Постанова 4824 № 2-2/12

справа № 2-2/2012 головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В. провадження № 22-ц/824/14504/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Сушко Л.П., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ганчука Григорія Володимировича на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа про стягнення заборгованості, виданого на підставі рішення суду від 07 грудня 2012 року у справі № 2-2/12 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайн ЛТД», - в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа у справі №2-2/12, виданого 26 березня 2013 року Солом`янським районним судом міста Києва на підставі рішення від 07 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 60/VIP від 26 серпня 2008 року у сумі 356 062,10 доларів США, 1 336 240,10 євро, 2 872714,87 грн, та витрати на оплату судового збору у сумі 3 219 грн. Заява обґрунтована тим, що на момент набрання законної сили указаним рішенням суду строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становив 1 рік. Вперше зазначений виконавчий лист пред`явлено до виконання 26 квітня 2013 року. 03 липня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 03 липня 2017 року після переривання, поновився перебіг річного строку для пред`явлення виконавчого листа від 26 березня 2013 року до виконання, оскільки положення пункту 5 Прикінцевих і перехідним положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року) до указаного випадку не можуть бути застосовані. Боржник наполягає на тому, що згідно з положеннями вказаного пункту виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року), пред`являються до виконання у строки, встановлені цим законом. Зазначене, на думку боржника, слід тлумачити таким чином, що строк пред`явлення до виконання продовжується до трьох років лише для тих виконавчих листів, які взагалі не були пред`явлені до виконання. Натомість, виконавчий лист від 26 березня 2013 року пред`являвся до виконання, після чого був повернутий і після переривання поновився саме той строк, який передбачений законом на момент його переривання. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 409/4751/12. Повторне подання банком виконавчого листа на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. відбулося поза межами встановленого для цього строку, а тому і відкриття виконавчого провадження з подальшим здійсненням виконавчих дій не відповідає положенням закону. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала мотивована тим, що на момент набрання чинності Законом України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2/12 від 26 березня 2013 року не сплинув, оскільки був перерваний, а після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі постанови державного виконавця від 03 липня 2017 року, виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання протягом строку, встановленого цим Законом у редакції від 02 червня 2016 року, тобто до 03 липня 2020 року. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ганчук Г.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування ухвали з огляду на таке. Судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали здійснено неправильне тлумачення пункту 5 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року, відповідно до якого застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а посилання на пункт 5, згідно з яким виконавчі документи, видані до набрання чинності цим законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим законом, є помилковими, оскільки вказаний пункт стосується пред`явлення виконавчих листів вперше. Від ПАТ АБ «Укргазбанк» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на те, що з відміток на виконавчому листі вбачається, що він пред`являвся стягувачем до виконання та повертався відділом примусового виконання рішень без виконання 03 липня 2017 року, внаслідок чого строк пред`явлення указаного виконавчого листа до виконання було перервано і він міг бути поданий до виконання, з урахуванням останнього повернення, до 04 липня 2020 року. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, дійшла висновку про таке. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 60/VIP від 26 серпня 2008 року у сумі 356 062,10 доларів США, 1 336 240,10 євро, 2 872714,87 грн, та витрати на оплату судового збору у сумі 3 219 грн (а.с. 123 т. 1). 26 березня 2013 року виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості у сумі 356 062,10 доларів США, 1 336 240,10 євро, 2 872714,87 грн, та витрати на оплату судового збору в сумі 3 219 грн. З указаного виконавчого листа вбачається, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 грудня 2012 року у справі № 2-2/12 набрало законної сили 14 лютого 2013 року, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 14 лютого 2014 року (а.с. 9 т. 3). Указаний виконавчий лист пред`явлено до виконання 26 квітня 2013 року. Постановою державним виконавцем від 03 липня 2017 року указаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», що сторонами не заперечувалося. 15 червня 2020 року ПАТ АК «Укргазбанк» повторно пред`явило указаний виконавчий лист до виконання (а.с. 17 т. 3). Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. від 03 липня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62464040 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2/12, виданого 26 березня 2013 року (а.с. 21). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно з пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18). Згідно з частинами 4, 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Тлумачення частини 4 та 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) свідчить, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Тобто повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV). Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Суд першої інстанції, встановивши, що ПАТ «Укргазбанк» у квітні 2013 року пред`явило до виконання виконавчий лист № 2-2/12, дійшов правильного висновку, що оскільки відбулось переривання строку пред`явлення виконавчого документа тому стягувачем не пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року набрав чинності 05 жовтня 2016 року. Указаний виконавчий документ повернуто стягувачу 03 липня 2017 року та перебіг строку почався заново з наступного дня після його повернення. Таким чином, на момент набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2/12 не сплинув, тому наявні підстави для застосування пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Отже, виконавчий документ № 2-2/12 міг бути пред`явлений до виконання протягом трьох років - до 04 липня 2020 року. 03 липня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62464040 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2/12, тобто у межах цього строку. Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що при визначенні строку пред`явлення виконавчого листа необхідно застосовувати положення Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV. Такий висновок суду першої інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 лютого 2020 року у справі № 2018/343/11 (провадження № 61-45682св18). Щодо посилання представника боржника в апеляційній скарзі на необхідність врахування при вирішенні цієї справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 409/4751/12, то колегія суддів звертає увагу на таке. При виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Разом з тим, суд повинен керуватися частиною 4 статті 263 ЦПК України лише у разі якщо спір випливає з одних і тих правовідносин, у яких один і той самий предмет спору, і які врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права. Як вбачається з обставин, встановлених у справі № 409/4751/12 (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року), на виконання рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 травня 2014 року, яке набрало законної сили 18 листопада 2014 року, - 04 лютого 2016 року районним судом були видані виконавчі листи. Стягувач, пропустивши річний строк пред`явлення зазначених виконавчих листів до виконання, визначений статтею 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», у березні 2016 року звернувся до суду з заявою про його поновлення. Ухвалою районного суду від 10 березня 2017 року, яка набрала законної сили, у задоволенні вказаної заяви відмовлено у зв`язку з не доведеністю поважності причин пропуску строку для пред`явлення цих листів до виконання. 18 листопада 2017 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслало до відділу ДВС заяву про примусове виконання рішення. Держаний виконавець повернув виконавчі документи стягувачу без прийняття до виконання в зв`язку із пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Звертаючись до суду зі скаргою, ПАТ «ПроКредит Банк» посилалось на протиправність дій державного виконавця при винесенні цих повідомлень та зазначало, що пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року), пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Стягувачем був дотриманий трирічний строк, передбачений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року. Заперечуючи проти скарги, державний виконавець зазначав, що стягувач уже звертався до ДВС з цими виконавчими документами, проте йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження через пропуск річного строку на їх пред`явлення. У подальшому банк звернувся до суду з заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання, яка залишена без задоволення. Відмовляючи у прийнятті виконавчих документів, які подані банком повторно, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», врахувавши ухвалу суду, якою встановлено, що стягувач пропустив строк для їх пред`явлення. Колегія суддів Верховного Суду, виходячи зі встановлених обставин, дійшла висновку про те, що на повторне пред`явлення стягувачем виконавчих листів для виконання положення статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року, якою передбачений новий більш тривалий строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, не застосовуються (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 409/4751/12). Отже, за наявності судового рішення про відмову у поновленні строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання, повторне пред`явлення їх до виконання, - є недопустимим. Тому, логічною є правова позиція Верховного Суду у цій справі про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII), за наявності судового рішення про відмову у поновленні строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання, не можуть бути повторно пред`явлені до виконання у строки, встановлені цим Законом, оскільки положення пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» стосуються пред`явлення виконавчих листів вперше. Разом з тим, у справі, що переглядається в апеляційному порядку, судом встановлені інші обставини та правовідносини. Враховуючи, викладене, підстави для застосування при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення у цій справі відповідних правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 409/4751/12, - відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому цю ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ганчука Григорія Володимировича залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 06 грудня 2021 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко Л.П. Сушко