Постанова 4814 № 235/5769/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 235/5769/19 Номер провадження 22-ц/814/1836/20Головуючий у 1-й інстанції Андрущенко-Луценко С. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 09:58:23 год. до 10:48:03 год., дата виготовлення повного тексту рішення 19 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 3 000 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду. В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджував, що незаконно протягом 8 років 9 місяців і 8 днів перебував під слідством і з них 2 місяці і 23 дні утримувався під вартою, в цей період проведено обшук, накладено арешт на все його майно. Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03.09.2010 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, його визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст.121, ч.1 ст. 121 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Вказував, що внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури та суду, йому завдано значної моральної шкоди, яка спричинена незаконним затриманням, незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів, безпідставним обвинуваченням, незаконними обшуками та арештом майна, незаконними застосуваннями запобіжних заходів, та як, результат, незаконним засудженням, за злочин, якого він не вчиняв. Під час перебування під вартою стан здоров`я різко погіршився, він перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Красноармійської ЦРЛ та в подальшому неодноразово проходив лікування в різних медичних закладах, були порушені його нормальні життєві зв`язки, погіршилися відносини з оточуючими людьми, у т.ч. членами сім`ї, зокрема з дружиною, що призвело до розірвання шлюбу, який проіснував багато років. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується про порушення порядку вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» прямо передбачено, що це питання вирішується судом, який ухвалив виправдовувальний вирок. Звертається увага на відсутність доказів у підтвердження заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, який значно перевищує гарантований законом мінімальний розмір. Окрім того, в апеляційній скарзі підкреслюється, що у справах такої категорії належним відповідачем має бути орган, незаконними діями якого позивачу завдана шкода, а не Державна казначейська служба. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на правові висновки Верховного Суду у подібних справах, стверджує про безпідставність доводів апеляційної скарги. Окремо позивач посилається на наявні у справі копії медичних документів, якими, на його переконання, безспірно доводиться факт різкого погіршення здоров`я у зв`язку з подіями, пов`язаними з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, засудженням, перебуванням під вартою, тощо. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 затримано органом досудового розслідування - Миргородським МВ ГУМВС України в Полтавській області, в порядку ст.115 КПК України та в період часу з 23:30 до 01:05 год було допитано як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч.1, 121 ч.2 КК України (т.1 а.с.16-17). Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2010 року продовжено затримання ОСОБА_1 терміном до 10 діб (т.1 а.с.23). Згідно постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 вересня 2010 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , слідчими СВ Миргородського МВ УМВС проведено обшук з метою виявлення знаряддів вчиненого злочину, яке має значення для кримінальної справи (т.1 а.с.25-27). Відповідно до постанови слідчого Миргородського МВ УМВС України від 02 вересня 2010 року з метою забезпечення позову та відшкодування завданих збитків 03 вересня 2010 року описано майно ОСОБА_1 та накладено на нього арешт (т.1 а.с.28-29). Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 вересня 2010 року відносно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України, ОСОБА_1 , обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (т.1 а.с.30-32). Постановою слідчого Миргородського МВ від 06 вересня 2010 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого в кримінальній справі №10316250 та йому пред`явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України (т.1 а.с.36-37). Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 , обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 3-х місяців (т.1 а.с.42). Постановою слідчого Миргородського МВ від 17 листопада 2010 року змінено кваліфікацію умисних і протиправних дій по кримінальній справі № 10316250 за фактом спричинення тяжких тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_2 з ст. 121 ч.2 на 124 КК України (т.1 а.с.58). Постановою слідчого Миргородського МВ від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого в кримінальній справі №10316250 та пред`явлено йому обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.124, 125 ч.2 КК України (т.1 а.с.59-60). Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 , обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ст.ст.125 ч.2, 124 КК України, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд (т.1 а.с.61-62). В цей же день ОСОБА_1 звільнено з зали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області та відібрано підписку про невиїзд (т.1 а.с.63) Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.121 КК України, визнано невинним та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину (т.1 а.с.95-106). Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року скасовано вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року, постановлено новий, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на два роки (т.1 а.