Ухвала КЦС ВС № 756/420/17

Ухвала 06 грудня 2021 року м. Київ справа № 756/420/17 провадження № 61-18833ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тарасова-Патрай Ксенія Андріївна, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про розірвання договору банківського вкладу, стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про розірвання договору банківського вкладу, стягнення грошових коштів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 910 546,94 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 756/420/17 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог задоволено частково. Прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог у частині стягнення донарахованих процентів за новий період фактичного користування коштами, у решті вимог відмовлено. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог у частині стягнення донарахованих процентів) задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 23 червня 2009 року у сумі 35 629,03 доларів США, що еквівалентно 950 938,81 грн; нараховані проценти (за період з 25 травня 2014 року до 27 лютого 2018 року) у сумі 11 907,35 доларів США, що еквівалентно 31 7807,17 грн, а також за договором банківського вкладу від 21 серпня 2007 року кошти у сумі 41 742,51 доларів США, що еквівалентно 1 114 107,59 грн; та нараховані проценти (за період з 22 серпня 2013 року до 27 лютого 2018 року ) у сумі 13 494,66 доларів США, що еквівалентно 360 172,47 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 нараховані проценти (за період з 28 лютого 2018 року до 13 лютого 2020 року) за договором банківського вкладу від 23 червня 2009 року у розмірі 698,91 доларів США, що еквівалентно 18 653,91 грн, а також нараховані проценти (за період з 28 лютого 2018 року до 13 лютого 2020 року) за договором банківського вкладу від 21 серпня 2007 року у розмірі 818, 83 доларів США, що еквівалентно 21 854,57 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини таке: «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку, є нікчемним в силу положень ч. 1 ст , ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України». Крім того, договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року також є нікчемним відповідно до положень ст. 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на незаконне заволодіння вкладами громадян України». В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року залишено без змін. 19 листопада 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тарасова-Патрай К. А. звернулася із касаційною скаргою нарішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України). Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Заявник указує, що відсутня єдина правова

позиція Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно визначення, з якого моменту договір банківського вкладу вважається розірваним. Проте таке обґрунтування підстав касаційного оскарження не є належним виконанням частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не наводить конкретної норми права, у якій відсутній висновокщодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що свідчить про недотримання пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. За таких обставин заявнику слід уточнити касаційну скаргу у частині підстав, на яких вона подається, оскільки нею не конкретизовано норму права, у якій відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги і копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків. Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Тарасова-Патрай Ксенія Андріївна, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Ю. В. Черняк