Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2244/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2244/21 пров. № А/857/19009/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Хабазня Ю.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25травня 2021 року (постановлена головуючою-суддею Гудима Н.С., час ухвалення судового рішення 11 год 13 хв у м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення 26травня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати розпорядження міського голови №30-ос від 27.01.2021, №57-ос від 24.02.2021 в частині його де преміювання та зобов`язати виконавчий комітет Вараської міської ради Рівненської області в особі міського голови м. Вараш Мензула О.П., перерахувати йому премію за січень 2021 року (за винятком днів перебування у відрядженні) та лютий 2021 року (за винятком днів перебування на лікарняному), обчисливши її відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», умов колективного договору від 25.05.2015, Положення про преміювання та Розрахунку Фонду оплати праці працівників виконавчого комітету Вараської міської ради на 2021 рік, затвердженого рішенням Вараської міської ради №87 від 23.12.2020 та виплатити недоотриману частину премії в розмірі 8670,26 грн (190% премії) за січень 2021 року та 7267,00 грн (190% премії) за лютий 2021 року. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.05.2021позовну заяву в частині визнання протиправним та скасування розпорядження №30-ос від 27.01.2021 «Про преміювання працівників Вараської міської ради» щодо преміювання головного спеціаліста юридичного відділу виконкому ради ОСОБА_1 було залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що спірне розпорядження надійшло на його домашню адресу у березні 2021 року і до цього часу він особисто його не отримував. Додатково зазначає, що в контексті положень Закону України «Про оплату праці» та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.07.2018 по справі №760/14696/16-ц, він має право звернутися до суду з вимогою про стягнення премії, яка входить до структури заробітної плати, без обмеження будь-яким строком. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача Діонісьєв І.М., який просив відхилити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що предметом спору у даній справі є, зокрема, оскарження розпорядження міського голови в частині де преміювання позивача №30-освід 27.01.2021. Залишаючи без розгляду позовну заяву в частині визнання протиправним та скасування розпорядження №30-ос від 27.01.2021 «Про преміювання працівників Вараської міської ради», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду із адміністративним позовом з приводу проходження ним публічної служби. При цьому, суд першої інстанції, не погоджуючись з доводами позивача про те, що про існування оспорюваного розпорядження він дізнався у березні 2021 року, вказав, що про його існування та зміст позивач був обізнаний 29.01.2021, що підтверджується його заявою доміського голови, а тому він не був позбавлений права заявити клопотання про витребування спірного розпорядження у відповідача в силу положень ч.7 ст.161 КАС України при вчасному поданні позову. Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких він прийшов з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Згідно ч.1 ст.3, ст.4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ст.1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що поняття «премія» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у ч.2 ст.233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.03.2019 по справі №807/363/18, від 25.04.2019 по справі №804/496/18, від 26.06.2019 по справі №820/4748/17, від 22.05.2020 по справі №808/3200/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. За таких обставин, оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовної вимоги про нарахування та виплату премії підлягають саме положення ч.1 ст.233 КЗпП України, згідно яких звернення до суду із вказаною позивачем вимогою не обмежується будь-яким строком. Колегія суддів також враховує, що вимоги позивача є взаємопов`язаними та спрямовані на вирішення питання виплати належних позивачу коштів, які входять до структури заробітної плати. Отже, під час розгляду цієї справи повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не ч.5 ст.122 КАС України. Враховуючи наведені вище норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував та не надав цим обставинам належної правової оцінки, а тому дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строків звернення до адміністративного суду. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року по справі №460/2244/21 скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 09.12.2021.