн; 2) складання адміністративного позову (7 год.) - 7000,00 грн; 3) формування додатків до адміністративного позову (1 год.) - 1000,00 грн; 4) ознайомлення з матеріалами справи - 500,00 грн; 5) складання та подання адвокатського запиту до ГУ ДПС у Полтавській області (1 год.) - 1000,00 грн; 6) складання, направлення відповідачу та подання до суду відповіді на відзив (2 год.) - 2000,00 грн. Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначена справа належить до справ незначної складності, щодо якої станом на дату звернення позивачу до суду сформовано сталу судову практику, а тому час витрачений на складання позовної заяви (7 год) не відповідає заявленому у описі, достатньо 3,5 год. Крім того, формування додатків до адміністративного позову є суто технічною дією та охоплюється послугою складання адміністративного позову, тому включення окремо зазначеної послуги до розрахунку витрат є безпідставним. Також, судом першої інстанції враховано, що адвокатський запит адвоката Гирі А.В. до ГУ ДПС у Полтавській області від 09.07.2021 №09/07/1 є незначним за обсягом, тому достатнім розміром гонорару за складання адвокатського запиту є 500,00 грн. Крім того, вартість гонорару за складання відповіді на відзив (2000,00 грн) є значно завищеною, оскільки відповідь на відзив є незначною за обсягом, викладена на двох сторінках, у більшості містить цитування норм податкового законодавства. Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, факт відсутності ціни позову, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, а також приймаючи до уваги не співмірність загального розміру витрат фактично наданим послугам, який, в свою чергу, є непропорційним до предмета спору, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати є «неспівмірними» зі складністю справи, а загальний показник часу, який зазначений адвокатом є необґрунтованим та завищеним. При цьому, судова колегія не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах даної справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та ухвалення додаткового судового рішення в даній справі в частині стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмір 6500,00 грн. на користь ТОВ "Лиманське", оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час. Висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц. З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав всі підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корегулюється з прецедентною практикою ЄСПЛ. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Лиманське", Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення. Додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 по справі № 440/5861/21 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.С. Чалий