Ухвала КЦС ВС № 466/2780/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2023 року м. Київ справа № 466/2780/21 провадження № 61-16064ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М. розглянув касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 грудня 2021 року у складі судді Едер П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом та з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури (Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури) під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України. Позов мотивовано тим, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу вказаного кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року - без змін. Зазначеними судовими рішеннями констатовано факт незаконності дій органів слідства, прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному внаслідок провокації стосовно нього. Ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2015 року йому обрано запобіжний захід, а саме домашній арешт строком на 60 днів до 02 квітня 2015 року та відсторонено від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року. У подальшому, за результатами досудового розслідування, йому повідомлено про зміну раніше пред`явленої підозри й повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 369-2 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року), складено й вручено обвинувальний акт, за яким орган досудового розслідування звинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, будучи директором ЛГП «Галсільліс», своїми умисними діями вчинив зловживання впливом, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. 25 березня 2015 року кримінальне провадження стосовно нього направлено для розгляду по суті до Шевченківського районного суду м. Львова. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2015 року під час підготовчого засідання йому змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладенням ряду обов`язків, а саме: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації) без дозволу суду; носити електронний засіб контролю. Незважаючи на пом`якшення запобіжного заходу в частині скасування покладених на нього обов`язків, він і надалі був обмежений у своїх правах та діях як громадянин. Розгляд кримінального провадження судом першої інстанції тривав з 23 травня 2015 року до 10 червня 2016 року, апеляційним судом - з 29 липня 2016 року до 13 березня 2017 року та касаційним судом - з 26 червня 2017 року до 27 лютого 2018 року. Незаконне кримінальне переслідування стосовно нього тривало з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців. Протягом усього періоду розгляду справи, він зазнав глибоких моральних страждань, в його житті відбулись негативні зміни. Більш ніж три роки він відчував постійні глибокі переживання та депресію, необхідність систематично виправдовуватись за те, чого не робив, усвідомлення своєї повної беззахисності у ситуації, що склалась. Вказане серйозно позначились на його моральному та психологічному стані і негативно вплинуло на здоров`я. Суд першої інстанції провів 22 судових засідання, які він емоційно важко переніс, постійно перебував у нервовому і пригніченому стані, як наслідок - різке загострення хронічних захворювань, що викликало неодноразові звернення за медичною допомогою. За час незаконного кримінального переслідування стан його здоров`я суттєво погіршився, у зв`язку з чим йому встановлено інвалідність другої групи безтерміново. Негативний вплив мала також і публікація від 04 лютого 2015 року, оприлюднена прес-центром Львівської обласної прокуратури, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей. Вказувалось, що дії посадовця кваліфіковано за частиною третьої статті 368 КК України та обрано запобіжний захід - домашній арешт. Ця публікація стала однією з причин його звільнення з роботи. Протягом розгляду кримінального провадження судами трьох інстанцій він постійно відчував приниження гідності, образу, обурення поведінкою працівників органу досудового розслідування, а також прокурора, який безпідставно подавав апеляційну та касаційну скарги на виправдовувальний вирок суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців. Обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинули на почуття та душевний стан позивача, завдали йому душевних та моральних страждань, змусили нервувати, звертатися за медичною допомогою у зв`язку з погіршенням стану здоров`я внаслідок існуючого хронічного захворювання, він змушений був нести додаткові витрати часу та коштів на медикаменти, обстеження, на відвідування органів досудового розслідування, прокуратури та суду, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд врахував обставини справи, а також те, що за період проведення досудового розслідування органом досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 приймались певна кількість незаконних рішень та вчинялись незаконні дії, які обмежували його права як громадянина. Тому, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд зробив висновок про обґрунтованість розміру моральної шкоди у сумі 985 000,00 грн, який визначений позивачем. Постановою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінено у спосіб викладення пункту 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн». У іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, а постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом, який повинен визначатися з дати затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення до дати постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдовувального вироку, тобто набрання вироком законної сили, що вплинуло на визначення загального розміру відшкодування моральної шкоди; при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 985 000,00 грн, який перевищує розмір гарантованої законом компенсації, суд апеляційної інстанції також посилався на те, що за період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням у його особистому житті настали несприятливі негативні наслідки, що вплинули на уклад життя позивача як у роботі, так і в сімейному житті, та стан його здоров`я, однак не звернув уваги на те, що ці обставини не підтверджуються жодними доказами; не навів доказів на підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням позивача і встановленням йому інвалідності. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі, який визначений позивачем. Також суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Львівської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінено, викладено абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в такій редакції: «позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, ГУНП у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності задоволено частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури відповідно, ГУНП у Львівській області й Львівської обласної прокуратури, під час здійснення досудового та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України». Вирішено питання про судові витрати. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом у цій справі повинен визначатися з 03 лютого 2015 року (дата вручення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 13 березня 2017 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку, тобто набрання вироком законної сили), та складає 25 місяців 11 днів. Оскільки станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції (23 грудня 2021 року) мінімальна заробітна плата становила 6 500,00 грн, то за період часу перебування позивача під слідством і судом розмір морального відшкодування складає 162 500,00 грн (25 х 6,500,00), і такий визначено в межах розміру передбаченого Законом, як мінімальне відшкодування, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Апеляційний суд врахувавши конкретні обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, який у зв`язку з цим зазнав значних репутаційних втрат, оскільки працював в системі комунальних лісогосподарських підприємств з 2013 року та за час роботи зарекомендував себе як висококваліфікований спеціаліст лісової галузі із великим досвідом практичної роботи на керівних посадах, з огляду на ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством і судом, ймовірну глибину та тривалість душевних і психічних страждань позивача, неможливість повної самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, а також засади розумності, виваженості та справедливості, та дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є недостатньо обґрунтованим. Тому вважав, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру буде розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн. Апеляційний суд відхиляє відповідні доводи позивача щодо впливу кримінального провадження на його стан здоров`я, зокрема його погіршення, та звільнення його з роботи, а також встановлення йому інвалідності та розлучення з дружиною, оскільки причинно-наслідковий зв`язок таких із кримінальним переслідуванням є недоведеним. Суд першої інстанції вірно зазначив в резолютивній частині про стягнення коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, проте невірно зазначив про те, що стягнення повинно відбуватися з Державної казначейської служби України за рахунок таких коштів, та у цьому ж зв`язку відхиляє доводи Казначейства щодо невірного залучення їх до участі у справі як співвідповідача. 14 листопада 2023 року керівник Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовну ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції було застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеногоу постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20, від 31 жовтня 2022 року у справі № 461/2891/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 461/4283/21; у постанові Верховного Суду України: від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок відшкодування моральної шкоди є помилковим, оскільки позивач перебував під судом і слідством 25 місяців 9 днів, тому мінімальний (гарантований) розмір моральної шкоди згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мав би становити 155 400,00 грн, а не 300 000,00 грн. У матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про втрату авторитету, ділової репутації чи інші негативні наслідки притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Також суд безпідставно вказав, що тривале перебування ОСОБА_1 під слідством і судом спричинило йому особливо тяжкі психічні страждання, оскільки не навели жодних доказів страждань та приниження особи у розумінні норм статті 23 ЦК України. Апеляційний суд не вказав у зв`язку з чим моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі більшому, ніж визначено у частині третій статті 13 Закону. Тому розмір відшкодування моральної шкоди позивачу є необґрунтовано завищеним. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що відповідно до заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину від 29 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як службові особи вимагають у нього неправомірну вигоду в сумі 7 000,00 дол. США. 30 грудня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12013040430001207 за фактом вчинення службовими особами державного підприємства Львівської області кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Під час досудового розслідування, зокрема у період з 05 січня 2015 року до 02 лютого 2015 року, здійснювалось зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме з мобільного телефону ОСОБА_1 , а також аудіо та відео контроль за ним на підставі ухвал судді Апеляційного суду Львівської області від 05 та 21 січня 2015 року, що підтверджується відповідними протоколами; щодо позивача також здійснювався контроль за вчиненням злочину, у тому числі шляхом проведення спеціального слідчого експерименту без зміни обстановки злочину та з використанням заздалегідь виготовлених ідентифікованих та помічених, несправжніх (імітаційних) засобів з наданням їм вигляду банківських банкнот України (гривні) на загальну суму еквівалентну 7 000,00 дол. США. 02 лютого 2015 року о 18 год 05 хв ОСОБА_1 був затриманий та поміщений до ізолятор тимчасового тримання, де він перебував до 04 лютого 2015 року. 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, а згодом - за частиною другою статті 369-2 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року). Під час досудового розслідування ОСОБА_1 ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2015 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів до 02 квітня 2015 року, а також відсторонено його від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року. 04 лютого 2015 року прес-центр Львівської обласної прокуратури оприлюднив публікацію, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств ЛГП «Галсільліс» при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей. Дії посадовця кваліфіковано за частиною третьою статті 368 КК України, йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 лютого 2015 року за зверненням органу досудового розслідування накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», чорного кольору, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 300,00 дол. США; 10 385,00 грн та мобільний телефон марки «Samsung». 25 березня 2015 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України надійшов для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова. 31 березня 2015 року у підготовчому засіданні ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладенням ряду обов`язків: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації), а саме: АДРЕСА_1 без дозволу суду; носити електронний засіб контролю, проте продовжено відсторонення від посади строком на два місяці від 02 квітня 2015 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2015 року за клопотанням захисника ОСОБА_1 скасовано обов`язки, покладені на позивача попередньою ухвалою суду першої інстанції. Відповідно до характеристики ОСОБА_1 від 03 лютого 2015 року, наданої ОКСЛП «Галсільліс», він працював в системі комунальних лісогосподарських підприємств з 2013 року та за час роботи зарекомендував себе як висококваліфікований спеціаліст лісової галузі із великим досвідом практичної роботи на керівних посадах. Відповідно до копій виписок із медичної карти стаціонарного хворого, листків непрацездатності, ОСОБА_1 має хронічне захворювання печінки, ШКТ і швидкий каскадний розвиток серцево-судинного захворювання, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні у періоди: 23 лютого - 06 березня 2015 року; 20 липня - 29 липня 2015 року; 03 серпня - 14 серпня 2015 року; 25 серпня - 08 вересня 2015 року; 28 вересня - 09 жовтня 2015 року; 10 жовтня - 02 листопада 2015 року; 03 листопада - 16 листопада 2015 року;23 листопада - 15 грудня 2015 року; 24 грудня -29 грудня 2015 року. 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність другої групи загального захворювання до січня 2017 року, з 15 грудня 2016 року - третьої групи безтерміново, а з 24 липня 2017 року - другої групи безтерміново. Станом на час розгляду справи позивач є пенсіонером. 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс» за власним бажанням у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я. Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без змін. Шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано 10 жовтня 2017 року. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України). Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України). Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України). Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункти 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що «межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). Здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18)). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справа № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22)зазначено, що «судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні. Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці). … Апеляційний суд при визначенні розміру компенсації моральної шкоди помилково послався на розмір мінімальної заробітної плати 6 500,00 грн, який встановлений в Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з грудня 2021 року та мав враховувати розмір мінімальної заробітної плати, який встановлений з 1 січня 2021 року - 6000,00 грн., проте зазначена помилка в мотивувальній частині постанови апеляційного суду на вирішення справи не вплинула». Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Суд апеляційної інстанції врахував, що: ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням 25 місяців 11 днів; станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції (23 грудня 2021 року) мінімальна заробітна плата становила 6 500,00 грн, то за період часу перебування позивача під слідством і судом мінімальний розмір компенсації морального відшкодування складає 162 500,00 грн; конкретні обставини цієї справи, зокрема особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, який у зв`язку з цим зазнав значних репутаційних втрат, оскільки працював в системі комунальних лісогосподарських підприємств з 2013 року та за час роботи зарекомендував себе як висококваліфікований спеціаліст лісової галузі із великим досвідом практичної роботи на керівних посадах, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством і судом, ймовірну глибину та тривалість душевних і психічних страждань позивача, неможливість повної самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, а також засади розумності, виваженості та справедливості. За таких обставин апеляційний суд врахував при новому перегляді справи висновки та вказівки Верховного Суду викладені у постанові від 16 серпня 2023 року, належним чином мотивував висновок про визначення розміру компенсації позивачу моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн. Посилання у касаційній скарзі керівника Львівської обласної прокуратури на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20, від 31 жовтня 2022 року у справі № 461/2891/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 461/4283/21; у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, є необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Посилання у касаційній скарзі керівника Львівської обласної прокуратури на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційний скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 262, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 466/2780/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков І. О. Дундар М. М. Русинчук