Постанова 4814 № 524/2427/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/2427/21 Номер провадження 22-ц/814/2454/21Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Абрамов П.С., Чумак О.В., секретар Міщенко Я.О., з участю представника позивача адвоката Гонтар В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07 вересня 2021 року, постановлене суддею Кривич Ж.О. (повний текст складено 12 вересня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), ОСОБА_3 , про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, в с т а н о в и в: 18.03.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування його підстав зазначає, що на примусовому виконанні в Автозаводському ВДВС у м.Кременчуці перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-6743 від 27.10.2005, виданого Автозаводським районним судом м.Кременчука про стягнення із нього, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. У 2003 році, внаслідок побиття, він отримав закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку тяжкої ступені з внутрішньо-мозковою гематомою лівої лобної долі, субарахноїдальним крововиливом, і йому було присвоєно другу групу інвалідності. У зв`язку із захворюванням та лікуванням він не міг працювати та отримував лише пенсію по інвалідності, тобто був позбавлений можливості сплачувати аліменти, внаслідок чого утворилася заборгованість, що станом на 01.03.2021 становить 45 332,27 грн. згідно розрахунку державного виконавця за №21827, від сплати якої просить звільнити на підставі ст.197 СК України. Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07.09.2021 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення районного суду вмотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач, у розумінні ч.2 ст.197 СК України не є тими обставинами, що мають істотне значення для вирішення заявленого спору. При цьому, місцевим судом застосовано позицію Верховного Суду, сформовану у правах №442/4356/15 від 26.09.2018, №760/3225/18 від 26.09.2019, №501/1338/16-ц від 03.09.2018. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з підстав попередньо викладених у позові, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. Зазначає, що за змістом вимог ст.197 СК України та п.22 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3, суд за позовом платника аліментів може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою. Наполягає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме через травму голови, що потребувала тривалого лікування та курсу реабілітації, і наразі його єдиним доходом є пенсія по інвалідності. Нерухомості, автотранспорту або інших доходів, крім пенсії, він не має, а тому сплатити заборгованості за аліментами не може. Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд залишив поза увагою надані ним докази, а саме, виписку із історії хвороби №6628, видану 3-ю лікарнею м.Кременчука та довідку МСЕ №0040696, якими підтверджується, що за станом здоров`я та викликані ним обмеження він, ОСОБА_1 , не може працевлаштуватися із достатнім заробітком для утримання себе та відповідачки. Відтак доводить помилковість висновків районного суду, які ґрунтуються виключно на тому, що після отримання травми та призначення групи інвалідності, він не припинив звичного способу життя та створив нову сім`ю, в якій має двох дітей. 17.11.2021 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у задоволенні якої просить відмовити, а рішення місцевого суду залишити без змін, стягнувши з позивача на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн. Повідомляє, що на примусовому виконанні у Автозаводському ВДВС у місті Кременчуці перебуває ЗВП №66929945, до складу якого входять ВП №64334413, ВП №8785812, за яким у боржника ОСОБА_1 станом на 01.11.2021 наявна заборгованість в розмірі 42 061,09 грн. (ВП №64334413) та 43 594,99 грн. (ВП №8785812). Через виниклу заборгованість ВДВС подано позов до суду про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами та у подальшому стягнення заборгованості за рахунок цього майна. Вважає суперечливою та непослідовною позицію боржника, яка ґрунтується на медичній довідці 12-річної давності. Інших доказів, які б переконливо свідчили про його неможливість працевлаштуватися та, відповідно, покращити свій матеріальний стан, матеріали справи не місять. У суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Гонтар В.М. підтримав апеляційну скаргу, наполягаючи на її задоволенні. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне. Судом першої інстанції зі змісту постанови Полтавського апеляційного суді від 08.12.2020 у справі №524/7763/19 установлено, що рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 2005 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття./а.с.32-37/ Виданий на підставі указаного судового рішення виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та згідно розрахунку державного виконавця від 01.03.2021 №21327, станом на 28.02.2021 заборгованість зі сплати аліментів для непрацюючого боржника ОСОБА_1 згідно в/л №2-6743 від 27.10.2005 складає 45 332,27 грн. ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, 2 група загальне захворювання, посвідчення № НОМЕР_1 серія ААЗ №689826, видано 28.01.2014/а.с.6/; стан здоров`я підтверджується випискою з історії хвороби нейрохірургічного відділення 3-ї лікарні м.Кременчука №6628 за 12.11.2003, випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5049 за 24.11.2016./а.с.7,8/. Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд виходив із того, що після отримання травми, позивач не припинив вести звичайний спосіб життя, створив нову сім`ю, де у нього народилося двоє дітей 2011 та 2013 років народження, а наведені ним у позові обставини, у розумінні ч.2 ст.197 СК України, не мають істотного значення для звільнення від сплати заборгованості по аліментам. Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги їх правильність не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та їх хибного тлумачення на власну користь. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із статтями 8,11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько й мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а у разі спору судом (стаття 180, частини перша третя статті 181 СК України). Згідно з частиною другою статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Наведена правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як убачається із матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави позову про звільнення від сплати заборгованості по аліментам у розмірі 45 332,27 грн. ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку із тяжкою хворобою, зумовленою травмою голови та викликаними нею обмеженнями, він не може працевлаштуватися із достатнім заробітком для утримання себе та сплати аліментів згідно рішення суду на утримання дочки. Наявність обставин, що мають істотне значення та є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, ОСОБА_1 пов`язує із встановленням йому 2 групи інвалідності, загальне захворювання, та підтверджує: виписками нейрохірургічного відділення 3-ї лікарні м.Кременчука з історії хвороби про госпіталізацію: з 12.11.03-09.01.04, 24.11.16-09.12.16; довідкою КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» від 02.09.2021 зі встановленим діагнозом: ДЕ ІІ на тлі залишкових наслідків перенесеної тяжкої черепно-мозкової травми (2003) з судомною готовністю головного мозку, розсіяною вогнищевою симптоматикою;визначено умови та характер праці: праця без фізичних та психо-емоційних навантажень./а.с.45/ Надаючи оцінку указаним доказам в їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що обставини, на які посилається позивач, у розумінні ч.2 ст.197 СК України не мають істотного значення для вирішення заявленого спору. Тоді як надані позивачем докази на підтвердження наявності тяжкої хвороби, як підстави звільнення від сплати заборгованості, повинні доводити не лише сам факт існування захворювання, а і такий його ступінь, який би позбавляв платника аліментів можливості отримувати заробіток та сплачувати аліменти, а також вимагав значних витрат на його лікування. Апеляційний суд приймає до уваги, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, перебуває на обліку ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності, що призначена з 19.02.2004 довічно/а.с.3/ Проте доказів неможливості отримання ним заробітку за станом здоров`я, зокрема довідки МСЕ №0040696, на яку посилається у доводах апеляційної скарги, - позивач не надав, відтак не довів, що за станом здоров`я не може працевлаштуватися для утримання себе та сплати аліментів на утримання дочки, а його посилання на «достатній заробіток» є оціночним та не звільняє від обов`язку виконання судового рішення. Відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, підставою для встановлення ІІ групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини (при збереженій здатності до самообслуговування) та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. Інваліди ІІ групи можуть виконувати не протипоказані види роботи, у тому числі й висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення і таке ін.). Таким чином, якщо стан здоров`я інваліда не перешкоджає виконанню професійних обов`язків, не загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, обмежень у його працевлаштуванні немає. При цьому зберігаються пільги, передбачені для даної категорії громадян. Враховуючи, що за наявності застережень у праці «без фізичних та психо-емоційних навантажень» позивач мав можливість працювати та отримувати дохід, крім пенсії по інвалідності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача, обґрунтовані його станом здоров`я. Інших обставин, які б доводили наявність підстав для застосування ч.2 ст.197 СК України, позивач не навів, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, який не спростований позивачем в суді апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів приймає до уваги наступне. Згідно положень п.п.1, 4 ч.ч.1,4 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідачем на підтвердження понесених витрат надано договір про надання правничої допомоги від 16.11.2021, укладений між адвокатом Пасюк В.В. (ордер додається) та ОСОБА_2 (клієнт), за умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту зі складання відзиву на апеляційну скаргу подану позивачем ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07.09.2021 у справі №524/2427/21, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги. Згідно пункту 5 цього договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 2 000,00 грн./а.с.97/; 17.11.2021 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу./а.с.94-96/ З огляду на викладене, апеляційний суд, керуючись закріпленим ст.11 ЦПК України принципом пропорційності у цивільному судочинстві, виходячи з вимог розумності та справедливості, визнає наявними підстави для часткового відшкодування на користь відповідача ОСОБА_4 понесених нею витрат на правову допомогу в розмірі 500,00 грн., що також відповідатиме рівню складності справи. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с та н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07 вересня 2021 року - залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07.12.2021. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді П.С. Абрамов О.В. Чумак