Постанова 4824 № 756/6540/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/6540/17 головуючий у І інстанції: Майбоженко А.М. провадження 22-ц/824/8073/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 22 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 01 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 07 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» (далі - Банк) був підписаний кредитний договір, згідно з яким Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 63 350 доларів США з відсотковою ставкою 12,45% річних і підвищеною відсотковою ставкою 37,35% річних строком до 01 лютого 2038 року. Для забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору відповідач уклав з позивачем договір поруки. Вважає, що дана порука щодо забезпечення виконання основного зобов`язання була припинена, оскільки 01 вересня 2008 року відповідач здійснив однобічне підвищення процентної ставки за користування кредитом, тим самим збільшивши обсяг відповідальності за основним зобов`язанням як боржника, так і поручителя. Боржник на таке підвищення погодилась та здійснювала погашення заборгованості з урахуванням нового розміру відсоткової ставки, в свою чергу поручителя про збільшення відсоткової ставки ані Банк, ані ОСОБА_2 не повідомили. З позову, поданого відповідачем до позивача та третьої особи про стягнення заборгованості, позивач дізнався, що підставою стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості є договір поруки б/н від 15 грудня 2015 року, який був укладений під час оформлення ОСОБА_2 реструктуризації основного зобов`язання, в якому сторони обумовили умови сплати кредиту, отриманого 07 лютого 2008 року. Згідно даного договору відповідач уклав новий договір поруки б/н від 15 грудня 2015 року. Вважає, що оскільки 15 грудня 2015 року та після цієї дати третя особа не отримувала нового кредиту, укладений з позивачем договір поруки б/н від 15 грудня 2015 року за своїм змістом є лише додатковою угодою до основного зобов`язання, а окремим бути не може. Просив визнати поруку позивача, щодо виконання ОСОБА_2 зобов`язання, визначеного кредитним договором від 07 лютого 2008 року припиненою. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 01 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаними судовим рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу. Зазначає, що ним було надано беззаперечні докази, щодо збільшення відсоткової ставки по кредиту, про що його повідомлено не було, а тому враховуючи збільшення обсягу зобов`язання за кредитом порука є припиненою. Відзив на апеляційну скаргу у визначений строк не надходив. У судовому засіданні позивач підтримав свою позицію, інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження нарахування заборгованості позичальнику за неузгодженим із поручителем умовами. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» (далі - Банк) був підписаний кредитний договір № 064-2008-187 (далі- основне зобов`язання/кредитний договір), згідно з яким Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 63 350 доларів США з відсотковою ставкою 12,45% річних і підвищеною відсотковою ставкою 37,35% річних строком до 01.02.2038 року. Для забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору відповідач уклав з позивачем договір поруки № 064-2008-187-Р від 07 лютого 2008 року, в якому визначені умови основного зобов`язання. 01 травня 2009 року, 15 травня 2009 року, 13 червня 2014 року, 08 грудня 2014 року та 15 грудня 2015 року між банком та ОСОБА_2 були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювався розмір плати за користування кредитом, а саме за користування коштами, тобто окремо регулювався обсяг відповідальності за зобов`язанням і підтверджувалась його дійсність. 15 травня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору поруки № 064-2008-187-Р від 07 лютого 2008, яким внесено зміни до попередньо укладеного договору поруки. 13 червня 2014 року, 08 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договори поруки б\н, в яких узгоджено питання щодо зміни обсягу зобов`язань поручителя у зв`язку зі змінами в основному зобов`язанні. Позивач суду зазначив, що ці договори ним не підписувались. Обсяг його зобов`язань за ними збільшився, що є підставою для припинення поруки. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у справі за клопотанням позивача призначено судову почеркознавчу експертизу для встановлення автентичності його підпису у заявах від 13 червня 2014 року, 08 грудня 2014 року та договорах поруки від 13 червня 2014 року та 08 грудня 2014 року. Експертиза проведена не була у зв`язку з несплатою позивачем її вартості. 15 грудня 2015 року між відповідачем та позивачем було укладено договір поруки б/н, згідно умов якого сторони підтвердили існування основного зобов`язання та підтвердили його дійсність та відсутність будь-яких претензій, як щодо економіко-правового змісту договору, так і щодо поруки в цілому. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1-2 ст. 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України (в редакції, що діяла до 04 лютого 2019 року) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Таким чином, в силу ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент звернення із позовом, поручитель не залишається зобов`язаний в такому випадку навіть на початкових умовах. Місцевий суд вірно вказав, що доказів того, що договори поруки від 13 червня 2014 року, 08 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем не укладались, матеріали справи не містять. Апеляційна скарга також не містить доводів на спростування вищевказаного. При цьому, позивач також посилається на те, що порука припинена у зв`язку зі збільшенням 01 вересня 2008 року відповідачем розміру відсоткової ставки в односторонньому порядку. При цьому місцевий суд вірно вказав, що графіку платежів до кредитного договору №064-2008-187 від 07 лютого 2008 року, з якого було б можливо встановити розмір платежу в вересні 2008 року та перевірити наявність чи відсутність змін до цього графіку, позивачем суду не надано. Надана з апеляційною скаргою позивачем копія додаткової угоди №3 укладеної між Банком та позичальником від 20 червня 2008 року, якою було погоджено графік виплат у зв`язку із достроковим частковим погашенням кредитної заборгованості не може підтверджувати факт збільшення саме початкового основного зобов`язання, яке було погодженого з ОСОБА_1 . Крім того, інформація, щодо суми сплаченої позичальником 01 вересня 2008 року в рахунок погашення нарахованих відсотків в розмірі 679,13 доларів США, взята позивачем із виписки по рахунку, що може вказувати на дострокове погашення заборгованості передбаченої договором, а не на невідповідність узгодженого графіку погашення заборгованості. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів, щодо збільшення обсягу його відповідальності без його згоди на вказане в період до 15 грудня 2015 року. При цьому доводів на підтвердження припинення поруки за договором №б/н від 15 грудня 2015 року апелянтом не зазначалось. Як було вірно зазначено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не спростовано апелянтом, 15 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та Банком укладено договір поруки б/н, згідно умов якого сторони підтвердили існування основного зобов`язання та підтвердили його дійсність та відсутність будь-яких претензій, як щодо економіко-правового змісту договору, так і щодо поруки в цілому. Поручитель підписав новий договір поруки від 15 грудня 2015 року, в якому надав свою згоду на зміну основного зобов`язання, розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та продовження кінцевого терміну виконання основного зобов`язання. Тобто, підписавши договір поруки, поручитель підтвердив свою обізнаність про умови кредитного договору укладеного із позичальником ОСОБА_2 від 07 лютого 2008 року та додаткової угоди №б/н від 15 грудня 2015 року. Вищевказний договір поруки не можна вважати додатковою угодою до попередніх договорів поруки, як це помилково тлумачить позивач, оскільки вказане не вбачається із його змісту. Підстав для припинення поруки ОСОБА_1 за зобов`язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором №064-2008-187 від 07 лютого 2008 року та додатковою угодою №б/н від 15 грудня 2015 року перед кредитором відповідно до договору №б/н від 15 грудня 2015 року позивачем не зазначено. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 01 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «22» червня 2021 року. Головуючий Судді: