Постанова Київський апеляційний суд № 756/13719/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 року Справа 756/13719/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11730/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Желепи О.В., суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф. при секретарі: Міщенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонський районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року ( у складі судді Майбоженко А.М., повний текст складено 19.05.2021 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання договору недійсним, скасування записів про державну реєстрацію переходу права власності В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування записів про право власності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у липні 2016 року помер двоюрідний брат позивача ОСОБА_5 . Окрім позивача інші спадкоємці після померлого відсутні. В серпні 2016 року позивач звернувся до приватного нотаріуса КМНО Галаган О.В. з заявою про прийняття спадщини, згідно якої заведено спадкову справу № 3/2016. До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка за життя належала ОСОБА_5 на праві власності. 08.11.2016 року позивачу стало відомо, що 21.10.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 з`явився запис про реєстрацію права власності за іншим власником, а саме ОСОБА_3 , який було вчинено на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2012 року, який посвідчено державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Фоєю Лідією Андріївною, зареєстрований у реєстрі за №2-2737. Після цього, 09.11.2016 року, згідно рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний № 32299121 від 09.11.2016 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на вищевказану квартиру набула ОСОБА_4 . Для запобігання інших незаконних дій позивач звернувся до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄДРСР за № 12017100040001987 від 14.02.2017 року за ч. 1 ст. 190 КК України. В рамках вказаного кримінального провадження експертами Київського НДЕКЦ МВС України проведено почеркознавчу експертизу та згідно висновку експерта № 8-4/714 від 24.04.2017 року встановлено, що підпис та рукописний текст в графі «ПРОДАВЕЦЬ» в договорі купівлі-продажу серії ВТВ № 278322, укладеного 07.12.2012 року виконаний іншою особою, а не померлим ОСОБА_5 . Враховуючи викладене, просить визнати недійсним договір купівлі продажу квартири ВТВ № 278322 від 07.12.2012 року, посвідчений державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Фоєю Лідією Андріївною, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17011408 від 21.10.2016 року про право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17363309 від 09.11.2016 року про право власності ОСОБА_4 на вищевказану квартиру. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений 07.12.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 серія та номер бланку ВТВ №278322, виданий державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Фоєю Лідією Андріївною., зареєстрований у реєстрі за №2-2737. Скасовано рішення державного реєстратора Державного підприємства «СЕТАМ» Борискевича Максима Ігоровича №31970966 від 21.10.2016 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовити. Не погодившись з таким рішенням позивач, через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено з ухваленням нового рішення про повне задоволення позову. Скарга обгрунтована тим, що скасування державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_4 , до якої право власності перейшло за нікчемним правочином є належним способом захисту, а висновки суду з цього приводу не відповідаютьні вимогам Закону ні судовій практиці. До апеляційного суду надійшов відзив від представника відповаідача ОСОБА_4 , в якому вона просила залишити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін. Відзив мотивовано тим, що оскільки позивач не заявив вимог про визнання недійсним правочину на підставі якого ОСОБА_4 придбала спірну квартиру, відповдіно суд вірно не задовольнив вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію переходу права власності. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 доводи скарги підтримав. Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 заперечував проти задовоелння скарги. Інші учасники процесу до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, поясненння представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задовоелнні позовних вимог про скасування державної реєстрації переходу права власності до ОСОБА_4 , суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , якому на момент смерті належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.02.2005 №6н-77, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою.. Позивач є двоюрідним братом померлого ОСОБА_5 , що підтверджується рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 29.11.2017 та його єдиним спадкоємцем. 08.08.2016 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. з заявою про прийняття спадщини. 21.10.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 з`явився запис про реєстрацію права власності за іншим власником, а саме ОСОБА_3 , який було вчинено на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2012 року та посвідчено державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Фоєю Лідією Андріївною, зареєстрований у реєстрі за №2-2737. 14.02.2017 року було відкрито кримінальне провадження № 12017100040001987 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в межах якого було проведено почеркознавчу експертизу. Згідно висновку експерта № 8-4/714 від 24.04.2017 року встановлено, що підпис та рукописний текст ОСОБА_5 в графі «Продавець» в договорі купівлі-продажу серії ВТВ № 278322 від 07.12.2012 року не належить ОСОБА_5 та виконаний іншою особою. Суд визнав належним письмовим доказом у справі висновок 8-4/714 від 24.04.2017, який складено за наслідками проведеного експертного дослідження в межах кримінального провадження № 12017100040001987, оскільки відповідачі після роз`яснення суду відмовились заявляти клопотання про призначення почеркознавчої експертизи в межах даної цивільної справи. Враховуючи те, що зібраними доказами підтверджено те, що спірний договір купівлі-продажу від 07.12.2012 щодо квартири АДРЕСА_1 не був підписаний продавцем ОСОБА_5 , тобто його волевиявлення на укладання такого договору було відсутнє, суд вважав обґрунтованими вимоги про визнання цього договору недійсним. Щодо вимог позивача про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 17363309 від 09.11.2016 року про право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , суд встановив наступне. 09.11.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Падалкою Р.О. і зареєстрований в реєстрі за №6881. 09.11.2016 року, згідно рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний № 32299121 від 09.11.2016 року на підставі вищевказаного договору право власності на вищевказану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_4 . Позивач просив суд скасувати запис про право власності ОСОБА_4 , внесений на підставі цього рішення, посилаючись на те, що укладений ОСОБА_4 , правочин є нікчемним, а тому в порядку реституції перехід права власності має бути скасовано і такий спосіб захисту є належним. Разом з тим реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Ні позивач, ні спадкодавець ОСОБА_5 не є стороною договору купівлі-продажу квартири від 09.11.2016. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Оскільки позовних вимог про витребування майна з володіння ОСОБА_4 не заявлено, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування запису про право власності ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від матеріально-правових вимог, яких у справі не заявлено. Дослідивши подані суду першої інстанції докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону. Доводи апеляційнї скарги про те, що скасування державної реєстрації переходу права власності за особою, яка набула право власності на нерухоме майно за нікчемним правочином є належним способом захисту , колегія суддів не приймає з огляду на те, що погоджується з висновком суду про те, що належни способом захисту порушеного права позивача є витребування майна на його користь в порядку ст. 388 ЦК України. Посилання в скарзі на постанову Верховного Суду від 02 вересня 2020 року колегія суддів відхиляє, оскільки обставини в даній справі є відмінними від обставин, які досліджувались у вказаній постанові, а крім того Великою Палатою Верховного Суду висловлена аналогічна правова позиція, яка застосована в даній справі, відповдіно до якої саме звернення з вимогами про витребування майна є належним способом захисту спадкоємця від останнього набувача за низкою правочинів, в разі, якщо майно вибуло з власності спадкодавця без його волі. Посилання представника позивача на те, що позивач позбавлений права звертатись до суду з віндікаційним позовом, оскільки він не є власником спірного майна спростовуються положеннями ч.5 ст.1268 ЦК України, згідно якої незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Крім того, статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Аналогічний правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом, зокрема в постанові у справі № 303/6974/16-ц від 20.05.2020. З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, що заявлені у справі та не вправі вирішувати вимоги, які у справі не заявлені. Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Оболонський районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судовогорішення. Повний текст постанови складено 17 серпня 2021 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді В.А. Кравець О.Ф. Мазурик