с.81-94). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року вирок Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року скасовано з підстав неповного встановлення обставин справи та не врахування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, справу направлено на новий апеляційний розгляд (т.1 а.с.112- 11). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2019 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін (т.1 а.с.107-111). Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року набрав законної сили 04 червня 2019 року. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 405/7623/16-ц та від 08.11.2018 року у справі № 296/2443/16-ц, та, враховуючи те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу 8 років 9 місяців і 9 днів перебував під слідством та судом (з них 2 місяці і 23 дні утримувався під вартою), згадані обставини призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, погіршення стану здоров`я, зниження престижу, авторитету серед близьких, знайомих, душевних страждань, що потребує значного часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, прийшов до висновку про наявність правових підстав відійти від визначеного законом мінімального розміру відшкодування моральної шкоди та стягнути моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд відповідно до приписів ч.4 ст.263 ЦПК України враховує правові висновки Верховного Суду, сформульовані за наслідками розгляду справ з аналогічними фактичними обставинами та спірними правовідносинами. Стосовно порядку вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 686/2373/15-ц), від 29 травня 2019 року (справа № 522/1021/16-ц) зроблені такі висновки: «На теперішній час єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі на виправданих. Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР. Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. … Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.» Отже, згідно наведеної правової позиції особа, якій завдано шкоди внаслідок незаконного засудження, вправі звернутися до суду, який ухвалив виправдовувальний вирок, із позовом про відшкодування шкоди у загальному порядку. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 визнаний невинуватим та виправданий у вчинені інкримінованих йому злочинів вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року. Таким чином, звернення ОСОБА_1 з цивільним позовом до Миргородського міськрайонного суду ґрунтується на приписах Закону №266/94-ВР та узгоджується з критеріями забезпечення права особи на доступ до суду, передбаченого статтею шостою Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Щодо належного відповідача по справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 242/4741/16-ц) сформульований правовий висновок щодо належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду: «… належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. … Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.» За наведеною правовою позицією у справах такої категорії належним відповідачем є Держава, яка діє через відповідні органи, як правило ті, діями яких завдано шкоди. У справі, що розглядається позивач визначив відповідача по пред`явленим вимогам Державну казначейську службу України без залучення інших органів, діями яких завдано шкоди. Ця обставина незалучення до участі у справі в якості відповідача органу державної влади, діями якого завдано шкоду, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується Державою у повному обсязі. Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на Державу, суд лише зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку та жодним чином не покладає на Казначейство відповідальність за завдання такої шкоди. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2020 року (справа № 757/33118/16-ц). Обгрунтованість заявленого розміру відшкодування моральної шкоди. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року (справа № 661/246/17) зроблені такі висновки: «Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62). … Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 794-VIII розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. ... Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.» Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення суду першої інстанції згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» становить 4 723,00 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 8 років 9 місяців і 9 днів ОСОБА_1 перебував під слідством та судом (з них 2 місяці і 23 дні утримувався під вартою). Згідно довідки МСЕК серії ДОН-05 № 079979 від 15.10.2007 року, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи інвалідності з професійного захворювання з 20.09.2007 року безтерміново (т.1 а.с.117). Відповідно довідки головного лікаря Красноармійської ЦРЛ № 01,11-3257 від 10.11.2010 року ОСОБА_1 перебуває на обліку лікаря невролога з діагнозом хронічна вертеброгенна попереково-крижова раділоспатія. Періодично проходить курс стаціонарного лікування по даному захворюванню (т.1 а.с.47). З епікризів № 8357/982 від 16.10.2008 року, № 2427/293 від 06.04.2009 року, № 980/136 від 18.02.2010 року, вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Красноармійській районній лікарні з 06.10.2008 року по 16.10.2008 року, з 26.03.2009 року по 06.04.2009 року, з 08.02.2010 року по 18.02.2010 року з діагнозом хронічна вертеброгенна попереково-крижова раділоспатія з вираженим больовим м/тонічним синдромом в стадії загострення (т.1 а.с.50-54). Тобто до затримання позивач кожен рік перебував на лікуванні по захворюванню, за яким йому призначено ІІІ групу інвалідності. Під час проведення досудового розгляду кримінальної справи та під час судового розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 звертався до медичних установ за допомогою. З довідки головного лікаря СШМД від 25.11.2010 року вбачається, що ОСОБА_1 о 15:00 год. 14.11.2010 року та о 08:20 год. 15.11.2010 року викликав швидку допомогу за місцем перебування (ІТТ Миргородськиий МРЕВ) у зв`язку з загостренням хронічного попереково-кресцового радікуліту. Йому зроблено знеболювальне ( т.1 а.с.46). З епікризів № 91112/1095 від 01.12.2010 року, № 3546/448 від 14.05.2012 року, вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Красноармійській районній лікарні з 21.11.2010 року по 01.12.2010 року, з 04.05.2012 року по 14.05.2012 року з діагнозом хронічна вертеброгенна попереково-крижова раділоспатія з вираженим больовим м/тонічним синдромом в стадії загострення (т.1 а.с.64-65, 214). З виписного епікризу з історії хвороби № 25317 від 23.22.2011 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні в період з 09.11.2011 року по 23.11.2011 року у неврологічному відділенні Обласного центру нейроінфекції, з діагнозом: хронічний вертеброгенний (остерохондроз поперекового відділу хребта з протрузією дисків Л2-Л3, Л3-Л4, Л5-S1, грижі диску Л4-Л5 з деформуючим спондилез, спондилоартроз) попереково-крижова раділоспатія з вираженим двобічного корінцевого с-ма, більш вираженого зліва, помірно вираженого м`язово тонічного с-ма з порушенням статико-динамічних функцій хребта в стадії загострення (т.1 а.с.213). З епікризів № 4967/516 від 06.07.2012 року та № 7008/638 віл 30.08.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні кардіологічного відділення Красноармійської ЦРЛ з 26.06.2012 року по 06.07.2012 року та з 19.08.2013 року по 30.08.2013 року з діагнозом атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 стадії, 2 ступеня тяжкості, 3 риск, гіпертонічний криз (т.1 а.с.215, 216). З довідок сімейного лікаря ОСОБА_3 . КП первинної медико- санітарної допомоги, амбулаторія №3 від 14.02.2018 року, 11.12.2018 року, 26.07.2019 року, 16.08.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 проходив курс лікування на денному стаціонарі з з 24.07.2017 року по 03.08.2017 року, з 01.02.2018 року по 14.02.2018 року, 03.12.2018 року по 11.12.2018 року, з 08.07.2019 року по 26.07.2019 року, з 02.08.2019 року про 16.08.2019 року з діагнозами: ішемічна хвороба серця (т.1 а.с.184,186,187) та атеросклеротичний кардіосклероз ГБ ІІ ІІ ритм помірний та хронічний вертеброгенний попереково-крижова раділоспатія (т.1 а.с.186, 189). З виписок із медичної картки стаціонарного хворого № 1621/851 від 15.03.2018 року та № 7788/1334 від 29.11.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у стаціонарі неврологічного відділення Покровської ЦРЛ Донецької області з діагнозом хронічна вертеррогенна попереково крижова радикулопатія з вираженим больовим, двобічним корінцевим, більш вираженим ліворуч, помірним м`язово-тонісним синдромами в стадії загострення (т.1 а.с.190- 191). У межах кримінального провадження ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області призначено комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Обласному бюро СМЕ департаменту охорони здоров`я Полтавської облдержадміністрації. Згідно висновку експерта № 5 від 06.03.2014 року при огляді членами експертної комісії гр. ОСОБА_1 встановлений діагноз: судинна енцефалопатія, субкомпенсована стадія, на фоні вираженого церебрального атеросклерозу, хронічного захворювання хребта з порушенням ліквородинамики головного мозку, когнітивними порушеннями ( пам2яті), цефалгічним синдромом. Арахноїдальна кіста тім`яної ділянки. Хронічна двобічна сенсоневральна припухлість першого ступеня і дані захворювання не перебувають в причинно наслідковому зв`язку з синцями, заподіяними громадянину ОСОБА_1 22.08.2010 року (т.1 а.с.67-79). Таким чином, ОСОБА_1 на момент затримання за підозрою у вчиненні злочину та взяття під варту мав хронічне захворювання та постійно проходив курс лікування і потребував довічного догляду лікарів. Після перебування під вартою стан здоров`я погіршився та додалась хвороба судин і серця. У такому стані позивач продовжував перебувати під слідством і судом упродовж 105 місяців та 3 днів, змушений був спростовувати своє незаконне обвинувачення будучи частково позбавлений можливості знаходитися у звичних комфортних умовах проживання та отримання постійного належного лікування в умовах свободи. З урахуванням обставин даної конкретної справи та обставин заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, тяжкості, глибини і тривалості заподіяних йому моральних страждань, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір відшкодування заподіяної позивачу шкоди має визначатися на рівні трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування його під слідством і судом, тобто: 3 х 4723 грн х 105,3 міс = 1 491 995,7 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру компенсації за заподіяну шкоду, зменшивши стягуєму суму з Державного бюджету України з 3 000 000 грн. до 1 491 995,7 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави. Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2020 року змінити в частині розміру відшкодування заподіяної шкоди, зменшивши стягуєму суму з Державного бюджету України з 3 000 000 грн. до 1 491 995,7 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2020 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов