Постанова 4819 № 766/5551/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Херсон номер справи: 766/5551/17 номер провадження № 22-ц/819/1731/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В., суддів: Пузанової Л.В., Чорної Т.Г., секретар Автонагова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє Попович Анатолій Володимирович, Херсонської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2021 року у складі судді Прохоренко В.В. в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Херсонській області, Прокуратури Херсонської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, встановив: В березні 2017 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Херсонській області, Прокуратури Херсонської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Позов мотивовано тим, що 05.08.2014 органами досудового розслідування Голопристанського РВ УМВС України у Херсонській області відносно нього було відкрите кримінальне провадження, яке було внесено до ЄР за № 12014230150002037, за ч. 5 ст. 191 КК України. 07.11.2014 ухвалою слідчого судді Голопристанського районного суду Херсонської області накладено арешт на належне йому майно, а саме: - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; - автомобіль Хундай ЛХ 55 2011року виробництва, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - автомобіль «ЗІЛ-130» 1985 року виробництва, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; - причеп « Асканія» 1993 року виробництва, реєстраційний номер НОМЕР_3 . 11.11.2014 ухвалою слідчого судді Голопристанського районного суду Херсонської області обрано запобіжний захід, у вигляді цілодобового домашнього арешту. 21 грудня 2015 року вироком Голопристанського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 визнаний невинуватим за ст. 191 ч. 5 КК України та виправданим за відсутністю складу злочину, за ст. ст. 358 ч. 1, 358 ч. 4 КК України невинуватим та виправданим за недоведеністю винуватості у вчиненні злочину. Вказаний вирок залишено без змін Апеляційним судом Херсонської області від 04 квітня 2016 року. У січня 2017 року від працівників Прокуратури Херсонської області дізнався, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду кримінальних та цивільних справ касаційна справа була залишена без руху. Зазначав, що незаконними рішеннями, діями держава Україна, в особі органу досудового розслідування Голопристанського РВ УМВС України у Херсонській області та прокуратури Голопристанського району Херсонської області, йому завдано значної матеріальної та моральної шкоди, внаслідок незаконного затримання та притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного обрання запобіжного заходу, незаконного накладення арешту на майно. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до погіршення стану його здоров`я, існувала реальна загроза життю, він страждає серцевим захворюванням, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та з приводу психологічного тиску з боку досудового слідства, прокуратури, суду отримав серцевий напад та знаходився у грудні 2014 року на стаціонарному лікування у Херсонському обласному кардіологічному диспансері. У нього залишився страх перед власною державою, адже незаконні дії та рішення органу досудового розслідування, прокуратури і суду не були наслідком слідчої помилки, а лише поставленою ціллю позбавити його волі та лишити його, як підприємця заробітку, майна. У зв`язку із вищевикладеним просив: -стягнути на його користь з Державної казначейської служби України Головного управління у Херсонській області в якості матеріальної шкоди завданої державним органом, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на загальну суму 471 612,88 грн.; -стягнути на його користь з Державної казначейської служби України Головного управління у Херсонській області в якості моральної шкоди завданої державним органом, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності 3 000 000 грн.; -стягнути 4 862 грн. сплачених за проведення судово-психологічних експертизи; -стягнути за надану юридичну допомогу адвокатом на загальну суму 16 000 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2021 року позов задоволено частково. Суд ухвалив: Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 471 612,88 грн., та в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі 14 861,00 грн., які складаються з: витрати на надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн. та витрати пов`язані з проведення експертизи у розмірі 4 861,00 грн. В решті вимог відмовити. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,від імені якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.06.2021. Ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та: -стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку, в якості матеріальної шкоди завданої державним органом, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на загальну суму 471 612,88 грн.; -стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку, в якості моральної шкоди завданої державним органом, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на загальну суму 3 000 000 грн.; -стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку судові витрати: за надану юридичну допомогу адвокатом на загальну суму 16 000 грн., за проведення судово-психологічної експертизи 4 862 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводить доводи, аналогічні доводам викладеним в позовній заяві. Додатково пояснив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо суму моральної шкоди, так як згідно судово-психологічної експертизи підтверджено, що ОСОБА_1 завдана моральна шкода на суму 3 000 000 грн. та рішення суду оскаржується в частині незадоволених вимог. В апеляційній скарзі перший заступник керівник обласної прокуратури О. Даниляк просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.06.2021 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди відмовити повністю, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди позов задовольнити частково, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 000 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, відповідно до Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в сумі 96 000 грн., враховуючи, що позивач перебував під судом та слідством 16 місяців (з 07.11.2014 по 04.04.2016). Рішення суду першої інстанції в частині задоволення матеріальної шкоди вважає помилковим, оскільки понесення матеріальної шкоди не доведено. Зазначив, що застосовані заходи забезпечення кримінального провадження - арешт майна належного на праві власності ОСОБА_1 (домоволодіння АДРЕСА_1 , автомобіль Hyndai LX 55, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_4 , автомобіль «ЗИЛ 130», 1985 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , причеп вантажний «Асканія», 1993 року випуску, д.н. НОМЕР_3 ), накладений ухвалою слідчого судді Голопристанського районного суду Херсонської області від 07.11.2014, скасовано вироком від 21.12.2015. Більше того, ухвалою слідчого судді від 17.12.2014 автомобіль Hyndai LX 55, 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_4 , передано ОСОБА_1 , з дозволом володіти та користуватися ним. В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України Каверіна О.Б., просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.06.2021 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до норм Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , за час перебування під слідством чи судом, розмір моральної шкоди повинен бути не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто при розрахунку моральної шкоди слід виходити з часу перебування під слідством і судом, а саме 16 місяців 7 днів. Вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, яка є недоведеною. Зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Казначейство повинно нести відповідальність за дії інших органів державної влади. Вважає, що стягнення коштів з Державного бюджету України є не обґрунтованим та таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Крім того, залучення у справі Казначейства, в якості співвідповідача, є недоцільним, оскільки сам факт стягнення коштів державного бюджету не може бути підставою для обов`язкового залучення до якості у справі Казначейства чи її територіального органу. В апеляційній скарзі представник Головного управління Національної поліції у Херсонській області Шаповал С.А., просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.06.2021 та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ймовірно можливий розмір відшкодування моральної шкоди складає 96 000,00 грн. Вважає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності завданої моральної шкоди, в розумінні ст. 23 ЦК України, на яку він посилається, крім того, позивачем не доведено заподіяння матеріальної шкоди. Заслухавши доповідача, ОСОБА_1 , його представника Поповича А.В., представника Херсонської обласної прокуратури, представника Державної казначейської служби України, представника Головного управління Національної поліції в Херсонській області, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що05.08.2014 органами досудового розслідування СВ Голопристанського РВ УМВС України в Херсонській області внесено відомість за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191КК України відносно ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді Голопристанського районного суду Херсонської області від 07.11.2014 накладено арешт на належне на праві власності ОСОБА_1 а саме: домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль Hyndai LX 55 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; автомобіль «ЗИЛ -130», 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причеп «Асканія», 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 (т. 1, а.с. 86-88). 11.11.2014 відносно ОСОБА_1 судом було обрано запобіжний захід, у вигляді цілодобового домашнього арешту. 21 грудня 2015 року вироком Голопристанського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 України та по суду виправданим за відсутністю складу злочину; за ч. 1 ст. 358 України визнаний невинуватим у вчиненні злочину та по суду виправданим за недоведеністю винуватості у вчиненні злочину; за ч. 4 ст. 358 КК України визнаний невинуватим у вчиненні злочину та по суду виправданим за недоведеністю винуватості у вчиненні злочин. Арешт майна ОСОБА_1 накладений ухвалою слідчого судді скасовано (т. 1, а.с. 89--103). 04 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 грудня 2015 року залишено без змін (т. 1, а.с. 105-122). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1)незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2)незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3)незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди вважав доведеним заподіяння позивачу матеріальної шкоди на суму 471 612, 88 грн., пославшись на те, що з метою проведення робіт по рекультивації земель ДП «Виробничий південний технологічний центр» ОСОБА_1 згідно з наказом №7 від 10.06.2014року по ПВКФ «Стройіндустрія» витратив особисті кошти на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, охорону майна, виготовлення робочого проекту, проведення механічних робіт, роботи вантажника, ґрунтові обстеження. Суд вважав, що закупка дизпалива на загальну суму 258 458,48грн., підтверджується: договором поставки № 1/07 від 01.06.2014року; квитанцією від 16.07.2014 року на суму 50 266,88грн.; квитанцією від 30.07.2014року на сумі 50 860,02грн.; квитанцією від 14.08.2014року на суму 52 172,94грн.; квитанцією від 25.08.2014року на суму 52 297,98грн.; квитанцією від 05.09.2014року на суму 52 860,66грн. Витрати на суму 36 000,00грн. підтверджується договором від 01.07.2014року відповідального зберігання ПВКФ «Стройіндустрія» - ДП «Виробничий південний технологічний центр». Витрати на суму 16 298,40грн. договором № 11-31/11 від 14.07.2014року на виготовлення проекту, ПВКФ «Стройіндустрія» - Херсонське обласне управління водних ресурсів. Витрати на суму 72 000грн. договором №11-1/07-14 від 11.07.2014року на виконання механічних робіт ПВКФ «Стройндустрія»- ЧП «ПКФ2 «БАМ». Витрати на сумі 73 256грн. договором від 16.07.2014року про послуги вантажника ПВКФ «Стройіндустрія» - «СІТІ ПЛЮС». Витрати на суму 6000грн. договором №346 від 27.06.2014року про ґрунтові обстеження ПВКФ «Стройіндустрія»- ДП «Херсонський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Витрати 9600,00грн. договором про надання транспортних послуг від 01.11.2014року для відвідування органів досудового слідства та суду у зв`язку з арештом належного позивачеві автомобіля (а.с.27-81). Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що наявність наведених квитанції не свідчить, що придбане пальне було використано у роботах по рекультивації земель ДП «Виробничий південний технологічний центр», крім того, виконання певного об`єму робіт по рекультивації земель є підставою для їх оплати замовником, а не підставою для відшкодування шкоди. Додані позивачем договори не містять будь-яких фінансових документів на підтвердження понесених за ними витрат. Відсутність платіжних документів позивачем у судовому засіданні визнана з поясненнями, що кошти він віддавав без оформлення фінансових, платіжних документів. З цих же підстав не є прийнятними витрати в сумі 9 600 грн щодо надання транспортних послуг, за договором від 01.11.2014 року, який позивачем не доданий до позовної заяви, та крім того, арешт належного позивачеві автомобіля позбавляв позивача права лише відчужувати автомобіль, а не користуватися, про що додатково свідчить ухвала Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 грудня 2014 року. Відповідно до договору підряду про проведення рекультивації земельної ділянки від 12 червня 2014 року №06/14п/р-1, укладеного між Державним підприємством «Виробничий південний біотехнічний центр», як замовником, та приватною виробничою комерційною фірмою «Стройіндустрія», як підрядником, підрядник зобов`язався за завданням замовника на свій ризик, з використанням власних матеріалів, технічних засобів і обладнання виконати відповідно до умов цього договору роботи по рекультивації земельної ділянки площею 157,27 га, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити зазначені роботи (п.1.1.). Роботи виконуються згідно з розробленим підрядником графіком, який підписується двома сторонами і є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2.). Вартість комплексу робіт визначається у кошторисі і складається з відшкодування поточних витрат підрядника та оплати призведених ним робіт (п.2.1.) Кошторис готується підрядником, погоджується із замовником, підписується обома сторонами, та є невід`ємною частиною цього договору (п.2.2). Оплата робіт здійснюється щомісячно за їх найменуванням і виконаними обсягами згідно графіку та кошторису (п.2.3) (т.1 а.с. 28-34). Позивачем не доведено наявність графіку виконання робіт, комплексу робіт, кошторису, тобто тих умов, які наведені у договорі з державним підприємством. Матеріали справи свідчать, що в наступному підрядник за вищенаведеним договором уклав з ПП «ПКФ» «БАМ», як виконавцем, договір субпідряду на виконання робіт по рекультивації земельної ділянки площею 157, га (т.1 а.с.72-73). Вартість робіт визначена - 1 700 00 грн. Договором передбачена передоплата у розмірі 30 000 грн. (п.3.1), оплата якої позивачем не доведена. Виконавець розпочинає виконання робіт тільки після надходження передоплати та виконує роботи в межах суми передоплати (п.3.2.). З`ясовуючи питання винесення наказу №7 від 10 червня 2014 року ПВКФ «Стройіндустрія» щодо покладення на директора ОСОБА_1 всіх витрат, пов`язаних з виконанням договору №06/14 пр-1 від 12 червня 2014 року, за рахунок його власних коштів, позивач пояснив, що дійсно наказ виданий 10 червня 2014 року засновником, яка є його дружиною, а договір по рекультивації земель укладений 12 червня2014 року, оскільки фактично заздалегідь мали місце перемовини щодо можливості посадки горіхового саду на території земель ДП «Виробничий південний технологічний центр», призначення яких дозволяло посадити на цих землях сад, за рахунок подальшого фінансування цього проекту іноземним інвестором, а тому позивач маючи намір заробити кошти, укладав вищенаведені договори, купував пальне, частково за субпідрядним договором виконав роботи по рекультивації землі, ніс витрати, підтвердити які належними доказами не може, оскільки кошти через касу або через банк не перераховував, документального підтвердження розходу, придбаного ним палива, не має. В подальшому, як стало йому відомо, іноземні інвестори відмовились від проекту посадки саду. Таким чином, вищенаведені обставини не надають підстав вважати правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 471 612 грн. 88 коп. Отже доводи апеляційних скарг відповідачів щодо недоведеності заподіяння та понесення матеріальної шкоди є такими, що ґрунтуються на вищенаведених обставинах, а тому рішення суду в частині стягнення 471 612, 88 коп. підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої державним органом незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на загальну суму 471 612 грн. 88 коп. Колегія суддів апеляційного суду враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62). У статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від04 серпня 2021 року у справі №210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) зазначено, що «межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Тобто, визначений у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, тобто таким, що гарантований державою. Разом з тим, з урахуванням фактичних обставин конкретної справи суд може стягнути у відшкодування моральної шкоди кошти в більшому розмірі за наявності для цього обґрунтованих підстав, а тому доводи апеляційних скарг відповідачів про неможливість стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди в розмірі, більшому від розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, колегія суддів відхиляє. З матеріалів справи вбачається, що 05.08.2014, 19.09.2014, 20.11.2014 до ЄРДР внесені заяви з зазначенням особи, яку повідомлено про підозру: ОСОБА_1 (т. 2 а.с.26-32). 07.11.2014, 20.11.2014 ОСОБА_1 вручені повідомлення про підозру (т. 2 а.с.33-42). 11.11.2014 відносно підозрюваного ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який ухвалою суду від 17 грудня 2014 року був змінений, встановивши ОСОБА_1 заборону залишати житло в період часу з 19.00 год. до 07.00 год щодобово, зобов`язавши його з`являтися до суду за першим викликом. Підставою для зміни слугувала потреба обвинуваченого у стаціонарному лікуванні. 04 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а виправдовуваний вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 грудня 2015 року залишено без змін (т. 1, а.с. 105-122). Матеріали справи не містять і прокуратурою не доведено своєчасне повідомлення ОСОБА_1 про повернення прокурору, судом касаційної інстанції, касаційної скарги. Як вбачається з висновку №18-2696 від 06 липня 2020 року судової психологічної експертизи експерти визначили, що досліджувана ситуація з ОСОБА_1 призвела до кардинальної негативної зміни його життя. Значно погіршилось його соціальне функціонування, матеріальні можливості в забезпеченні побуту та піклування про родину. Маються ознаки причинно-наслідкового зв`язку між подіями, які досліджувалися за справою та погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 . Тривалість впливу негативних факторів обумовили втрату здорової психологічної самоідентифікації особистості ОСОБА_1 ; його світогляд звузився на трамвувальній ситуації, що продовжує поглинати його інтелектуальні, фізичні та емоційні ресурси. У ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його особистості й виникли через незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та його наслідки. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 за наведеним судовим висновком складає 3 000 000 грн. (т.1 а.с.240-248). Матеріали справи містять медичні документи, які підтверджують суттєве погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 (т.1 а.с.23, 224-233), продаж торгівельно-виробничої бази ПВКФ «Стройіндустрія», засновником якої є дружина позивача, директором позивач з обставин невиконаних боргових зобов`язань (т.1 а.с.205-211). Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн., з урахуванням того, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Приватної виробничо-комерційній фірми «Стройіндустрія», та у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, втратив майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності через неможливість своєчасного повернення кредиту, а також стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, погіршення можливостей позивача у реалізації своїх звичок і бажань, інші негативні наслідки морального характеру, зважаючи на обставини справи та розмір, врахувавши визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, який передбачений частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначив з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону. Вищенаведене не надає підстав вважати прийнятними доводи апеляційної скарги про необґрунтованість завищення судом розміру відшкодування моральної шкоди. Доводи ОСОБА_1 про те, що визначений судом розмір відшкодування 500 000 грн., не відповідає висновку експерта № 18-2696 від 06.07.2020, колегія суддів відхиляє, оскільки визначений експертом розмір (3 000 000 грн.) є орієнтовним розміром компенсації, при цьому встановлений судом розмір відшкодування 500 000 грн. враховує стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, стані здоров`я, наслідків притягнення до кримінальної відповідальності, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК Українидержава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. За таких обставинах доводи апеляційної скарги ДКС щодо безпідставності притягнення її до участі у справі як сторони не ґрунтуються на нормах матеріального права. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні витрат на правову допомогу суми, сплаченої ОСОБА_1 у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні не звернув увагу на норми статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень якої громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №688/2479/16-ц (пункт 44) зазначено, що механізм повернення обвинуваченому витрат, пов`язаних з розглядом кримінальної справи, чинний КПК України не передбачає. Проте такі витрати можуть бути повернуті на підставі пунктів 3 і 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-вр у випадках, передбачених цим законом. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вимогу позивача про відшкодування йому витрат, понесених у кримінальному провадженні під час розгляду заяви про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, треба розглядати за правилами КПК України. Вимога позивача у цій частині теж слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі №607/28482/19 зроблений наступний висновок, який в силу вимог ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню: «Внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування сум, сплачених ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки в законі, а саме в статті 1176 ЦК України та Законі України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР). Так, відповідно до пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені ним у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. З метою визначення порядку застосування Закону № 266/94-ВР, затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року № 106/1131 (далі Положення). Пунктом 10 цього Положення передбачено, що відповідно до пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. При цьому слід враховувати, що статтею 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Таким чином, зазначене законодавство передбачає відшкодування шкоди (витрат), понесених громадянином у зв`язку із поданням йому юридичної допомоги, у повному обсязі». Отже, вимоги апеляційної скарги позивача щодо стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні в сумі 6 000 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Позивачем та його представником надано докази укладення договорів про надання правової допомоги і копії квитанцій про сплату коштів в сумі 16 000 грн. (6 000 грн.; 10 000грн.) (т. 1, а.с. 14-15), а також розрахунок наданих юридичних послуг та складання процесуальних документів. Клопотання представника ГУНП у Херсонської області щодо зменшення витрат на правничу допомогу є таким, що не ґрунтується на нормах процесуального закону. Отже стягнуті судом першої інстанції витрати на надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн. є доведеними та обґрунтованими. Таким чином, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди; в частині відмови у стягненні витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженню в сумі 6 000 грн. В іншій частині це ж рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 від імені якого діє Попович Анатолій Володимирович, Херсонської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Херсонській області задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди завданої державним органом, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на загальну суму 471 612,88 грн., відмовити. Це ж рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на юридичну допомогу у кримінальному провадженні в сумі 6 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий І.В. Склярська Судді: Л.В. Пузанова Т.Г. Чорна Повний текст постанови складений 25 листопада 2021 року. Суддя І.В. Склярська