Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6518/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року справа №200/6518/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 р. у справі № 200/6518/21 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач, ГУПФУ), в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоодержаної пенсії ОСОБА_2 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 недоодержану суму пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 37046,74 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоодержаної пенсії ОСОБА_2 ; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 недоодержану суму пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 37046 гривень 74 копійки; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за вимогами ст.. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262), батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Апелянт зазначає, що позивачем не надано довідку про сумісне проживання з ОСОБА_2 на день його смерті. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 10). ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 14 березня 2017 року № 74246 (а.с. 20). Позивач є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , що підтверджено копіями таких документів: паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с. 13), свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 14), довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № 74247 від 04.06.2018 року (а.с. 21). Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 14 квітня 2021 року у справі № 234/4874/21 за заявою ОСОБА_1 встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Горлівки, визначено дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 та місце смерті м. Горлівка, Донецька область, Україна (а.с. 16). На підставі зазначеного рішення суду Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) видано свідоцтво від 15 квітня 2021 року серії НОМЕР_5 про смерть ОСОБА_2 (а.с. 15). Згідно довідки № 440/03.2-11 від 14.07.2021 року про доходи пенсіонера ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні ПФУ в Донецькій області і отримував пенсію за вислугу років, сума недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 складає 37046,34 грн. (а.с. 66). У зв`язку з наявністю недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 у розмірі 37046,34 грн. позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату недоотриманої пенсії від 22.04.2021 року, відповідно до якої просила виплатити недоотриману пенсію за померлого чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом № 1307 від 15.04.2021 року. До заяви позивачем були надані наступні документи: копія паспорту, копія рішення суду, реквізити ОСОБА_3 , копія паспорта померлого, копія свідоцтва про свідоцтва про смерть, довідка ВПО померлого, довідка ВПО та ІНН позивача (а.с. 48). Листом від 26.04.2021 року № 0500-0304-8/9826 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача, що для вирішення питання щодо отримання недоотриманої пенсії за померлого чоловіка ОСОБА_2 позивачу необхідно надати довідку про сумісне проживання з ОСОБА_2 на день його смерті до управління Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації) або до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 12). Представник позивача 14.05.2021 року звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з адвокатським запитом за вих. № 154, відповідно до якого просив надати інформацію стосовно того за який період фактично недоотримано пенсію ОСОБА_2 , яка сума пенсії фактично недоотримана ОСОБА_2 , чи приймався управлінням акт індивідуальної дії про відмову ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої пенсії її покійним чоловіком згідно поданої нею заяви (а.с. 28). Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 21.05.2021 року № 0500-0302-8/12332 повідомило представника позивача, що 22.04.2021 року до Головного управління надійшла заява від ОСОБА_1 та пакет документів для виплати недоотриманої пенсії за померлого чоловіка ОСОБА_2 . Адреса фактичного місця проживання ОСОБА_2 згідно довідки внутрішньо переміщеної особи АДРЕСА_3 , яка не співпадає з адресою фактичного проживання ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_2 . Враховуючи вищезазначене для вирішення питання щодо отримання недоотриманої пенсії за померлого чоловіка ОСОБА_2 гр. ОСОБА_1 необхідно надати довідку про сумісне проживання на день його смерті до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації), або до Головного управління (м. Слов`янськ, вул. Генерала Батюка, 8). На дату смерті у гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишились недоотримана пенсія за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 року у сумі 25002,215 грн., але означені суми не включаються до складу спадщини згідно ст. 61 Закону № 2262 (а.с. 29). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи спростовують твердження відповідача про відсутність належних та допустимих доказів спільного проживання позивача та її чоловіка, отже Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області безпідставно у листі від 26 квітня 2021 року № 0500-0304-8/9826 зазначив про необхідність надання довідки про сумісне проживання, та не прийняв рішення про виплату ОСОБА_1 недоотриманої за життя ОСОБА_2 суму пенсії. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, померлий чоловік Позивача отримував пенсію згідно Закону №2262. Законом №2262 визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Зазначеним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Відповідно до частини 1-3 статті 61 Закону№ 2262, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 3-1). Згідно п. 4 Порядку № 3-1 заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера. Відповідно до п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України07.07.2014 № 13-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Згідно з частиною 1 статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Відповідно до ч.1 ст.91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Відповідно до статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. За положенням статті 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що право на отримання спірних коштів належить тим членам сім`ї пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідні кошти підлягали виплаті самому пенсіонеру, але за життя він їх не отримав незалежно від причин (тобто вже були нараховані та спору щодо правильності їх нарахування немає). Отже, предметом передачі членам сімї померлого пенсіонера можуть бути лише конкретні суми пенсій, допомог або інших виплат, встановлених законом, які належали пенсіонеру за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Як свідчать матеріали справи, пенсія померлому була нарахована проте не виплачена, спір щодо вказаних сум відсутній. Спільне проживання позивача з ОСОБА_2 підтверджено відміткою про зареєстроване місце проживання у паспортах позивача та її чоловіка ОСОБА_2 та довідкою Пантелеймонівської селищної адміністрації м. Горлівки від 05.04.2021 року № 01-22-257, відповідно до якої підтверджено, що на момент смерті гр. ОСОБА_2 він дійсно був зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 , та разом з ним за вказаною адресою зареєстрована його дружина ОСОБА_1 (а.с. 22). Щодо посилання апелянта на те, що зазначена довідка видана створеним у не передбаченому законом порядку органом на тимчасово окупованій території, суд зазначає наступне. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті є недійсним та не створює правових наслідків. Суд, застосовуючи вказані норми, не приймає як належний та допустимий доказ надану позивачем довідку, оскільки установа (підприємство), яке видало цю довідку, не була створена у порядку, передбаченому законами України. Разом з тим, суд зазначає, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через захоплення незаконними озброєними формуваннями території де розташовано установу (підприємство). Тобто, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав. Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо). Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Право позивача на отримання вказаних сум пенсії, невиплачених її чоловікові у зв`язку зі смертю, є «законними сподіваннями», оскільки така виплата передбачена національним законодавством, а тому таке майнове право підпадає під поняття «майно» у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, відповідач міг прийняти до уваги та надати оцінку інформації, яка міститься в довідці, яка видана установою (підприємством), що знаходиться на тимчасово непідконтрольній території. Дослідженні судом відомості в довідці не суперечить та не спростовує фактичні дані, наявні в матеріалах справи. Також, суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено. Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен був взяти до уваги інформацію зазначену у довідці, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до Управління за отриманням пенсії померлого чоловіка. Стосовно інформації у довідках про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 березня 2017 року № 74246 та від 04 червня 2018 року № 74247, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме зазначення в них різних адрес місця фактичного проживання позивача та її померлого чоловіка, суд зазначає, що свідоцтво про смерть та інші матеріали справи підтверджують, що на час смерті ОСОБА_4 знаходився у місті Горлівка, тобто за місцем реєстрації визначеному у паспорті громадянина України, а не за місцем фактичного проживання у м. Краматорську. Отже, оскільки позивач був членом сім`ї померлого пенсіонера (дружиною) і на день смерті проживав разом з ним, він відповідно до вимог ст. 61 Закону №2262-XII має право на одержання нарахованих, але невиплачених померлому пенсіонеру сум. Позивач своєчасно вжив заходів для отримання інформації про порядок звернення для отримання нарахованих сум пенсій її померлого чоловіка шляхом звернення до відповідача та нотаріального органу, а відповідач протиправно позбавив позивача права на одержання цих сум. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність заявлених вимог позивача. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми матеріального та процесуального права та суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 р. у справі № 200/6518/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано 13 грудня 2021 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко І.Д. Компанієць